Спільне | Commons

«8 гривень за проїзд — сьогодні це нонсенс». Можливо, це цілком свідома громадянська позиція — але лише для країни, де мінімальна зарплата перевищує 200 євро. Якщо ж повернутися до наших реалій і привʼязати тариф до мінімальної заробітної плати, то нинішня ціна є цілком обґрунтованою. Це 5% від мінімального доходу на локальний транспорт в місяць (близько 380 грн за проїзний) або ж 0,01% за разову поїздку за умови придбання проїзного (близько 7,5 грн). Те, що ми можемо дозволити собі поїздку, означає лише те, що ми можемо собі дозволити поїздку, — нічого більше. Натомість наша участь потрібна не для визначення цифри ціни за проїзд, а для виробництва соціальної захищеності. Немає аполітичного шляху до соціальної справедливості. Цього четверга о 15:00 відбудеться засідання Громадської ради при КМДА за участі мера та представників протесту, який розпочався у вівторок. Питання транспортної політики має вийти за межі соціальних мереж та кабінетів. Тому збираємося завтра о 15:00 під вікнами КМДА, саме коли розпочнеться засідання, а о 18:00 розпочнемо обговорення його перебігу. Використаємо площу перед мерією за її прямим призначенням — як наш спільний громадський простір. А в очікування завтрашнього дня, пропонуємо перечитати статтю Девіда Гарві «Право на місто», яка була опублікована у випуску журналу «Спільне» — «Трансформації міського простору».

📑 178 випадків тиску на активісток і правозахисників в Україні зафіксував Центр прав людини ZMINA у 2025 році.Серед основних загроз — обстріли офісів громадських організацій, атаки на журналістів, убивства й замахи, обшуки, стеження, погрози, судові позови, кібератаки та кампанії дискредитації.Хоча більшість із них пов’язані з російською агресією, ZMINA фіксує і внутрішній тиск на громадянське суспільство — на антикорупційні, екологічні та ЛГБТІК+ ініціативи, — з боку державних органів, правоохоронців, місцевої влади, бізнесу та ультраправих організацій.Наприклад, у матеріалі згадується Олена Мудра — журналістка-розслідувачка, яка документувала порушення під час будівництва вітропарків. Після виходу матеріалів проти неї подали судові позови з вимогами компенсації, оприлюднили її персональні дані та поширили фейкові звинувачення у «підриві енергетичної незалежності» України й роботі на Росію.Звісно, моніторинг не охоплює всіх форм тиску на активісток і активістів — зокрема через те, що неминуче залежить від готовності людей звертатися по допомогу й говорити про пережите. Зокрема, у звіті майже не висвітлені низові соціальні ініціативи: їхня боротьба проти урізання трудових прав, звільнень, низьких зарплат чи погіршення умов праці. Усі ці проблеми давно перестали сприйматися активістками як щось екстраординарне.Натомість звіт ZMINA презентує десятки кейсів, повʼязаних з нападами чи утисками з боку ультраправих організацій. Показовими є й реакції правоохоронців на свавілля консервативних радикалів, зокрема в інцидентах повʼязаних з ЛГБТІК+ та студентськими активістками.❓Детальніше про це читайте в статті на основі дослідження центру ZMINA.

Чи має Україна радянську історію? 🤷🏻Після розпаду СРСР у багатьох історичних наративах радянська епоха зображується як завершений, віддалений або навіть екзотичний світ. Водночас Україну зазвичай розглядають або як жертву імперського панування, або як простір національного відродження.Та чи не губиться в такій оптиці власне радянський досвід України? І чому ми так вперто від нього відмовляємося?Про важливість цього питання нагадують не лише архіви, а й матеріальна реальність довкола: електростанції, дамби, заводи та інфраструктура, яка попри десятиліття приватизації, занепаду та війни досі підтримує життя цілих регіонів. А ще — інтелектуальні традиції, міжнародні зв’язки та соціальний світ, що формув життя людей і продовжує впливати на сучасність.Повернути цей вимір українського минулого в поле зору пропонує історик Володимир Рижковський. У своєму есеї він запрошує до публічної дискусії в межах «Спільного» про те, чи не є радянська Україна необхідною ланкою для осмислення історії ХХ століття та суперечностей нашого сьогодення. Заохочуємо вас продовжити цю розмову, надіславши свої роздуми за посиланням.

📓 Ми плануємо новий друкований випуск «Спільного»! 🤸🏼Він буде присвячений історії української лівої діаспори, і нам потрібна ваша допомога — матеріали, ідеї та участь у його підготовці ✊🏽Повномасштабне вторгнення Росії спричинило найбільшу хвилю еміграції з України. Мільйони людей опинилися в різних куточках світу, де стикаються з дискримінацією та стереотипами, облаштовують нове життя й організовуються на підтримку України.Тож ми хочемо звернутися до історії української діаспори XX століття та простежити тяглість цього досвіду.Хоча «стара» діаспора зазвичай асоціюється з правими націоналістичними організаціями, серед неї діяли також численні ліві активісти й активістки, організації та рухи, які в окремі періоди навіть домінували в українських громадах, передусім у Канаді.Нас цікавлять, зокрема, емігрантський період діяльності українських соціалістів і соціалісток, їхні взаємини з міжнародною лівицею, участь українців у місцевих партіях, профспілках та громадських організаціях.✍🏼 Запрошуємо надсилати аналітичні статті, інтерв’ю, рецензії та фоторепортажі до 1 жовтня 2026 року на [email protected] 📩За опубліковані матеріали передбачені гонорари.Деталі — за посиланням. Чекаємо на ваші пропозиції — і на повернення паперового «Спільного» 💛🖤

Чи має Україна радянську історію? 🤷🏻Після розпаду СРСР у багатьох історичних наративах радянська епоха постає як завершений, віддалений або навіть екзотичний світ. Водночас Україну в публічних дискусіях зазвичай розглядають або як жертву імперського панування, або як простір національного відродження.То де ж у цих перспективах губиться власне радянський досвід України? І чому ми так вперто від нього відмовляємося?Про важливість цього питання нагадують не лише архіви, а й матеріальна реальність довкола: електростанції, дамби, заводи та інфраструктура, яка попри десятиліття приватизації, занепаду та війни досі підтримує життя цілих регіонів. А ще — інтелектуальні традиції, міжнародні зв’язки та соціальний світ, що формув життя людей і продовжує впливати на сучасність.Повернути цей вимір українського минулого в поле зору пропонує історик Володимир Рижковський. Читайте есей, де він розглядає радянську Україну як простір необхідний для осмислення історії ХХ століття та суперечностей нашого сьогодення.

🚢 «Ми знайшли судно, зареєстроване на велику російську компанію, і просто відмовилися його обслуговувати» 🙅З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну уряди багатьох країн часто говорять про санкції як інструмент економічного тиску на російську економіку. Проте на практиці справді рішучі заходи ухвалюються роками.У новому матеріалі ми розповідаємо про тих, хто все-таки змогли зреагувати значно швидше й радикальніше. Ще у 2022 році члени й членкині Шведської спілки докерів з власної ініціативи відмовилися обслуговувати російські судна на знак солідарності з українськими портовиками. Нещодавно ми зустрілися з Еріком, одним із лідерів профспілки, і розпитали про те: ▪️ що спонукало шведських докерів підтримати Україну ще до того, як з’явилися санкції ЄС; ▪️ яким чином було організовано бойкот і чому він зазнав опору з боку бізнесу й держави; ▪️ як боротьба проти російської агресії привела до кампанії проти військової торгівлі з Ізраїлем; ▪️ і чому політичний жест солідарності з постраждалими від війни став приводом для тиску на профспілки в країні, яку вважають прикладом соціальної держави.Читайте інтерв’ю про протест шведських докерів і про те, чому міжнародна солідарність залишається одним із небагатьох засобів протистояння глобальному капіталу, — за посиланням.

💰 У марксистських історичних дискусіях витоки капіталізму традиційно пов’язували насамперед із розвитком промисловості та становленням фабричного виробництва.Іншу інтерпретацію пропонує індійський марксистський історик Джайрус Банаджі. У своїй книжці «Коротка історія торгового капіталізму» дослідник ставить під сумнів лінійні моделі історичного поступу та пропонує оптику нерівномірного й комбінованого розвитку капіталізму з наголосом на чільній ролі, яку відіграв купецький капітал.У 2021 році учасники та учасниці читацького гуртка «Історії капіталізму» зустрілися з Джайрусом Банаджі, аби обговорити деталі його книги. У ході розмови вони торкнулися багатьох питань, зокрема щодо:▪️ ширшого розуміння способів виробництва та природи експлуатації;▪️ ролі взаємодії держави й комерційного капіталу у розширенні капіталізму;▪️ можливості існування ринку поза капіталізмом;▪️ несподіваних паралелей між ранньомодерними торговельними імперіями та сучасним капіталізмом глобальних ланцюгів постачання.Публікуємо першу частину стенограми цієї розмови та рекомендуємо її до прочитання всім, хто цікавиться історією капіталізму.

👀 А що там з кінотеатром «Київ»?На жаль, нічого нового. Сьомого червня буде вже сім років, як попри численні протести, він був закритий і залишається порожнім. «Київ» є лише одним із численних прикладів інституцій, які було закрито, скорочено або занедбано внаслідок приватизаційних рішень і поступової комерціалізації міського простору, що у ширшій перспективі описує логіку неоліберальної трансформації культурної сфери в Україні.У новому матеріалі з критичним аналізом Стратегії розвитку культури до 2030 року ми спробуємо розібратися:❓ чому ж дедалі популярніші дискурси про «ефективність» та «інвестиційну привабливість» не завжди узгоджуються із суспільним інтересом? ❓ які втрати для культурної інфраструктури й публічного простору несе підпорядкування культури ринковій логіці? ❓ і чому ті, хто безпосередньо рятує та відновлює культурні об’єкти під час війни, часто залишаються поза системою належного соціального захисту?Ці питання стають особливо актуальними в умовах війни, коли руйнування культурної спадщини відбувається ще й внаслідок російських обстрілів, зокрема 24 травня, коли було пошкоджено низку пам’яток архітектури, музеїв та інших об’єктів культурної інфраструктури.

Робити те, що любиш, грати в ігри й отримувати за це гроші 🤩🎮 Часто саме так ми уявляємо ігрову індустрію — як простір «роботи мрії» та творчої самореалізації. Проте реальність у цій сфері далеко не така приємна: понаднормова праця, нестабільна зайнятість і постійний тиск виробничих циклів.Сьогодні на тлі масових звільнень, загрози автоматизації та посилення корпоративного контролю ця суперечність лише загострюється. Тож сфера, яка ще донедавна здавалася майже несумісною з колективною організацією, останніми роками дедалі частіше стає майданчиком протестів і профспілкового активізму.Детальніше про історичні передумови формування профспілкового руху в індустрії відеоігор ми вже розповідали в першій частині статті Валерія Петрова.Друга частина матеріалу зосереджена на тому, яких форм набуває цей рух, як розрізнене невдоволення розробників перетворюється на організовану дію і з якими викликами стикаються ігророби сьогодні.Читайте публікацію за посиланням і дізнавайтеся, чому профспілковий рух в індустрії відеоігор може стати потенційним рушієм переосмислення робітничого руху загалом.

🙌🏽 Україна — країна низьких податків, цін і, на жаль, зарплат та можливостей.Українську податкову систему часто подають як просту, зрозумілу і зручну. Але простота не є нейтральною — вона має соціальні наслідки.Так, ставка податку з доходів фізичних осіб 18% справді виглядає помірною. Але чи є це помірним для всіх? І чи однаково ця ставка відчувається для людини, яка виживає на мінімальну зарплату, і для людини з доходом у 100 000 грн, яка може дозволити собі накопичення.Тобто для когось ці 18% — це вибір між відпочинком і новим гаджетом. А для когось — між їжею і боргами.Саме тут з’являється ключова відмінність між плоскою та прогресивною логікою оподаткування, де податок змінюється разом із доходом: чим більше заробляєш, тим більшу частку віддаєш.Як це працює в Україні та Польщі — розбирає авторка нашої нової публікації Ірина Жданова на прикладі зарплати у 9800 грн брутто своєї родички, помічниці виховательки в київському дитячому садку. З цієї оптики стає очевидно, що основним питанням є не «низькі податки», а те, для кого вони низькі.