🐺"Аркан вовків" Павло Дерев'янко, ВСЛСпонсор дочитаної книги – раптовий вірусняк, який звільнив мені час на читання. Почну із загальних вражень. Якщо коротко – мені сподобалось. Я легко розумію, чому ця історія популярна. Наскільки я взагалі можу судити об'єктивно – вона об'єктивно хороша. Якщо б мене попросили описати її, використовуючи інші книги, я б сказала, що це "Три мушкетери" з вайбами "Відьмака" в світі альтернативної України, де країни 404 взагалі немає. Що неабияк приємно.👉Що особливо відмітила:💜Загальна ідея і світобудова. Альтернативна Україна 19-го століття? Ну клас же! Я не придиралась, мені було цікаво. Цілком уявляю собі цей світ і навіть пробігала думка, що непогано було б створити в ньому ААА-гру. 💜Мова автора. Вона смачна. Я люблю просту мову. Не в плані "примітивну", а в плані "без непотрібних ускладнень, які заважають уяві малювати картинку". І текст, і ритміка тексту мені сподобались. Десь я трохи чіплялась за незначні моменти, але це є всюди і цілком допустимо, як на мене. Мені не заважали нові чи дивні для мене слова. Навпаки – мені це створювало вайб епохи.💜Персонажі. Вони живі, об'ємні й навіть розмовляють так, що по репліці відразу розумієш, хто це говорить. Не скажу, що в мене сталася любов із ними, але вони цікаві, це точно. Класно пропрацьований розвиток їхніх стосунків у ватазі. Забавно, що найбільше мене дратував Гнат, але саме з його реплік я сміялась найбільше.💜Сюжет. Після 35% було дійсно дуже цікаво й трохи навіть детективно.👉Що б зробило цю книгу для мене кращою ( тут я не присіпуюсь типу знаю краще, а просто аналізую власний читацький досвід):💜Менш затягнутий початок. Я виявилась із тих людей, кому довелося продиратися крізь перші 35% книги, і, проаналізувавши, чому саме так сталося, прийшла до певних висновків – занадто затягнутий перший акт. Те, що в різних сюжетних схемах називають каталізатором змін або спонукальним інцидентом, зазвичай відбувається на 10-15% сюжету. Це якась раптова незапланована подія, що вириває персонажа(ів) зі звичної їм рутини й змушує вступити в пригоду (лист з Гогвардса, сестру Катніс обирають для участі в іграх, тощо). Тут це відбулося, власне, на 35%, а саме – зникнення Савки. До цього все відбувалося чітко по плану, через що введення в світ вийшло трохи затягнутим, бо не було гачка. Після 35% все понеслося так, що тільки встигай гортати сторінки.💜Більш пропрацьовані жіночі персонажі. Так, це книга про хлопців, і вона доволі "мачо-хлопчача", проте особисто мені не вистачило логіки в діях жіночих персонажів, окрім "ну от такі жінки непостоянні й примхливі, нам їх не зрозуміть". Можливо, далі це зміниться, подивимося.Але загалом це точно класна книга, з якою треба виходити на західні ринки, бо вона того варта. Такого треба більше, бо якісне і хороше. А головне – наше. Продовження хочу слухати на Абук, бо таке пригодницьке мені добре заходить в аудіо.Пішла ридати над різдвяним ромкомом, який виявився взагалі не ромкомом, і лікуватись. І ви не хворійте 🫂#почитати
🙂 Повернулася до роботи над новою ідеєю, яка йде дууууже повільно. Причина цьому – майже крижаний жах братися за новий проєкт. Не буду приховувати, робота над "Променями" далася боляче й вартувала мені багатьох зусиль, здоров'я і сивих волосин сил. Певний час я була упевнена, що НІКОЛИ більше не буду нічого писати, бо це не моє. Та й банально боюся повторення отих неприємних станів. Але, як-то кажуть, хочеш розсмішити богів – розкажи їм про свої плани. Вирішила зробити кілька кроків, які трохи знімають напругу:🔴Планування. Фабула, структура, поепізодник, всі арки, описи персонажів. Не почну писати, поки не буду бачити всю картину. З "Променями" це було пекло, адже я переписувала їх незліченну кількість разів. Більше так не хочу. Звісно, щось зміниться, завжди змінюється. Але я хочу бачити загальну картину, перш ніж братися за текст.🔴 Це точно, точно-точно буде одиночка. Жодних серій, логій і пр, молю! Власне, тут також допомагає план, арки і структура.🔴Третя особа, минулий час й більш відсторонена оповідь. Люблю першу особу всіма фібрами душі, проте я емпат. Переживання поряд з власними ще й емоції Касії протягом п'яти років мене морально вимотали, вичавили й розчавили. До того ж третя особа й минулий дозволяють більше розказувати, а не суто показувати. Поки не знаю, як перелаштуватися, але це справа практики.🔴Писати не послідовно. Те, що практикують колеги і чого ніколи не робила я – писати епізодами, а не дотримуватись послідовності оповіді. Це має пришвидшити процес і зняти фрустацію. Тим паче якщо є поепізодник.Якось так. Зараз вже маю фабулу історії під кодовою назвою "Отрути" й розкидаю її на структуру + прописую епізоди і де що буде. Дуже обережно і з любов'ю до себе 🤞
🤪 Трохи про мову.Мені не пощастило з'явитися на цей світ україномовною. Народжена серед Кримських гір, зрощена в зросійщеному Києві, з українською вперше я зустрілася у школі. Дитя 90-х, тоді було складно знайти хоча б щось українською - ані книг, ані фільмів. Довгий час залишалася для мене суто "мовою навчання", й аж ніяк не дозвілля. Жодного разу ніде я не відчула ані утисків, ані притисків, ані натисків за російську (а я вчилася в Могилянці), при цьому на питання, якою є моя рідна мова – завжди відповідала, що українська. Бо так відчувала. Та, на жаль, думала, розмовляла і, головне, писала я російською. Перебороти себе, переламати і таки змусити думати, мріяти і писати українською зайняло довгий час, це одна з причин, чому "Промені" створювались так довго. Якийсь період я не могла писати взагалі, жодною мовою, ані речення. Зараз, коли десь читаю у відгуках про "красиву, багату мову" і "гарний текст" – я тану, адже це результат величезної праці. Бо мені не пощастило з'явитися на цей світ україномовною.Дуже важко пояснити вестернам, що великий % російськомовного населення в Україні – це не від любові до росії, а бо предків цих людей зросійщили під страхом розстрілів та репресій. Колись я навіть написала цілу статтю, аби це пояснити. Та ми маємо вибір зараз, і все більше людей його роблять. Тут є і ще один тейк. Якщо ви також переходите і вам важко писати українською, якщо це стоїть на заваді творчості – у вас все вийде. Займе час, але обов'язково вийде. Бо українська мова прекрасна, і закохуватись у неї можна знову і знову, кожного дня 💜
✨ Що я вам скажу - ходіть на практикуми до Олени Кузьміної.Якщо ви пишете – це точно треба, але, як на мене, цікаво буде і тим, хто просто хоче навіть трохи глибше аналізувати прочитане і бачити, як воно побудоване. Практикум – це дійсно дуже концентрований, опрацьований і легко поданий матеріал, який, звісно, можна отримати і самостійно з інтернету і книжок, але ви витратите значно більше часу і грошей на опанування. Олена настільки круто готує це все, що воно: а) ідеально лягає в голову через наглядність та приклади; б) надихає йти й одразу ж прикладати його до чогось; в) легко сприймається і запам'ятовується. Я дуже врєдна до освітніх продуктів, за які плачу гроші, але за цей готова платити більше. Як бонус – отримуєш презентацію, яка буквально є шпаргалкою. Використовувала і попередню, з практикуму по сюжетним структурам (зрозуміла, що в мене все складніше, бо дилогія, але воно лягає) і цю, по аркам персонажів (тут я також молодець, бо маю всі п'ять складових арки майже у всіх основних персонажів, але все складніше, бо, знову, дилогія).А головне – три години пролітають непомітно, бо Олена – неймовірна лекторка. До прикладу, вже в кінці третьої години, після блоку питань, Олена відпала через відключення. І всі сиділи далі. Після трьох годин лекції. В четвер, після робочого дня. Всі чекали продовження, уявляєте?я все, хочу ще, захоплююсь працьовитістю цієї жінки.❤️
Аліса Корж, «Промені Аласі»⭐️ 5/5🌙 5/5🔮 5/5🌞Почну свій відгук з кінця — розкажу вам, що я відчула, закінчивши цю книжку. З «Промені Аласі» я знову згадала, як сильно люблю фантастику, яка затягує тебе в уявний світ, змушує переживати й вболівати за персонажів і ковтати сторінку за сторінкою. Я згадала, як то — дочитати книжку і шалено прагнути продовження.Цей світ жорстокий та безжалісний. Повітря пустелі наповнене смертельним нейротоксином, сховатись від якого можна тільки під куполами. Тут немає шансу для слабких, і один клас панує над іншим.Касія належить до нижчих, хоч і виросла серед вищих. Все життя їй не давали забути, що вона — ніхто і має дякувати своєму поневолювачу за милість.Та зміни настануть, якщо їй вдасться довести свою силу і закінчити Артійську Академію, місце тільки для обраних. Але серед отруйних пісків і пекучого сонця головним виявляється не загубити себе.
🌙Є такі книжки, де ти точно знаєш, в який бік рухатиметься історія. Це не обов’язково погано, часто навпаки: ми знаємо, який у героїв шлях, яка мета, до чого вони мають дійти і що здобути. А от у «Променях Аласі» я в якийсь момент могла передбачити, до чого приведуть окремі моменти, але фінал я точно не очікувала. І це дуже приємно — читати книжку, будуючи власні теорії й гадаючи, а до чого ж усе йде. 📓Хай вага й обсяг цієї книжки вас не відлякує — сюжет такий захопливий і динамічний, що сторінки пролітали непомітно. Кожна сцена й кожний діалог відбуваються не просто так, і ми можемо самостійно складати пазли й здогадуватися, що буде далі. 🗡️Найбільше мені сподобалася Касія, головна героїня. Вона справді жива, я їй вірила, переживала за неї, розуміла її вчинки, хоч і не завжди вони були їй на благо. Її тон голосу був такий, наче я слухаю подругу, і я часто сміялася з її дотепів та смішних реакцій на все, що відбувається. Вона багатовимірна, має чіткі мотивації, цілі й силу, щоб здобути бажане, і це не було а-ля «ця героїня всесильна» — вона тяжко працювала над тим, щоб досягти свого. 🍷А ще я офіційно записую пані Алісу до королев слоубьорну. Було стільки разів, коли мені хотілося, щоб між персонажами уже відбулася якась романтична мить, і мені здавалося, що от-от, і вони переступлять ту межу, але ще був не час, і Аліса це пречудово відчувала. Узагалі класно, що романтичний інтерес і не одразу передбачиш, і разом з Касі ми переосмислили стосунки між героями.📚Не можу не згадати також захопливий світоустрій: серед небезпечної пустелі під куполами ховаються міста, поділені на дві частини — Верхнє місто, що належить артіям, еліті, й Нижнє місто, у якому виживає біднота свартіїв. Довкола класової нерівності й крутиться сюжет, і сама Касі не мала опинитися серед вищих. Весь сеттинг книжки тісно переплітається з долею героїні, й Алісі вдалося майстерно передати її шлях цим невблаганним світом. А ще мені дуже сподобалися легенди про світ «Променів», вплетені в текст на початку кожного розділу. ➡️До речі, я дізналася про цю книжку ще навіть до того, як Аліса розповіла, в якому видавництві вона вийде, і дуже чекала виходу. Було захопливо стежити за різними етапами роботи над книгою, тому щиро раджу вам підписатися на канал Аліси. 📌І ще раз закликаю приходити на клуб по «Промені Аласі» до чудової Ганки, бо у нас назріває дуже цікаве обговорення 👀#omc_reviews #omc_favs #omc_fantasy
Кілька важливих новин про "Промені":💜Наразі я вичитую текст другої книги вголос і ми з редакторкою робимо черговий раунд правок. Цілком ймовірно, що останнє коло редактури перед коректурою. Наразі я рівно на половині й планую фіналізувати наступного тижня.💜 Пані видавчиня прочитала рукопис другої книги і ревіла над фіналом. Вважаю це неабияким досягненням 🙄💜 На складі видавництва залишилося близько сотні примірників першої книги, ще скільки-то розкидані книгарнями та онлайн-магазинами. Вірогідніше за все під вихід другої книги їх вже не буде, а додрук буде невідомо коли. No pressure, just fyi. А ось тут цікавинка з другої книги для тих, хто читав першу. Іноді за кимось починаєш тужити найсильніше саме тоді, коли вперше бачиш після тривалої розлуки. Ніби на певний час забуваєш про свою тугу, але зустріч повертає її з усією силою — і цей тягар стає просто нестерпним. Ось так і з [...]. Щоразу наче забуваю, наскільки ж сильно мені її не вистачає, аж доки не побачу карамельні кучері, не відчую солодкий аромат парфумів, не почую м’які нотки її голосу.
Вгадаєте, про кого тут мова?🥹
Як редагувати текст, коли він вже у печінках?Ми підійшли до чергового (можливо, й фінального) раунду редагування, і моє око настільки замилене, що я просто вже не можу сприймати ті гугл доки. А редагувати треба. Є кілька речей, які допомагають:💜 відпочинок. Краще тиждень або більше. Це найкращий варіант, проте не завжди доступний.💜 зміна місця, де редагуєш. Якщо зазвичай це дім, то можна спробувати піти в кав'ярню, бібліотеку чи просто кудись. Зміна місця може допомогти освіжити фокус.💜 зміна пристрою. Текст по-різному сприймається на різних носіях – це факт. Спробуйте залити його на електронку, телефон чи роздрукувати. Воно працює!💜 читання вголос. Це також перевірений варіант. При читанні вголос мозок не може "перескакувати" шматки тексту і доводиться читати усе. Плюс так шліфується ритм тексту і його милозвучність.💜паузи в редагуванні і перемикання на щось не текстове. В моєму випадку це консоль.Власне, так зараз і роблю - читаю вголос текст з елетронки, періодично забираючи в хлопця джойстик і перемикаючись на Ghost of Yotei. До речі, це одна з найкращих і найкрасивіших ігор, що я грала ever 🪷#процес
Ви колись помічали, що в сучасному англомовному янг-едалті арки бувають не тільки в персонажів, але і в їхніх животів? Вони живуть окремим життям: скручуються, стискаються, роблять перекиди вперед і назад, і, звісно, ідіоматично падають в п'ятки, поки в них падають серця.🦹Чому так — це мій улюблений літературний трукрайм про те, як якість хороші можливі практики спершу виставляють як непорушні заповіді, спрощують, щоб швидше запам'ятати, а потім ці спрощені рекомендації без пояснень і розуміння, що вони роблять, перетворюються на щось геть інше.Я нещодавно бачила ще дуже смішний кейс про так звані "слова-фільтри", але сьогодні будемо говорити про животи.🔎Так от, існує принцип "show, don't tell". Тут важливо розуміти, що це принцип, а не аксіома, і це не означає, що геть усе в тексті має бути показано, а не розказано, і в різних частинах текстів він робить різні речі і використовується з різною метою. ❤️Але сьогодні нам цікава та його частина, яку застосовували до емоцій. Про те, що замість того, щоб писати "Він розізлився", можна написати "Він стукнув яйцем об стіл з такою силою, що те не розкололося, а сплющилося в млинець". Читачі не дурачки — вони переважно вміють виводити якості й стани персонажів з їхніх дій.🧠Щоб що так робити? Тому що людський мозок — лінивий. За це дивовижне відкриття Деніелу Канеману дали колись Нобелівську премію (ну добре, не тільки за це). В своїй книжці "Мислення швидке й повільне" він розказує, що коли є можливість, наш мозок любить користуватися шорткатами, переходячи в автоматичний режим. Бачить щось знайоме і такий — "о, норм, я це знаю, можна уважно не читати". А коли стикається з незнайомим, задіює оце нейрони і всі свої приколи. ✍️Письменникам, звісно, не дуже хочеться, щоб їхні книжки читали на автоматі, нічого не відчуваючи — а в автоматичному режимі відчуттів немає. Хороша новина в тому, що, знаючи про це, по тексту можна технічно розкласти камінці, об які буде шпортатися мозок, повертаючись в ручний, повільний режим мислення, в якому він буде відчувати, проживати і думати.👉У випадку емоцій принцип "показуй, а не розказуй" працює саме на це. Чи з усіма емоціями в усіх сценах так треба робити? Та насправді, ні. Але у важливі ключові емоційні моменти добре б метафорично клацати пальцями перед обличчям читачів, щоб ті включилися.До того тут животи?📘До того, що мозок письменників такий самий лінивий, як мозок читачів. Він теж шукає шорткати. В якийсь момент хтось відкрив, що коли пишеш від першої особи, можна показувати емоції, які сам персонаж не відчуває, тілесним відчуттям. А читачі ж не дурачки — зрозуміють. Ідея всім сподобалася настільки, що у 2012 році виходить книжка The Emotion Thesaurus: A Writer's Guide to Character Expression. Це перша така книжка, нині їх є з десяток — є такі словники для персонажів, що переживають травму, для рис характеру, для недоліків — для чого завгодно.🛤І хороший принцип перетворився на механічне звіряння з довідником. Що у нас там відбувається, коли люди відчувають страх? Ага, стискається живіт, нормально, робе. Що смішно, анотація книжки буквально називає його "ultimate show-don’t-tell guide for emotion". А по факту те, як її використовують, перетворило "показуй, а не розказуй" на "використай кліше, а не розказуй". І лінивий мозок читачів відкрив нову лінію метро з теж автоматичними, але тепер новенькими рейками.
🧡«Промені Аласі» Аліса КоржОсь буквально щойно дочитала, і поки емоції ще свіжі, хочу поділитися враженнями.Почну з того, що я боялася братися за «Промені». Ні, я не зʼїхала з глузду 😅 Просто боялася, що не зайде. 🌙Але попередню книжку дочитала пізно вночі, на нові пошуки не було сил, а «Промені» стояли поруч… така гарна, новенька, така манлива… І я подумала: «Ну добре, давай спробуємо».І знаєте що? Це дуже класний young adult, прямо з тих, які нагадують, чому дуже хочеться періодично читати цей жанр.✨Тут персонажі живі, різні, справжні. Не просто фон для головної героїні, не шаблонна масовка. Це просто гігантський плюс для мене бо часто саме через «картонних» персонажів я дико бішуюся в YA.✨З коханням тут усе адекватно! Касія, головна героїня, не має оцього типового «я не знаю, кого люблю, а може нікого а може я взагалі загадка природи». Вона не без сумнівів, але точно знає, чого хоче, і впевнено йде до свого. Їй трохи не до цих душевних мук. Якщо коротко по сюжету: є два народи - артійці та свартійці сподіваюся, правильно написала. Артійці це панівна раса, еліта, а свартійці це пригноблені, майже раби. Касія саме свартійка. Після того як її батьків убили під час чергової зачистки, її бере під опіку впливовий чоловік Кім Торгон під чиєю суворою опікою вона зростає. Після певних подій Касію відправляють навчатися у Києво-Могилянську Академію, вищий навчальний заклад для артіїв і далі починається… сюжет розкручується швидко, події летять одна за одною.❄️Спочатку я трохи плуталась у світі, але авторка поступово все пояснює. У результаті стає більш менш зрозумілоКнижка товстенька, але читається легко і швидко. Сюжет динамічний, герої живі, а світ однозначно цікавий.Чи читатиму продовження? Так.І вам #раджу. Особливо, якщо любите якісний young adult - варто прочитати.🔻У відгуках писали, що книжка нагадує інші вже існуючі історії. Мені ні. Можна, звісно, натягнути паралелі з половиною книжкової полиці, але навіщо, якщо ця історія чудова сама по собі.Руда стерлядь про книжки
🏹"Сніжний Ізюм" Аліна Дихман, 🌟"Хай буде магія і світло навіть в темні часи!" - саме цією фразою пані Аліна підписала мені книгу на Книжковий Країні, і, чесно, я не знаю, що може краще її охарактеризувати. Вона так і відчувається. Як подорожник чи прохолодна припарка з трав на запалену душу. Як тепла ковдра взимку. ✨ Сюжет не складний і доволі лінійний. Тут немає карколомних пригод чи неочікуваних поворотів і, як бачила, що хтось зазначає це як мінус. Але вона потрапила мені до рук саме в момент, коли мені було не потрібно емоцій і гойдалок (цього вистачало і в житті), а потрібне було зцілення. І ця історія зцілила мене.✨ Чесно, я не могла відірватись, захоплена магією чудового тексту. Головна персонажка Міра, її думки і надломлений біль, були дуже мені близькі. Це історія про втрату і шлях до прийняття, а, власне, магія тут виступає способом пом'якшити нашу реальність, впустити у неї диво. А ще тут є і любов, і кохання, в усіх їхніх проявах - до себе, до інших, до матері чи доньки, до коханої людини (чи не зовсім людини🙄), - і вони прекрасно подані.Можливо, десь мені хотілося більше емоцій чи розтягнути якісь моменти, проте це суто суб'єктивно і тому що я emotional writer й обожнюю саме емоційну складову. Та ця книга прекрасна сама по собі як є. Я щиро хочу, аби її прочитали всі. Вона має бути на полиці в кожного українця, аби іноді нагадувати, що магія і світло існують навіть в темні часи, а за зимою обов'язково настане весна.Без оцінок, бо для мене книга поза ними 🫂 Якщо потребуєте затишної болюче-зцілюючої й прекрасно написаної історії - це воно. Ось тут є канал авторки, слідкую і чекаю наступної історії!#почитати
TGLIST.COM.UA
