СЛОВО НА ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ СВЯТИТЕЛЯ МИХАЇЛА, ПЕРШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО
(звернення до пастви зі Святої Гори Афон, 13 жовтня)

Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Дорогі мої брати і сестри, улюблена паство нашого храму!

Сердечно вітаю вас із нашим престольним святом — днем пам'яті святителя Михаїла, першого митрополита Київського. Звертаюся до вас здалеку — зі Святої Гори Афон, із місця, де вже понад тисячу років безперервно звучить молитва. Але серцем я сьогодні з вами, у нашому храмі, перед образом нашого небесного покровителя.

Цього року свято для мене особливе. Уперше в житті я зустрічаю день пам'яті святителя Михаїла не в рідному храмі, а тут, на Святій Горі. Скільки разів ми разом із вами співали йому тропар, стояли на святковій літургії, підходили до ікони. А нині Господь привів мене сюди — у Сад Пресвятої Богородиці, звідки колись прийшло на нашу землю чернече благословення. І я відчуваю, ніби святитель Михаїл сам узяв мене за руку і сказав: «Подивися, звідки починається молитва, яку я заповідав твоєму народові». Тож нехай це перше афонське свято стане не лише моїм — а нашим спільним. Бо куди йде пастир, туди за ним іде і його паства — у серці, в молитві, в любові.

Подумайте, яка це честь і яка відповідальність. Наш храм — єдиний, освячений на честь першого Київського митрополита. Того, хто стояв біля самих витоків нашої віри. Коли князь Володимир вивів Київ до вод Дніпра, поруч із ним були святителі, прислані з Царгорода. Першим із них Церква шанує святителя Михаїла. Він хрестив киян, ставив перші храми, навчав людей, які ще вчора кланялися ідолам, кликати Бога Отцем. Він сіяв у землю, яка ще не знала, що вона — Божа нива. І те насіння проросло. Ми з вами — його плід. Кожна наша свічка, кожна молитва, кожне хрещене дитя — це продовження праці, яку він почав понад тисячу років тому.

Чому я говорю з вами саме з Афону? Бо Афон і Київ пов'язані глибше, ніж ми звикли думати. Віра прийшла до нас із Візантії — і в ту саму пору на Святій Горі вже молилися ченці. Невдовзі після Хрещення Русі тут з'явилася обитель для наших предків. А преподобний Антоній, засновник Києво-Печерської лаври, прийняв постриг саме тут, на Афоні, і приніс афонське благословення до київських печер. Те, що святитель Михаїл посіяв у Києві як віру, Афон напоїв як молитвою. Наша Церква має двоє коренів, що переплелися: київські пагорби і афонські скелі.

А серцем афонської молитви є молитва Ісусова. Коротка, як подих: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». Тут, на Святій Горі, ченці повторюють її вдень і вночі — у келіях, у дорозі, за роботою. Святі отці вчать, що цю молитву треба поєднати з диханням і з серцем, щоб вона стала не словами, а життям. І пам'ятаймо: великий подвижник Ісусової молитви, преподобний Паїсій Величковський, був сином нашої землі, з Полтави. Він жив на Афоні, зібрав і переклав святоотцівські повчання про молитву — і повернув цей скарб нашим народам. Отже, Ісусова молитва — не чужа нам. Вона наша, рідна, вистраждана і вимолена.

Дорогі мої, сьогодні ця молитва потрібна нам, як ніколи. Наша Україна переживає тяжкі часи. Війна прийшла в наші міста і села. Багато хто з вас чекає звісток від синів, чоловіків, братів. Багато хто оплакує загиблих. Багато хто втратив дім. Часом здається, що слів для молитви вже не залишилося — так болить серце.

Саме тоді і допомагає Ісусова молитва. Вона не потребує довгих правил і книжок. Її можна шепотіти в укритті під час тривоги. Її можна повторювати біля ліжка хворого, у черзі, в дорозі, вночі, коли не спиться від тривоги. «Господи Ісусе Христе, помилуй». Скажіть Йому ім'я того, за кого болить серце, — і Він почує. Коли людина не може нічого вдіяти своїми руками, вона все ще може тримати іншого в молитві. Це не мало. Це дуже багато.

Святитель Михаїл приніс Христа на нашу землю у світі, що був сповнений темряви і жорстокості. Він не мав ні війська, ні влади — лише Євангеліє і молитву. І світло перемогло. Тож і ми не втрачаймо надії. Земля, хрещена в Дніпрі, земля, освячена кров'ю мучеників і молитвами печерських преподобних, — під Божим покровом. Ніч не вічна.