Чесно, якби не клуб, не читала б далі «Царівну». 260/380 сторінок. Я не бачу тут жодної феміністичної тематики, крім фраз про те, що вона не збирається виходити за між, бо так типу треба. Тільки «ой а чого від так сказав, а що він про мене думає?», «ой яка я нещасна і нікому не потрібна», «ой а моє сонце зайшло, коли він поїхав», «ой він мене образив». Ай донт гів е фак!!! Її самосприйняття часто змінюється залежно від думки чоловіка. Не знаю, можливо, фемінізм у цьому творі полягає у тому, щоб змусити мене захотіти СМЕРТІ ЦИМ ЧОЛОВІКАМ, БО Я НЕ ВИТРИМУЮ ВЖЕ ПРО НИХ ЧИТАТИ????Каже «Ніколи я не відчувала так виразно, як в цій хвилі, які байдужі мені всі мужчини».А через ПʼЯТЬ СТОРІНОК знову роздумує про свої почуття до цих мужчин і їхні вчинки/слова. Знаєте, якби ще письмо чіпляло, але ж ні, жодної краси не бачу, жодних думок, які хочеться зберегти, хоча краса тексту мені часто здатна компенсувати все інше. СумноЯ люблю любовні приколи, один з моїх улюблених творів-Невеличка драма)) Але мені таке подобається коли:1. Про це пишуть красиво2. Не презентують гіперфіксовану на чоловіках героїню як персонажку, яка «закладає» феміністичну революцію.#дівідгук