Вчора був День НГУ (нині моє головне професійне свято). Взагалі, наша Нацгвардія – феномен, можливий хіба в сучасній Україні. От вам конкретний приклад.Не секрет, що на початку 2014 року більшість українських правих активістів та ввшників знаходилися по різні боки барикад – на Майдані в буквальному сенсі. Деяких ввшників «беркути» навіть затягнули до протиправних дій. А після втечі Яника Внутрішні війська, особливо на півдні та сході, були настільки деморалізовані, що геть втратили керованість. Тому безглуздо було сподіватися, що в Криму ввшники пішли б на штурм російського спецназу в захоплених урядових будівлях. А потім більшість з них взагалі перейшли на бік окупантів.В умовах російської гібридної агресії неймовірно виросла роль сотень самооборони та правих груп. Ті, хто вчора стояв на Майдані проти влади, сьогодні вирушили відбивати свої міста від сепарів та «відпускників». В ніч з 28 лютого на 1 березня один з таких загонів, щойно утворений «Чорний корпус», взяв штурмом клуб «Оплот» – головний оплот харківських сепаратистів. Наступного дня чорні чоловічки боронили Харківську ОДА, але сили були нерівними, і будівля впала під натиском проросійських сил. Українських патріотів побили. Місцева міліція зберігала «нейтралітет». Вдруге ОДА була захоплена сепарами ввечері 6 квітня, наступного дня на мітингу під її стінами була проголошена «Харківська народна республіка». Якби тоді Харків розділив долю Донецька, хз, чи втримала б тоді Україна все Лівобережжя. На сотні кілометрів навкруги не знайшлося достатньо вмотивованої частини ВВ чи підготовленого добровольчого загону, які змогли б вибити сепарів з ОДА.І тоді незадовго до опівночі з 7 на 8 квітня на штурм будівлі пішов 8-й полк спецпризначення «Ягуар» з Вінниччини. Без стрілянини і без жертв ОДА була звільнена, «ХНР» не відбулася.А чому я про це так детально розповідаю? Бо з «Чорного корпусу» виросте спочатку батальйон, потім полк, а згодом і бригада НГУ «Азов». А «Ягуар» перетвориться на бригаду НГУ «Червона калина». І у 2025 році вони об’єднаються в межах корпусу «Азов».Тож наша Нацгвардія – це прямо унікальна річ. Де ще могли сьогодні стати пліч-о-пліч ті, хто ще вчора стикався лобом до лоба? Тільки на такому фронтирі, як наш.Думаю, саме Нацгвардія більшою мірою є спадкоємцем козацтва, ніж будь-хто інший. Бо козак – це і князь чи боярин на військовій службі, і прощений державою розбійник. Козак сьогодні боронить маєток магната від селян чи загонів іншого магната, а завтра разом із ними пливе шарпати турецькі береги. Козак вчора повстає проти влади і дає тягла коронному війську, а сьогодні він в реєстрі – поважний захисник держави.Тож якби я писав історію Нацгвардії, я зробив би її саме в такому ключі. Фронтирному. Точніше – Мультифронтирному 😉Всіх побратимів та посестер – зі святом!Слава Україні!
Крим – наріжний камінь світової безпеки.Я знаю, що ви знаєте, але все одно нагадаю. Бо якщо не я писатиму на цю тему, то хто?Крим мимоволі став наріжним каменем будівлі глобальної безпеки (були й інші претенденти, від Карабаха до Осетії, але ні). Якщо його витягнути – почне сипатися не лише Україна, а й весь світ. Отже, своєю непоступливістю Київ знову рятує і себе, і всю планету.Відмова від Криму запускає ефект доміно щодо решти українських регіонів. Сьогодні – Крим, завтра – Донецьк і Луганськ, післязавтра – Херсон і Запоріжжя. На четвертий день Росія зажадає в обмін на припинення війни Харків з Одесою, а на п’ятий – Київ. І якщо ми погодимося віддати Крим, то як ми зможемо захистити від зазіхань інші території?І якщо не просто віддати агресору шматок території, але й юридично визнати зміну власника, кількість війн на планеті виросте на порядки. Ми знову повернемося у ХІХ століття, коли право сили домінувало над силою права. І в такому світі навіть США не почуватимуться у безпеці. Адже наступним після Криму стане Тайвань, а там і до американо-китайської війни рукою подати.Ну і я не став би драматизувати через останню заяву Трампа, що Україна нібито погодилася віддати Крим в рамках угоди. Думаю, там буде написано щось на кшталт "обіцяємо не повертати Крим силою". Зрештою, сьогодні ми на це і так не здатні. А коли будемо здатні, тоді жодні плетіння словес нас не зупинять.
Росія все ще може завдати поразки НАТОНі, "завдати поразки" не означає "розгромити" чи, тим більше, "завоювати". Танкових колон на Берлін не буде, бо танків у Росії немає, але вони і не потрібні. Росія все ще може поставити НАТО у безвихідь. Бо поразка - це не беззастережна капітуляція на руїнах столиці, а повоєнний лад, гірший за довоєнний.НАТО сукупно переважає Росію на порядок, але чи залишиться ця сукупність, якщо Росія захопить шмат території Європи? Під найімовірнішим ударом - Нарва та Шпіцберген. І чи воюватимуть тоді за них всі країни НАТО, чи не тільки лише всі? Будуть бомбардувати Нарву чи Москву, або просто висловлять занепокоєння?Щоб подолати наслідки провалу вторгнення в Україну, Росія ще зможе здійснити ривок на Нарву, навіть якщо він стане для неї останнім. Але він стане останнім і для НАТО, якщо Альянс не дасть гідну відповідь.В березні 1939 року було поставлене питання, чи варто вмирати за Данциг. Європейці тоді того не схотіли. Що сталося після цього, знають всі. Сподіваюся, цього разу історія піде іншим шляхом.https://www.liga.net/ua/world/opinion/rosiia-vse-shche-mozhe-zavdaty-porazky-nato-os-iak
Інститут історії України НАНУ випустив минулого року гранднаратив історії України у 7 томах. Та я думаю, що країни з такою поважною історією, як наша, мусять мати гранднаратив щонайменше у 20 томах!Як його укласти, я вже докладно писав - кожен розділ мають створювати кілька авторів, бажано з відмінними поглядами, щоб на виході був компроміс, або, в гіршому випадку, дві колонки з паралельним викладом. Тепер пропозиція щодо змісту (назви дуже-дуже умовні): 1. Доісторія: палеоліт – бронза2. Дуже раннє залізо від кіммерійців до римлян3. Переселення народів: готи – варяги 2 – 8 ст.4. Русь 820і – 1240і5. Золота орда і Руське королівство 1240і-1360і6. ВКЛРЖ, Польща і орда 1360і-1470і5. Литовський козацький час 1470і-15696. Річпосполитський козацький час 1569-16487. Хмельниччина 1648-16768. Гетьманщина 1676-17129. Російський козацький час 1712-179310. Від Гетьманату до Малоросії 1793-185311. Від Малоросії до України 1853-189012. Нація 1890-191713. Революція 1917-192114. Перші совіти та ЗУЗ 1921-193915. 2СВ16. По війні 1946-196417. Застій 1964-198518. Колапс – незалежність 1985-199119. Незалежність 1992-201420. Діаспора та історичні українські землі 19-20 ст.Джерелознавство та історіографію - окремим виданням.Все, можете кидатися капцями)
Тези про російський імперіалізм (наразі методологічні). Не питайте, навіщо, просто коментуйте, якщо вам є що сказати1. Росія як країна не є унікальною. Звісно, як кожна інша, вона є по-своєму особливою, але вона не одна така виняткова у світі. Намагання представити Росію унікальною врешті-решт веде до виправдання її дії через посилання на унікальність її становища. Те саме стосується і російського імперіалізму – він по-своєму особливий, але не унікальний. 2. Існують три головні типи імперій: сухопутні осілі, сухопутні кочові та морські. Осілі були історично першими та зберігають першість за кількістю прикладів – від імперії Саргона через Ассирійську і Персидську до Римської, всі китайські, імперію Тимура, Османську і Сефевідську, Ацтекську та Інкську, включаючи Габсбурзьку та німецькі аж до Третього Райху. Всі російські імперії, зокрема совітська, належать до цього типу.3. Західна академія (не кажучи вже про політику та публіцистику) переважно неправильно оцінювала російський імперіалізм (за кількома важливими винятками). На це є чотири причини. 3а. По-перше, Захід був аж занадто зациклений на собі та своїх морських імперіях, а вони попри розміри, є винятками, а не правилом імперіалізму. Спочатку захоплення тягарем білої людини, а потім нищівна самокритика (від скасування курсів західної цивілізації у вишах у 80-х до БЛМ) перешкоджали аналізу незахідного імперіалізму, який є головним його різновидом. Пристрасті навколо деколонізації та расизму майже унеможливили академічну критику сухопутного корінного американського, африканського та євразійського імперіалізму, зокрема і російського.3б. По-друге, західна академія переважно порівнювала Росію із західними ж морськими імперіями, до яких звикла, замість того, щоб порівнювати її з типологічно ближчими азійськими імперіями (знаю лише кілька винятків). Оскільки такі порівняння показували більше відмінного, ніж подібного, російський випадок часто виключали з поняття імперіалізму. Це не означає, що ці порівняння геть неправильні, вони теж потрібні. Але подібне варто порівнювати передовсім з подібним.3в. По-третє, значна частина росієзнавців та совітологів походили з самої Росії або виховувалися у професорів-емігрантів, а тому західна академія часто дивиться на підкорені Росією народи винятково російськими очима (і на Україну теж). Не варто скидати з рахунку і щире захоплення американців та європейців російською культурою, що впливало на їхнє поблажливе ставлення до російської держави.3г. По-четверте, іноді мав місце підкуп західних академіків напряму російськими грошима або привілеями доступу до архівів.4. Якщо застосувати правильне визначення російського імперіалізму як сухопутного осілого і правильно порівняти Росію з Німеччиною-Туреччиною-Китаєм (а вже потім з Францією та Монголією), то можна дійти кількох правильних висновків: а) що Росія була типовою імперією (СССР був нетиповою, але імперією), б) що Росія досі залишається імперією та загрожує світу.5. Сказане вище не означає, що російський імперіалізм не мав власної специфіки. Очевидно мав, але лише в тій мірі, в якій кожен інший імперіалізм мав свою власну специфіку. Таким чином, завдання дослідника полягає в тому, щоб знайти баланс між типовими причинами, практиками і наслідками російського імперіалізму як кожного іншого імперіалізму та специфічними рисами російського імперіалізму саме як російського. Це вимагає просто надлюдських зусиль, адже передбачає дослідження не лише російського, а й світового імперіалізму, а також антиімперської історії поневолених Росією народів – бо що можна знати про Росію, якщо знати лише Росію? Але іншого шляху отримати правильні відповіді просто не існує.
Бачив, багатьох цікавило, що в голові у Маска. На це є дві відповіді: довга і складна та коротка і проста.Перша включає поняття техно-соціального парадоксу та інших наукових речей, і мені просто лінь це все розписувати.Друга складається з двох слів: ГЕНРІ ФОРД.Форд - це не просто Маск столітньої давнини. Це Маск, Гейтс і Цукерберг в одній людині. Він змінив промисловість так, як жодна інша людина до нього. Він ще за життя став персонажем класичної літератури. На нього взорували не лише інші бізнесмени, але й цілі іноземні уряди.Але ще він був лютий антисеміт і активний симпатик нацистів, Америка фьорст не заважала йому торгувати з Райхом. 1938 року Форд був нагороджений Великим хрестом Німецького орла. І якби Гітлер переміг, Форд був би в новій Америці одночасно Шпеєром та Айхманом.Тому не варто все скидати на голову одного Маска. Він не виняток, а правило в американській техноеліті останніх 120 років з її євгенікою та расизмом. Там не одного переконувати, там всю систему міняти треба.
Не давати тирану пальця: уроки Кримської конференції(вперше опубліковано 2015 року)Якщо сьогодні дати тирану палець, він завтра відніме всю руку. На початку лютого 1945 року провідні демократії західного світу – Сполучені Штати та Велика Британія – пішли на поступки євразійській деспотії – Совітському Союзу – в питанні післявоєнного облаштування Європи. За обіцянку Сталіна якнайшвидше закінчити війну проти Гітлера, Рузвельт і Черчилль згодилися на компроміс щодо розв’язання «польського» та «югославського» питань, а ширше – щодо політичного устрою всієї Східної Європи. Але угода з дияволом залишається угодою з дияволом, навіть якщо вона націлена на благородну мету: Сталін обманув партнерів, і невдовзі через весь континент пролягла «залізна завіса». Мрії мільйонів людей на світле майбутнє були принесені в жертву тирану необачними союзниками, що дозволили собі в ім’я локального успіху поступитися глобальними цінностями. Рахунок прямих жертв панування совітів в Європі йде на десятки тисяч, скільки людських доль було скалічено – не скаже ніхто. Ціна компромісу зі Сталіним виявилася надзвичайно високою, і заплатили її зовсім не ті, хто на цей компроміс погодився.Історія першої половини ХХ століття дала нам безліч прикладів того, як неготовність захищатися в малому обов’язково призводить до необхідності воювати за велике. Глибока стурбованість замість конкретних рішучих дій, умиротворення агресора, компроміси із тираном – ніщо з цього не в змозі гарантувати мир та стабільність нікому. Від Мюнхенської угоди до Ялтинської конференції західний світ вчився не мати справ з диктаторами, якою б доцільною не виглядала співпраця з ними, принаймні, тимчасова. 30 вересня 1938 року Невілл Чемберлен доповів британському парламенту про результати перемовин з Гітлером: «Я вірю, що це – мир для нашого часу». 1 березня 1945 року, після угоди зі Сталіним, Франклін Рузвельт запевнив Конгрес, що він «повернувся з Криму з твердою вірою, що ми розпочали шлях до миру в світі». Історія двічі посміялася над впевненістю обох лідерів, і безкомпромісність часів холодної війни начебто продемонструвала, що негативний урок «угодовництва» засвоєний.Але минуло лише чверть століття після закінчення глобального протистояння, як виявилося, що деякі висновки потрібно повторити двічі. Знову треба нагадувати, що нерозв’язана вчасно суперечка на одному краю континенту цілком реально може призвести до мобілізації, роздавання протигазів та риття окопів на іншому краю. Необхідно повторювати, що небажання вмирати за Гданськ (чи то пак Донецьк) сьогодні може викликати необхідність вмирати за Париж завтра. Заслуговує на нову увагу теза, що нація, яка з-поміж війни та ганьби обирає ганьбу, обов’язково отримає і війну на додачу.21 березня 1945 року американський посол Аверелл Гарріман написав Рузвельту: «Ми мусимо чітко розуміти, що совітська програма – це побудова тоталітаризму, згортання особистих свобод та демократії, як ми її знаємо». Нинішнім станом речей в Криму та на Донбасі ми не в останню чергу маємо «завдячувати» тому, що 21 березня 2014 року, в день остаточної легалізації анексії з боку РФ, на Заході не знайшлося нікого, хто сказав би подібні слова щодо програми «Русского міра».Незасвоєні уроки мають властивість повторюватися – тож невже ми знову приречені стати навчальними матеріалом для схильного до глибокої стурбованості та компромісів з диктаторами Заходу? (ПиСи 2025 року: щось, звісно, змінилося на краще за ці 10 років, але проблема угодовства в цілому залишилася)
Думаю, ви не відзначаєте сьогодні День Автономної Республіки Крим. Бо,по-перше, просто не знаєте про дату,по-друге, всі прілічні люде сьогодні святкують друге пришестя Трампа і,по-третє, нема там чого згадувати.Адже відзначати День Автономної Республіки Крим 20 січня - це те саме, що святкувати День Незалежності України в дату створення УРСР. Так не може тривати далі - нинішній (не) День АРК слід скасувати й замінити іншим святом. Жодна радянська дата, пов’язана з півостровом, категорично не підходить на роль майбутнього Дня Криму, як і дати сепаратистської Республіки Крим. Та й період «старої» АРК - де-факто російської автономії - погано надається для цієї мети. Отже, Україна має обрати для Дня Криму або подію доби революції 1917–1918 рр., або дату визволення півострова від теперішньої окупації. І хоча в другому випадку це буде справою майбутнього, скасування (не) Дня АРК 20 січня вже зараз вважаю невідкладною задачею Верховної Ради.Український парламент має знову взяти вирішення долі півострова у свої руки.Адже Крим - це Україна. https://lb.ua/news/2025/01/18/655436_20_sichnya_ne_den_avtonomnoi.html
Нобелівку з економіки отримали Аджемогу з Робінсоном, і це доволі заслужена перемога.Їхній бестселер "Чому нації фейлять", відверто кажучи, попса. А от їхній "Вузький коридор" - це реально методологічний прорив. Я мав честь бути науковим редактором перекладу у Нашому Форматі (шкода, що зараз видавництва нехтують такою роботою). Якщо дуже коротко, то головна ідея така:- сильні еліти при слабкому суспільстві витворюють Деспотичного Левіафана, і це не ок (Росія);- сильне суспільство при слабких елітах - Відсутній Левіафан, це норма для додержавного періоду історії, але зараз це фейл стейт і теж дуже не ок (Сомалі);- слабкі еліти та слабкі суспільства творять Паперових Левіафанів, які майже ні на що нездатні (ані злого, ані доброго) і часто перебувають у кризі, що не ок, але може бути (Аргентина); - лише сильні еліти та сильні суспільства разом обмежують одне одного, щоб склався Скутий Левіафан, в якому можна жити (Європа, США) - саме це шлях "вузького коридору".Україні слід йти саме цим шляхом.
TGLIST.COM.UA
