12 грудня 2021 року

цілий день ллє дощ. довго одягався. взяв зонт, вийшов на вулицю. проїхався до раменної на метро, коли виходив, дівчина на ексалаторі переді мною голосно закричала "ааааааааааа!!" і сказала до хлопця поряд: "думаєш у мєня нєт голоса?".

в раменній практично нікого не було, довго вмощувався, зайняв столик біля віконця посудомийки. спочатку думав пересісти, але коли побачив, що на місце, яке я хотів обрати, сіла дивна жінка, передумав. подумав в той момент - невже я такий високомірний, що не зміг би сидіти поряд з цією жінкою? потім подумав про свою вразливість, про свою гіперболізовану чутливість. виправдав себе тим, шо маю право так обирати.

поїв, розрахувався і вийшов на вулицю. дратувався, що на рамен виросла ціна. раніше там було набагато дешевше, тепер так часто туди не походиш.

йшов подолом під зонтом, дощ лив і лив. вулиці були практично пусті, де-не-де ходили люди, теж із зонтами. на дорогах - машини, з ввімкненими двірниками. в дощ машини на дорогах їдуть так, ніби кудись поспішають. а цей звук - мокрих покришок по мокрому асфальту заповнює собою все, стоїть в повітрі як шум прогавленої радіохвилі, як шепіт водоростей на дні океану.

зайшов в сільпо, поклав зонт у комірку схову. довго ходив, обирав, що купити. в супермаркеті протікав дах, по всьому приміщенню стояли відра, в які скапувла вода. я взяв продукти, пробив їх на касі, вийшов.

при виході запищала сигнальна рамка - це через магніт на куртці, я його досі не обрізав. охоронець подивився на мене підозріло, але нічого не сказав. я проходячи повз нього прошепотів - "це куртка пищить", він почув, але вдав що не чує.

коли я забирав із комірки зонт, з нього натекло багато води. вся комірка була мокра. я подумав, що наступний відвідувач мене подумки осудить.

вийшов із сільпо, йшов додому, думав про різне. про день, про гроші, про N., про вихідні і про дощ. дощ і правда був аномальний для грудня. я ніколи ще такого не бачив, ніби восени. головне щоб завтра не вдарив мороз.

підійшов до свого будинку. переді мною паркувалась якась машина і світила фарами мені прямо в очі. за кермом була жінка. я закрив зонт, дістав ключі і відкрив кодовий замок. піднявся додому.

коли зайшов до квартири, вийшов ще одягненим на балкон, подивився навколо - маленький затишний квартал, тихо. у багатьох вікнах миготять гірлянди, люди готуються до нового року.