мапа 🗾

Ось наочна схема, що грубо демонструє ефолюцію фортець.Коли ваш основний ворог піхотинець зі щитом, найпростіший спосіб захиститись - викопати рів, насипати вал навколо вашого поселення, а на валу прставити дерев'яну огорожу. Якщо маєте достатньо стрільців, можете будувати надбудову над воротами - барбікен, башти. На другому зображенні специфічно збудований міст. Він довгий, що змушує ворогів довго знаходитись на відкритому місці. При цьому атакуючих можна обстрілювати з трьох боків. Ми на полігонних іграх називали таке "коридор смерті", або "м'ясобійник". Третій етап - створення цитаделі. Це фортеця всередині фортеці. Головна башта називається донжон, в ній жив власник замку, зберігались запаси. Це було місце останнього бою. Донжон укріплювали додатковими стінами, бійницями, воротами, ходами. А штурм цитаделі міг легко стати найкривавішим епізодом облоги. Така система оборони дозволяла замкам триматись набагато довше.Піздніше - все те саме, але з каменю. Такі стіни вже захищають від ворожих стрільців

🚫 Ставлення до Росії в країнах світу🗣 Цікава статистика з різних опитувань людей з різних країн світу щодо їх ставлення до Росії. Як я зрозумів, до уваги були взяті усі соціальні та вікові категорії. Ну і щоб полегшити сприйняття результатів, були виділені два основних варіанта відповідей – негативно та позитивно.🇬🇪 Найбільш русофільною країною світу виявилось квазідержавне сепаратистське утворення «Південна Осетія» – станом на липень 2022 р. 86% опитаних виразили позитив щодо Росії.🇺🇦 Очікувано, що Україна є найбільш русофобною країною з цього переліку – 82% респондентів відповіли, що негативно ставляться до Росії. Однак навіть станом на травень 2025 р. в Україні знайшлось більше людей, які позитивно налаштовані до Росії, аніж в Литві.🇧🇷🇵🇸 Дещо здивували Бразилія (станом на квітень 2024) та Палестина (станом на жовтень 2023) - тут до Росії ставляться здебільшого негативно (56% та 60% відповідно). Звісно, з негативізму до Росії логічно ще не витікає підтримка України, але, як мінімум, це може стати основою для проукраїнської позиції.Якщо пройтись по Балканам, то за спаданням від найбільш русофільних до найбільш русофобних країн (за критерієм негативу) картина виглядає наступним чином:🇷🇸 Сербія – 60% позитивно, 25% негативно;🇧🇬 Болгарія – 32% позитивно, 34% негативно (грубо кажучи, ситуація 50/50);🇲🇪 Чорногорія – 42% позитивно, 36% негативно (теж 50/50);🇬🇷 Греція – 36% позитивно, 41% негативно (50/50);🇲🇰 Македонія – 38% позитивно, 43% негативно (50/50);🇧🇦 Боснія і Герцеговина – 33% позитивно, 51% негативно;🇭🇷 Хорватія – 25% позитивно, 60% негативно;🇸🇮 Словенія – 16% позитивно, 69% негативно;🇦🇱 Албанія – 9% позитивно, 75% негативно;🇽🇰 Косово – 10% позитивно, 78% негативно;📝 Тож, однозначно русофільною країною на Балканах залишається Сербія. Однозначно русофобними країнами є Косово, Албанія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина. Невизначена ситуація з русофільною тенденцією спостерігається в Чорногорії. Невизначена ситуація з русофобною тенденцією спостерігається в Македонії, Греції та Болгарії.Джерело#македонці#бошняки#Балкани#литовці#серби#грекиПостісторичний | Пропозиція

Трагедія Тромлена: забуті на безлюдному острові на 15 роківТромлен — крихітний піщаний острів в Індійському океані, всього 1700 метрів в довжину і 700 в ширину в 425 км від Мадаскару. 31 липня 1761 року біля його рифів зазнав аварії французький фрегат Utile, який таємно від влади перевозив 160 рабів з Мадагаскару на Маврикій. Судно натрапило на рифи через навігаційну помилку: капітан використовував дві суперечливі карти. Загинула більшість рабів, замкнених у трюмі. Вціліли близько 60 малагасійців і 122 члени екіпажу.Моряки викопали колодязь, з каменів побудували хатини, піч і навіть кузню, ловили черепах і харчувалися морськими птахами. Капітан збожеволів від стресу, і командування перейшло до першого помічника Бартелемі Кастеллану дю Верне. Екіпаж і раби оселилися окремо. У підсумку під командуванням Кастеллану екіпаж побудував з уламків корабля великий човен-баркас, на якому всі 122 моряки покинули острів, залишивши рабів з обіцянкою повернутися.На Маврикії колоніальні влади відмовилися організувати порятунок — йшла Семирічна війна. Кастеллану поїхав до Франції, але не втрачав надії, намагаючись організувати порятунок, на жаль, йому це не вдалося. Тільки в 1773 році судно, що проходило повз Тромлена, помітило тих, хто вижив. Перша спроба порятунку провалилася. Під час другої, в 1774 році, шлюпка потонула і один моряк вплав дістався до острова, але його кинули через шторм. Він залишився з тими, хто вижив. Пізніше він побудував пліт, на якому з трьома жінками і трьома чоловіками спробував дістатися до материка. Всі вони зникли в океані.Порятунок прийшов лише 29 листопада 1776 року — через 15 років. Корабель Dauphine, під командуванням енсіна Тромлена-Лануги, зняв з острова сім жінок і немовля. Всі ці роки вони підтримували вогонь, носили одяг з пір'я і побудували спостережний пост на вершині пагорба, сподіваючись, що за ними повернуться. Вони були родом з Центрального нагір'я Мадагаскару і насилу адаптувалися до прибережного життя — більше половини поселенців померли в перший рік життя на острові.Губернатор Маврикія Жак Майяр оголосив врятованих вільними. Немовля отримало ім'я Жак Мойсей, його мати — Єва (провела більшу частину життя на острові, потрапивши на нього маленькою дитиною), бабуся — Дофіна, на честь назви корабля-рятівника. Історія Тромлена не залишилася непоміченою. У 1781 році маркіз де Кондорсе включив її в свою книгу «Роздуми про рабство негрів» (Réflexions sur l'esclavage des nègres), як доказ жахливої жорстокості работоргівлі. Цей епізод став частиною просвітницької боротьби за скасування рабства у Франції.На фото 2, 3 — знахідки археологічної експедиції на острові в 2007 році, на третьому фото — мідні миски, які залишив екіпаж малагасійцям, їх використовували всі 15 років, знайдені в приміщенні, що служило поселенцям кухнею. Що дивно: жодного поховання археологи на острові так і не виявили...@istorium_ua

1964 - від підпалу Державної бібліотеки Академії наук УРСР згорів відділ україніки24 травня 1964 року вночі у Києві від підпалу загорілася Державна публічна бібліотека Академії наук УРСР (нині Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Полум’я знищило практично увесь відділ україніки та стародруки – від 500 до 600 тисяч книг та рукописіів.Підпал здійснив співробітник бібліотеки Віктор Погружальський. На суді він зізнався, що з вечора залишився на роботі, там поспав, а під ранок знищив свої документи й підпалив книги у декількох місцях. Коли здійнялася пожежа і свідки викликали пожежників, ті швидко загасити полум'я не змогли. Бо в усьому районі не було води через аварію на водопроводі. Ліквідували пожежу лише 25 травня, а за деякими свідченнями - лише 26.Зі 150 вогнеборців понад 10 отримали фосфорне отруєння. Це дало підстави припускати, що підпал був ретельно спланований радянською владою, а виконавець справи - Погружальський використав не просто сірники, а фосфорні шашки. Євген Сверстюк того ж 1964-го року написав памфлет "З приводу процесу над Погружальським", в якому звинуватив у знищенні духовного спадку українців - давніх рукописів тодішню "антиукраїнську владу". Так, за одну добу в полум'ї були знищені цінні джерела з історії України "домосковської" доби, ціле наше середньовіччя пішло з димом.

Ебсторфська карта (кін. XIII ст.) по праву вважається одним із картографічних шедеврів Середньовіччя. Свою назву вона отримала за місцем зберігання - монастир в Ебсторфі, що на півночі Німеччини. На перший погляд вона здається якоюсь дивною, незрозумілою. Здається, що вона зображує що завгодно, але тільки не географічний ландшафт і рельєф: фігури фантастичних істот і карликів, незрозумілі материки, та й узагалі де тут північ і південь, схід і захід?Ця карта складена за всіма канонами середньовічної картографії. Домінантою тут є релігійна історія, зокрема історія Спасіння. Тому карта накладена на розп'ятого Христа. У центрі розташований Єрусалим, священний центр християнства. Верхня половина карти зображує Азію, нижня половина - Європу (ліворуч) та Африку (праворуч). Тобто схід знаходиться зверху, захід внизу. Північ і південь - відповідно ліворуч і праворуч. Плоский земний диск омивається Океаном. Саме таким уявлявся світ середньовічній людині.На жаль, карта була безповоротно втрачена під час Другої світової війни.@istorium_ua

Тут в коментарях згадали Толочко, а для мене це червоний прапор. І я зараз поясню чому. Колись на Поштовій площі знайшли Київську Русь. І вирішили її закатати.У 2015 році під час реконструкції Поштової площі в Києві археологи виявили фрагменти дерев’яної вулиці XI століття, залишки садиб, господарські споруди, культурний шар Русі. Повноцінний фрагмент середньовічного Подолу — зі збереженим плануванням, цілісним контекстом і дерев’яними конструкціями. Це було найкраще, що траплялося з київською археологією з часів розкопок Десятинної церкви.Реакція? Спочатку захват. Потім — лють забудовника. Бо на цьому місці мав бути ТРЦ.У 2018 році мер Києва Віталій Кличко публічно пообіцяв зберегти унікальну археологічну знахідку і створити музей. Київрада ухвалила відповідне рішення: передбачалось розірвання договору з забудовником, створення комунального підприємства, залучення міжнародних експертів. Протягом кількох місяців про «музей на Поштовій» говорили депутати, КМДА, Мінкульт.Перемога. У тому ж 2018 році Археологічна рада при Інституті археології НАН України, під головуванням академіка Петра Толочка, дала негативний висновок:«Об’єкт не має музейної цінності, унікальності не виявлено, доцільності музеєфікації немає».Це сказав той самий Толочко, який десятиліттями писав про «велич Києва» і «справу давньоруської держави». Але коли ця велич буквально виходить з-під землі — виявляється, що вона «не має значення». Зручно? Дуже.Бо саме завдяки цьому висновку забудовник затягує зобов’язання, а КМДА тихо змиває руки.Усі, хто обіцяв музей, зникають з інформаційного поля. Обіцянки — десятки. Виконання — нуль.У травні 2019 року історичну частину Поштової площі офіційно визнали пам’яткою археології та історії національного значення. Формально — перемога.А тепер — реальність на 2025 рік:– Музею немає.– Проєкту немає.– Комунальне підприємство існує, але не має бюджету.— академія це легітимізує— чиновники імітують активність— а дерев’яна вулиця XI століття лежить у воді, в темряві, під бетонною стелею, без музею, охорони, перспективи.І ніби вже немає Орди. А все одно все одно княжий Київ продовжує знищуватись.

Давайте поговоримо про вампірів, і звідки взагалі цей міф взявся в європейській культурі. І одна з версій, це тлумачення вампіризму як міфологізованого упередження проти людей, які страждали на хвороби з моторошними симптомами. Серед версій - сказ, туберкульоз, порфірія, а також пелагра. От її і розберемо. Пелагра - це дефіцит ніацину, або вітаміну B3, і в звичайних умовах, заробити пелагру надзвичайно складно - ніацин міститься в безлічі продуктів. Єдиний реальний спосіб захворіти — харчуватись виключно кукурудзою — рідкісною культурою, у якій ніацин не вивільняється при звичайному приготуванні. Уникнути пелагри можна, якщо додати до такої кукурудзяної дієти олію або різнаманітнити свій раціон фруктами, наприклад яблуками.У XVII–XVIII століттях дуже проста в обробітку й врожайна кукурудза поширилась Південною та Східною Європою, ставши основою раціону бідноти, і часто вона була єдиною їжею в той сумний весняний час, коли тогорічні продукти вже закінчились, а нові ще не зʼявились.І саме на початку XVIII століття в європейській літературі зʼявляються перші згадки про вампірів — і переважно йдеться про Східну Європу.Цікаво, що слово «вампір» уперше зафіксовано в англійському словнику 1734 року — а перший медичний опис пелагри зʼявляється вже наступного року, в Іспанії.Пелагра — системне захворювання, що уражає різні органи. Вона вбивала не швидко — зазвичай протягом 4–5 років. І найпоширеніші симптоми пелагри: • фотодерматоз — шкіра запалюється під дією сонячного світла, тож люди уникають його і стають дуже блідими; • агресія, деменція, безсоння; • м’язова слабкість і параліч кінцівок; • глосит — запалення язика, який стає яскраво-червоним; • потріскані, запалені, іноді кривавлять губи; • діарея та розлади травлення, що призводять до виснаження.А ще пелагра може викликати піку — патологічний голод і бажання їсти неїстівні речі.Гадаю багато хто з вас чув історії про те як діти або вагітні, люблять їсти крейду або навіть побілку - ось це воно і є.Можна уявити, яке враження справляв на угорського селянина його сусід, який раптом почав уникати сонця, не спить ночами, облизує закривавлені зуби, скаржиться на голод, який не втамувати звичною їжею, і періодично марить у нападі агресії.Ви могли б поставити цілком логічне запитання: якщо вампіри — це люди, які страждали на пелагру, то чому цей міф зʼявився саме у Східній Європі, а не в Америці, де кукурудза була основним джерелом вуглеводів упродовж тисячоліть?Відповідь — у тому, що корінні американці розробили процес нікстамалізації: обробку кукурудзи лужними речовинами, зазвичай вимочуванням і варінням з вапном або золою. У Європі цей спосіб був невідомий.Луг вивільняє ніацин і триптофан, а також знищує мікотоксини — отруйні продукти життєдіяльності грибків. До того ж, лише з нікстамалізованої кукурудзи можна зробити борошно, яке тримає тісто. Найдавніші свідчення нікстамалізації датуються 1500 роком до н.е., хоча цілком можливо, що її знали значно раніше. Чому ж так не робили в Європі? Бо ніхто не подумав про те щоб спитати у мезоамериканців «а навіщо ви її так обробляєте»