три передсвяткові епізоди

епізод №1.

я зайшов у кав`ярню, а вони сиділи ліворуч від мене, за столиком. але не навпроти один одного, а один біля одного. вона - худорлява, довге світле волосся, накачані губи. вона сміялась кожного разу, коли він промовляв якусь хуйню. її хіхікання буквально розрізало мене, мене так давно нічого не дратувало.

він каже: ну і пацани запропонували взяти ром, дуже вкусний. ну і ми взяли.
вона: хіхіхіхіхіхі

в нього на руці дорогий годинник, тіло обтягує темно-синя водолазка, коротко стрижений і з борідкою. вона - доглянута, нафарбована, виглядає як дорога шлюха без смаку.

вона хіхікає просто тому що він бик. а він сидить з нею поруч, тому що вона може дати йому те, чого він хоче — яскраву еякуляцію. тільки в яскравості й причина.

епізод №2.

шоколадка, сир, багет, помідорки чері, приправа до курки, ще якісь спеції. все це вона несе у шопері, який тримає у лівій руці. у правій руці вона тримає сигарету, яка пахне справжнім якісним табаком, сигарета димить, а я вдихаю її запах своїми ніздрями.

вона йшла переді мною, поверталась з супермаркету. купила продукти, вочевидь, до новорічного столу. крізь випуклості шоперу можна було побачити ще інший провіант. консервна банка — мабуть, зелений горошок до салату. невеличка пляшечка — мабуть соєвий соус. і ще багато-багато всього, чого я звісно не міг побачити крізь шопер.

на ній була блакитна куртка, зачіска — проста й звичайна, волосся мало сліди мілірування. на плечі вона несла маленьку сумочку, імітація під крокодилячу шкіру. в цій сумочці вміщувалось так багато її життя, це було відчутно. вона по особливому притримувала її, бережливо. шкода що я ніколи не побачу вміст цієї сумочки. насправді, найімовірніше за все, там її косметика 10-річної давності.

вона докурила цигарку, кинула недопалок на землю і стала на нього ногою. я трохи пригальмував, щоб не втратити її з поля зору. тепер її права рука пуста, без сигарети. її волосся ледь коливається у грудневому повітрі, блакитна куртка видає чудернацькі звуки при ходьбі. раптом вона повернула ліворуч і пішла до метро. я ніколи не побачу її обличчя, не дізнаюсь, чи було воно радісне, чи сумне.

епізод №3.

хлопець несповна розуму, пересічний міський божевільний вештається по вулиці, нікого не чіпає. в руках у нього — брудна біла сумка з пустими пляшками. на обличчі — перманентна посмішка, очі, повні сліз та напіввідкритий рот.

тут він помічає старого діда, що йде напроти нього, різко зупиняється, обличчя його стає таким радісними, таким солодким і м’яким, як у трирічної дитини. він підходить до діда, обережно простягає руку, і радісно, але в той же час обережно, торкається до старого і повним щему голосом каже: "с наступающіііім!”. с наступающім, каже він, і дивиться на діда так лагідно, дихає так радо, це момент такої крихкої сентиментальності. дід відчув цю ніжність і це тепло, і щасливо усміхнувся, сказав шось у відповідь, і ледь переставляючи ноги пішов далі.

ця звістка, яку цей хлопець приніс звичайному діду з вулиці, вона його так розчулила, вона дозволила йому відчути себе важливим, любим, тим, хто нарешті приносить любов. він підняв голову догори, ще сильніше усміхнувся, міцніше стиснув сумку.

ось де сука свято, ось де трапляються дива. посеред вулиці, посеред асфальтованих доріг, місто схрещує усіх нас, місто всотує нас, повітря наповнюється перестиглою згущею, неосяжність поглядів губиться серед відблисків автомобільних дзеркал.