Петро Приходько:«У церкві «Христос — єдина Надія» м. Запоріжжя зібрання проходять у два потоки. Приходять дуже багато людей. Разом із церквою служимо в місті, також їздимо в села Михайлівської громади. Підтримуємо місцеве населення духовно і матеріально. Люди поступово навертаються до Бога. Одна жінка, яка займала високу посаду, підійшла до мене в магазині і каже: «Можна з вами поговорити?» І запитує: «Як би так покаятися, щоб не виходити на сцену?» — «Але ж ви мали чути, що Божий Син говорить: «Хто не визнає Мене перед людьми, того Я не визнаю перед Отцем Небесним». Зрештою, вона погодилася. І на одному з богослужінь вийшла, щоб за неї помолилися.Семеро чоловік із Запорізької області навчалися в місіонерській школі. Хочемо відкривати нові місіонерські станції. Попри те, що тут постійні обстріли, атаки безпілотників, продовжуємо проповідувати Євангелію. Молодь, яка не переживала таких обставин, боїться сюди їхати. Але ті, хто виріс в цих умовах, мають вже вироблений «імунітет» і надію на Господа»
Світлана Степанюк:«Проходячи нелегкий час в нашій країні, дякуємо Богу, що Він з нами, що ми Його діти. І навіть коли важко, можемо звертатися до Нього з проханнями. Бачимо відповіді на молитви. Продовжуємо працю як у Глобиному, так і в навколишніх селах. Стараємося допомагати людям матеріально і духовно.У співпраці з владою нашого міста організували зустріч з удовами військових. Дуже хвилювалися, але зустріч пройшла дуже гарно, спокійно. Старалися створити атмосферу, де жінки могли б відпочити, поспілкуватися. Служителі звершили за них молитву. Ми бачили сльози на їхніх очах.Проводимо подібні зустрічі по всій області. Їх відвідують багато невоцерковлених жінок, тих, які втратили чоловіка, сина чи когось з рідних. Бачимо, як вони оживають в спілкуванні, дякують. Ми радіємо, що можемо бути для них хоч і не великою, але підтримкою. Спрямовуємо жінок до Того, Який сильний потішити і допомогти. Багато болю, горя і втрат. І як важливо допомагати один одному проходити через ці випробування!»
Валентин Ярошенко (Сумська область):«Лінія фронту знаходиться на відстані вже менше, ніж 20 км від Сум. Щоденні «прильоти» по інфраструктурі та будинкам, безпілотники, КАБи, балістичні ракети… Доводиться їздити по місту з відкритим склом в авто, щоб вчасно почути загрозу. Тривога в місті триває по 15-20 годин на добу. Постійні перебої з електроенергією та водою стали вже чимось буденним. Але ми продовжуємо жити тут, і наші діти теж поруч з нами. Віримо, що Бог допоможе вистояти і збереже від всякого лиха.Церква живе та діє. Проводимо недільні зібрання, молитви та домашні групи, постійно приходять нові люди. Мали вечір для сімейних пар. Також люди з нашої церкви служать в лікарні для військових.Має успіх наш Денний центр для дітей та підлітків, спостерігаємо добрі переміни в їхньому житті. На молодіжних зустрічах не лише розглядаємо біблійні теми, але й займаємося рукоділлям, кулінарією, математикою та англійською. Мали окрему зустріч, де навчалися правилам безпеки та техніці надання медичної допомоги»
Олександр Клеймьонов:«До цього місця допоміг нам Бог. Для нас це не просто слова, а реалії сьогодення. Ми служимо у Кролевці, недалеко від кордону. Але з Божої милості живі, маємо родини, житло, продукти, одяг, взуття, газ, воду, частково світло. Ми можемо допомагати іншим людям, і ми це робимо.Зокрема, підтримуємо сім’ї, в яких є люди з інвалідністю, лежачі хворі. Маємо багато щирих розмов, свідчень, молитов. Дехто десятиліттями доглядає своїх рідних, витрачає на це багато коштів, їхні фізичні і моральні сили вже на грані. Служіння церкви нагадує, що вони потрібні людям і не забуті в Бога. Також допомагаємо продуктами малозабезпеченим.Відвідування психоневрологічного інтернату у Грузькому стало вже звичаєм, але кожного разу це радість для його жителів. Коли тебе тримає за руку доросла людина, заглядає в очі і каже: «Ви ж нас не залишите, ви ж до нас приїдете ще?» то розумієш, що твоє служіння для них важливе. Вони радіють подарункам, простим речам. Крім того відвідуємо будинок для літніх людей»
Віталій Маланчук:«Вітання із Скандинавії, де ми живемо і служимо вже 4 рік. Попри радісні події та моменти у служінні, є і свої виклики, труднощі, які вимагають немало сил, часу, молитов.Ми мали зустріч пасторів та дияконів наших церков у Швеції, де підводили підсумки праці за минулий рік, планували спільні чи окремі заходи на 2026 рік. Плануємо стаціонарні табори для підлітків, молоді, дітей, братерські та сестринські конференції. На цій зустрічі також були присутні молодіжні лідери з кожної церкви, і відбулися вибори відповідального за молодіжне служіння у Швеції. Ним став наш представник із Вестероса.Час від часу відвідую різні церкви, хоча найближча відстань між ними — 100 км. Відвідую молодіжні зустрічі, мотивую молодь до служіння, до виконання Великого Доручення Ісуса Христа. Вони молодці — серед тижня збираються для молитви, вивчення Слова, підготовки до практичного служіння. По можливості їжджу на домашню групу у м. Галльстагаммар. Інколи на ці зустрічі приходять нові люди, навіть мусульмани»
Володимир Федорук:«Уже рік як ми переїхали з Дніпропетровщини. Починати на новому місці життя і служіння з нуля справді дуже важко. Втративши будинок і нову церкву, яку ми стільки років збирали «по крупинці»… Щоразу коли згадуємо Межову, навертаються сльози. Війна зруйнувала життя багатьом. Але Господь зберіг нас і привів на нове місце — значить благословить і тут. Цей рік був справді дуже важким. Переїзд, вагітність, будівельні роботи... Діти за цей рік змінили 3 школи. Моральне і фізичне виснаження далися взнаки. Але, незважаючи ні на що, намагаємося робити все, що зараз в наших силах. Маючи самі нестачу, знаходимо можливість допомогти й іншим — одягом, продуктами, зокрема, хлібом власного виробництва, транспортом (відвезти до лікарні чи до аптеки). За 22 роки служіння в Межовій, ми зрозуміли, що найкращий підхід — жити серед людей. Вони бачать твоє життя. А ти зі свого боку — краще бачиш їхні потреби. Просимо згадувати нас в молитві, щоб Господь благословив людей у с. Воротнів бажанням шукати Бога»
Михайло Роман:«Продовжуємо служити Богу і людям в м. Полтава. Нещодавно в нашій церкві покаялося троє молодих людей, студенти. Також покаявся чоловік похилого віку, він має онко-хворобу. Ще навернулася жінка середніх років, її покинув чоловік, зараз вона живе сама. Ось так по милості Божій спасаються люди і церква поступово зростає.Зараз дуже непростий час. Зимою були великі морози, світло було тільки 4 години на добу. Потрібно до всього підлаштовуватися. Але Бог дає сили жити і служити іншим. Немало братів мобілізували (усього 128 чоловік із сімей членів церкви), і це нелегко для родин і нашої громади. Молимося за них і віримо, що Господь збереже від смерті і каліцтва, поверне живими додому. Молимося за Україну, щоб Господь зупинив цю безумну війну. Дуже багато болю і втоми в нашому народі.Діти зростають, ходять до школи, правда зараз багато повітряних тривог, тому часто біжать у бомбосховище. Але вже звикли і якось стараються вчитися. Віримо, що скоро все це закінчиться і буде мир від Господа!»
Руслан Нецвєтаєв:«Наша сім’я продовжує служіння в Донецькій області. Війна перейшла в активнішу фазу. Евакуюємо мирне населення із прифронтових міст та селищ. Потреба евакуації значно зросла: щодня надходять прохання від сімей з дітьми, пенсіонерів та маломобільних людей.У зв’язку з наближенням фронту, частими обстрілами ситуація у Святогірську погіршилася. Більшість мешканців покинули місто. Задля безпеки людей довелося тимчасово припинити проводити зібрання. Інша ситуація — в с. Майдан, це трохи далі від лінії фронту. Там понад 30 місцевих жителів стабільно відвідують богослужіння, є домашня група. Проводимо в селі регулярні євангелізаційні зустрічі. Відвідуємо малозабезпечені сім’ї, маломобільних людей. Читаємо з ними Євангелію, молимося, допомагаємо по господарству, привозимо продукти і речі.Беремо активну участь і в житті церкви в Чернівцях. Недільні богослужіння відвідують до 50 осіб, щоп’ятниці — молитовні зібрання, у вівторок та середу — домашні групи. Раз на тиждень маємо вуличні євангелізації»
Сергій Тарасюк:«Ми щиро дякуємо Господу за благословенну можливість зібратися разом у м. Рівне — понад 40 братів-благовісників, євангелістів та місіонерів. На цю зустріч прибули служителі з багатьох областей України, що стало свідченням єдності Тіла Христового.Володимир Бобик, відповідальний за Департамент благовістя, наголосив на важливості того, щоб упродовж усього часу посту й молитви наша увага була зосереджена на Посланні апостола Якова. Саме в цій книзі Писання ми знаходимо глибокі духовні й практичні настанови, які особливо актуальні в цей період: про щиру віру, витривалість у випробуваннях, силу молитви та живе християнство, підтверджене ділами.Протягом дня ми мали спільні молитви, прославляли Господа в піснях, слухали проповіді та свідчення братів із різних куточків України. Усе це ще раз нагадало нам просту, але живу істину: Бог діє, Бог веде й Бог зміцняє Своїх слуг навіть у непрості часи. Захід тривав із 10:00 до 21:00, наповнюючи день молитвою, Словом і щирою братерською єдністю»
Анатолій Рабий:«Продовжуємо своє служіння на Сумщині. Зараз важкі часи для нашої місцевості. Неодноразово в місто прилітали ворожі безпілотники й ракети, люди стривожені і налякані. Є великі проблеми з електрикою, часто немає світла. Знову стала актуальною гуманітарна допомога населенню. Як волонтер одної з громадських організацій, беру участь у забезпеченні продуктами, павербанками, станціями для освітлення будинку.Також здійснюю капеланське служіння. Збираємо теплі речі, засоби гігієни, засоби обігріву, окопні свічки, маскувальні сітки. З початком холодів це стало неабияк важливо. Часто доводиться спілкуватися з військовими, молитися за них. Від нашої ГО придбали та роздали в одній із громад нашого району трицикли для ветеранів з інвалідністю. Одній з лікарень доставили пристрої для штучної вентиляції легень. Нещодавно доправляв авто для військових, придбане за спонсорські кошти. Часто доводиться ремонтувати машини військових, волонтерів, місіонерів. Наразі це значна частина всієї моєї праці»
TGLIST.COM.UA
