Я цілком погоджуюся, що стосунки між Богом та людиною є більш осібними та інтимнішими, ніж будь-які інші міжлюдські стосунки. Та водночас ми з Богом перебуваємо на більшій відстані. Ми проходимо до - не сказати б, "Цілком Іншого", бо, напевно, це не має сенсу, але до Невимовно чи Нестерпно Іншого. Нам слід усвідомлювати один парадокс - і сподіваюсь, нам це вдається, - що ми водночас дуже близькі до Бога, але й безкінечно далекі. У тебе ж усе надто розслаблено та задушевно. Твоїм чуттєвим аналогіям бракує чогось на зразок цього: «Я впав до ніг Його, як мертвий». (Од. 1:17)Мені здається, що оточення тієї низької Церкви (в англіканстві виділяють "високу Церкву", яка тяжіє до католицьких обрядів, і "низьку Церкву", яка акцентує протестантські складники), в якій я виріс, і справді відчувало себе надто безпечно на Сіоні (Ам. 6:1). Мені розповідали, як мій дідусь казав, що «з нетерпінням чекає на цікаву розмову зі святим Павлом, коли потрапить до раю». Такі собі два церковники за невимушеною бесідою в клубі. Здається, йому й на думку не спадало, що зустріч зі святим Павлом може бути приголомшливою навіть для євангельського пастора з пристойної сім'ї. Коли Данте в раю побачив величних апостолів, він, вражений, порівняв їх із горами. Причин не молитися до святих є багато, та вони принаймні можуть нагадати нам, які ми малі порівняно з ними. А наскільки ж ми тоді малі перед їхнім Господом?Трохи офіційних, готових молитов є ліками для мого, назвімо так, «зухвальства». Вони підтримують одну частину цього парадоксу. Але тільки одну. Гіршим за відсутність благоговіння перед Богом може бути хіба благоговіння, в якому немає місця близькості з Ним.Листи до Малькольма#letterstoMalcolm #lewisdaily