Спільне | Commons

Чи має Україна радянську історію? 🤷🏻Після розпаду СРСР у багатьох історичних наративах радянська епоха постає як завершений, віддалений або навіть екзотичний світ. Водночас Україну в публічних дискусіях зазвичай розглядають або як жертву імперського панування, або як простір національного відродження.То де ж у цих перспективах губиться власне радянський досвід України? І чому ми так вперто від нього відмовляємося?Про важливість цього питання нагадують не лише архіви, а й матеріальна реальність довкола: електростанції, дамби, заводи та інфраструктура, яка попри десятиліття приватизації, занепаду та війни досі підтримує життя цілих регіонів. А ще — інтелектуальні традиції, міжнародні зв’язки та соціальний світ, що формув життя людей і продовжує впливати на сучасність.Повернути цей вимір українського минулого в поле зору пропонує історик Володимир Рижковський. Читайте есей, де він розглядає радянську Україну як простір необхідний для осмислення історії ХХ століття та суперечностей нашого сьогодення.

🚢 «Ми знайшли судно, зареєстроване на велику російську компанію, і просто відмовилися його обслуговувати» 🙅З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну уряди багатьох країн часто говорять про санкції як інструмент економічного тиску на російську економіку. Проте на практиці справді рішучі заходи ухвалюються роками.У новому матеріалі ми розповідаємо про тих, хто все-таки змогли зреагувати значно швидше й радикальніше. Ще у 2022 році члени й членкині Шведської спілки докерів з власної ініціативи відмовилися обслуговувати російські судна на знак солідарності з українськими портовиками. Нещодавно ми зустрілися з Еріком, одним із лідерів профспілки, і розпитали про те: ▪️ що спонукало шведських докерів підтримати Україну ще до того, як з’явилися санкції ЄС; ▪️ яким чином було організовано бойкот і чому він зазнав опору з боку бізнесу й держави; ▪️ як боротьба проти російської агресії привела до кампанії проти військової торгівлі з Ізраїлем; ▪️ і чому політичний жест солідарності з постраждалими від війни став приводом для тиску на профспілки в країні, яку вважають прикладом соціальної держави.Читайте інтерв’ю про протест шведських докерів і про те, чому міжнародна солідарність залишається одним із небагатьох засобів протистояння глобальному капіталу, — за посиланням.

💰 У марксистських історичних дискусіях витоки капіталізму традиційно пов’язували насамперед із розвитком промисловості та становленням фабричного виробництва.Іншу інтерпретацію пропонує індійський марксистський історик Джайрус Банаджі. У своїй книжці «Коротка історія торгового капіталізму» дослідник ставить під сумнів лінійні моделі історичного поступу та пропонує оптику нерівномірного й комбінованого розвитку капіталізму з наголосом на чільній ролі, яку відіграв купецький капітал.У 2021 році учасники та учасниці читацького гуртка «Історії капіталізму» зустрілися з Джайрусом Банаджі, аби обговорити деталі його книги. У ході розмови вони торкнулися багатьох питань, зокрема щодо:▪️ ширшого розуміння способів виробництва та природи експлуатації;▪️ ролі взаємодії держави й комерційного капіталу у розширенні капіталізму;▪️ можливості існування ринку поза капіталізмом;▪️ несподіваних паралелей між ранньомодерними торговельними імперіями та сучасним капіталізмом глобальних ланцюгів постачання.Публікуємо першу частину стенограми цієї розмови та рекомендуємо її до прочитання всім, хто цікавиться історією капіталізму.

👀 А що там з кінотеатром «Київ»?На жаль, нічого нового. Сьомого червня буде вже сім років, як попри численні протести, він був закритий і залишається порожнім. «Київ» є лише одним із численних прикладів інституцій, які було закрито, скорочено або занедбано внаслідок приватизаційних рішень і поступової комерціалізації міського простору, що у ширшій перспективі описує логіку неоліберальної трансформації культурної сфери в Україні.У новому матеріалі з критичним аналізом Стратегії розвитку культури до 2030 року ми спробуємо розібратися:❓ чому ж дедалі популярніші дискурси про «ефективність» та «інвестиційну привабливість» не завжди узгоджуються із суспільним інтересом? ❓ які втрати для культурної інфраструктури й публічного простору несе підпорядкування культури ринковій логіці? ❓ і чому ті, хто безпосередньо рятує та відновлює культурні об’єкти під час війни, часто залишаються поза системою належного соціального захисту?Ці питання стають особливо актуальними в умовах війни, коли руйнування культурної спадщини відбувається ще й внаслідок російських обстрілів, зокрема 24 травня, коли було пошкоджено низку пам’яток архітектури, музеїв та інших об’єктів культурної інфраструктури.

Робити те, що любиш, грати в ігри й отримувати за це гроші 🤩🎮 Часто саме так ми уявляємо ігрову індустрію — як простір «роботи мрії» та творчої самореалізації. Проте реальність у цій сфері далеко не така приємна: понаднормова праця, нестабільна зайнятість і постійний тиск виробничих циклів.Сьогодні на тлі масових звільнень, загрози автоматизації та посилення корпоративного контролю ця суперечність лише загострюється. Тож сфера, яка ще донедавна здавалася майже несумісною з колективною організацією, останніми роками дедалі частіше стає майданчиком протестів і профспілкового активізму.Детальніше про історичні передумови формування профспілкового руху в індустрії відеоігор ми вже розповідали в першій частині статті Валерія Петрова.Друга частина матеріалу зосереджена на тому, яких форм набуває цей рух, як розрізнене невдоволення розробників перетворюється на організовану дію і з якими викликами стикаються ігророби сьогодні.Читайте публікацію за посиланням і дізнавайтеся, чому профспілковий рух в індустрії відеоігор може стати потенційним рушієм переосмислення робітничого руху загалом.

🙌🏽 Україна — країна низьких податків, цін і, на жаль, зарплат та можливостей.Українську податкову систему часто подають як просту, зрозумілу і зручну. Але простота не є нейтральною — вона має соціальні наслідки.Так, ставка податку з доходів фізичних осіб 18% справді виглядає помірною. Але чи є це помірним для всіх? І чи однаково ця ставка відчувається для людини, яка виживає на мінімальну зарплату, і для людини з доходом у 100 000 грн, яка може дозволити собі накопичення.Тобто для когось ці 18% — це вибір між відпочинком і новим гаджетом. А для когось — між їжею і боргами.Саме тут з’являється ключова відмінність між плоскою та прогресивною логікою оподаткування, де податок змінюється разом із доходом: чим більше заробляєш, тим більшу частку віддаєш.Як це працює в Україні та Польщі — розбирає авторка нашої нової публікації Ірина Жданова на прикладі зарплати у 9800 грн брутто своєї родички, помічниці виховательки в київському дитячому садку. З цієї оптики стає очевидно, що основним питанням є не «низькі податки», а те, для кого вони низькі.

«Галузь зазнала морального краху зсередини, зберігаючи переважно мовчанку перед обличчям масових вбивств у Газі, що здійснювалися за підтримки Заходу». Конфліктологія — наука, яка сформувалася у 1990-х роках із метою зрозуміти війни, запобігати масовому насильству та будувати мир після катастроф. Представники цієї галузі брали участь у міжнародних форумах, консультували політиків і працювали над моделями миротворчості, гуманітарних інтервенцій та «переходу до демократії».▪️ Що ж відбувається з цією дисципліною зараз, коли світ опинився перед обличчям глобальних конфліктів і масових убивств? ▪️ Чому багато дослідників, які роками говорили про права людини, обирають мовчання? ▪️ І зрештою — чи була конфліктологія наукою про мир, чи весь цей час, хай навіть ненавмисно, відтворювала глобальну нерівність в інтересах західної гегемонії?У своїй статті дослідники конфліктів Вольфрам Лахер та Іван Гішауа намагаються відповісти на ці питання та осмислити, де сьогодні опинилася конфліктологія і куди вона може рухатися далі.Проте цей текст — не лише про кризу окремої наукової дисципліни, а й про руйнацію всього ліберального світового порядку, який позиціонується носієм миру, гуманізму та прав людини. А також про глухий кут соціальних наук, які часто виявляються нездатними критикувати владу, в межах якої самі були сформовані.

«Не можна ставити знак рівності, тому що кожна війна, кожен випадок масового насильства — вони різні». З 2021 року громадська організація «Після тиші» працює з усною історією та досліджує події середини ХХ століття: Другу світову війну, Голокост, примусову працю та радянські післявоєнні репресії.Сьогодні ми маємо фактично останній шанс зафіксувати свідчення живих очевидців та очевидиць тих подій. Саме тому основна частина роботи команди — це збір усних інтервʼю, родинних архівів і приватних фотографій. У «Після тиші» переконані, що саме ці джерела дозволяють побачити війну не просто як абстрактні пересування армій, а як складний і суперечливий людський досвід, який зазвичай залишається поза великими історичними наративами.До Дня памʼяті та перемоги над нацизмом ми публікуємо інтерв’ю з Андрієм Усачем, істориком та головою «Після тиші». Ми поговорили про вплив пам’яті про Другу світову війну на сприйняття сучасної російсько-української війни, про важливість роботи з локальною і мікроісторією та про те, які практики меморіалізації є доречними сьогодні.Також нагадуємо, що на нашому YouTube-каналі ви можете переглянути репортаж про роботу ініціативи «Після тиші» та познайомитися з її командою.

⛴ Минулого жовтня чергове перехоплення суден флотилії до Сектора Гази ізраїльськими військовими спричинило міжнародний резонанс: серед десятків затриманих активістів та активісток була і Грета Тунберг.Спроби прорвати морську блокаду та створити гуманітарний коридор для цивільного населення тривають уже понад 15 років. За цей час відбулося не менше десятка подібних місій: їх перехоплювали, блокували, учасників затримували й депортували. Майже жодній флотилії не вдалося фізично дістатися берега — але кожна з них робила видимою саму наявність блокади.Сьогодні Global Sumud Flotilla готується до нової місії — з більшою кількістю суден і учасників та учасниць. Серед них — двоє з України.В інтерв’ю для «Спільного» правозахисниця Ніна Потарська та активіст Андрій Мовчан розповідають, чому вони долучилися до цієї ініціативи, як вона влаштована та які ризики на них чатують. Зокрема, ми поговорили про те, чому допомога палестинцям стосується і солідарності з українським народом — солідарності між народами, а не між державами.

☝️ «Пріоритети країни мають бути в пріоритетах науки», — неодноразово останнім часом заявляв заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов.Сама по собі ця теза звучить логічно. Проблема лише в тому, що розвиток науки в Україні вже давно не є пріоритетом держави.За роки незалежності кадровий потенціал науки колосально скоротився. Це виглядає закономірним на тлі хронічного недофінансування, забюрократизованості та некомпетентності чиновників. Що ж до «успіхів», то вони переважно існують на папері — у вигляді зростання кількості публікацій, тоді як реальні досягнення відбуваються радше всупереч системі, ніж завдяки їй.❓ Що ж пропонує нова стратегія Міністерства освіти і науки, стурбованого необхідністю оновлення науково-технологічної політики української держави? ❓ Як сьогодні працює система управління наукою і до чого це призведе? ❓ І чому запропоновані інновації фактично означають перетворення науки з простору пошуку на інструмент обслуговування державних завдань?Читайте про це в статті доктора економічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Олександра Поповича.