Блог економіста | Про українську оборонку зараз виходить багато матеріалів — і всі ніби ...

Про українську оборонку зараз виходить багато матеріалів — і всі ніби про одне, але з різних кутів. Я зібрала кілька з них разом, щоб скласти більш цілісну картину: що Україна може запропонувати світу і де сама собі заважає.Почнемо з хорошого. Ринок виріс у шість разів з 2021 року — до $6,8 млрд. Торік Україна виробила 4,5 млн дронів. Для порівняння: армія США планує зробити 300 тисяч малих дронів за два роки. Swarmer вийшов на NASDAQ і вже виріс у ціні на 48% після лістингу. Японська Terra Drone вперше інвестувала в українського виробника. Країни Близького Сходу шукають українські перехоплювачі, щоб дешево збивати іранські дрони-камікадзе. Попит на наші рішення є, і він реальний.Але є нюанс. Цей попит поки що переважно на папері.В Україні накопичилося понад 180 заявок на експорт зброї. Комісія, яка їх розглядає, запрацювала лише у лютому 2026 року. Процедура — до 90 діб. Для ринку, де продукт застаріває за кілька місяців, це неприпустимо. Пряма заборона на експорт формально відсутня, але жодного реального прямого експорту ринок досі не бачив. Основний формат — спільні підприємства за кордоном.Паралельно є ще кілька речей, про які менше говорять публічно. Перше — камери. Україна потребує щонайменше 200 тисяч камер на місяць лише для FPV-дронів. Усі виробники ЄС разом виробляють не більше 40 тисяч тепловізійних камер на місяць. Тому без китайських компонентів не обійтися — вони дешевші у 4-5 разів і є в потрібних обсягах. Але тут є і безпековий вимір: засновник Octava Capital Кардаков каже, що через частину китайського обладнання Китай може отримувати доступ до відео з розвідувальних дронів. 80-90% камер в Україні під цим ризиком, за його оцінкою. Є й інша проблема: імпортні компоненти звільнені від мита і ПДВ, а українські виробники ці податки платять. По-друге, дефіцит малих реактивних двигунів для далекобійних дронів — Європа просто не встигає наростити виробництво під такий попит. Чеська PBS Group збільшила виробництво у п'ять разів і каже, що можливості вичерпані.По-третє, маржа обмежена 25% при продажах армії, що унеможливлює нормальний R&D. І є ризик, що великі держконтракти йдуть не до найкращих, а до найближчих.Як на мене, тут є один ключовий парадокс: виробничий потенціал галузі оцінюється в $50-55 млрд, а внутрішні закупівлі — $12,5 млрд. Тобто ринок може значно більше, ніж держава готова купити або дозволити продати за кордон. Іноземні партнери зацікавлені, переговори ведуться, меморандуми підписані, але до реальних поставок не доходить, бо дозвільна процедура займає місяці, а технології за цей час вже змінюються.Українська оборонка зараз — це реальна індустрія з унікальним досвідом, яка вже цікава глобальному ринку. Питання в тому, чи встигне регуляторна система підлаштуватися під темп, у якому живе сам ринок.