Коли ви не можете молитися — я молюся за вас

Це не для сильних.
Сильні впораються й без мене.
Це для тебе — хто сидить на краю ліжка о четвертій ранку і не пам'ятає, навіщо прокинувся. Хто відкрив молитвослов і закрив, бо літери пливуть. Хто хотів сказати «Господи» — і не зміг, бо в горлі стоїть камінь, і через нього не проходить жодне слово.
Ти не спав уже стільки ночей, що перестав їх рахувати. Ти тримаєш на собі дітей, батьків, роботу, страх за того, хто на фронті. Ти тримаєшся. І від тебе вже нічого не лишилося на молитву.
Добре. Тоді не тримай ще й її. Віддай її мені.
Твоя втома — не гріх. Твоє мовчання — не зрада. Твої сльози без слів — теж молитва, тільки без літер.
Мати, що стоїть біля ліжка хворої дитини й нічого не каже, — вона не мовчить. Вона молиться всім тілом. Бог чує не слова. Бог чує людину.
Ченці на Горі не питали, чи ви гідні. Не перевіряли, коли ви востаннє сповідалися. Вони просто казали: «Господи, помилуй їх». І ти вже давно в цьому «їх».
Коли ти засинаєш у коридорі під сирену — я скажу твоє ім'я. Коли ти не знаєш, що просити, — я попрошу, щоб ти просто дожив до ранку. Коли тобі соромно, що давно не був у храмі, — я поставлю за тебе свічку і нікому не скажу, що вона твоя.
Так завжди було в Церкві: хтось падає — інший тримає. Сьогодні тримаю я. Завтра, може, триматимеш ти. А сьогодні — відпочинь.
VIII. Повернення
Аркуш я залишив там. Він уже не потрібен — імена прочитані, крихти зсипані, Кров пролита.
Я повертаюсь із порожньою кишенею. Але не з порожніми руками.
Ось що я вам несу:
Андріє, твоє ім'я сказано вголос на Святій Горі. Ольго, твій чоловік не між колонками. Він у Чаші. Ви, що чекаєте зниклих, — ваші рідні в молитві. Хто в полоні — за тим стукають у двері. Василю, твій четвертий стілець бачив Бог. Маріє, Іване, дитино Софіє — вас поминали. І тебе, кого ніхто не вписав. Тебе — теж.
Ви не самі. Поки над Україною виють сирени, поки ви спите в коридорах і підвалах, — хтось за вас стоїть.
А коли не можете молитися, коли слова розсипаються, як сухий хліб, — скажіть одне слово. «Господи». Або тільки подумайте. Або просто зітхніть — Бог прочитає ваше зітхання, як лист. А якщо не зможете нічого — нічого. Я вже сказав за вас.
Поки ви не можете молитися — за вас моляться. Поки ви не можете стояти — за вас стоять. Поки ви не можете вірити — Бог вірить у вас.
Ім'я — найменша батьківщина людини.

А Чаша — найбільша.

Роман Лілея Святий Афон