Сама операція пройшла спокійно: Заходиш в передпокій операційної. Тебе зустрічає мила дівчинка і по новій розповідає все те саме що й лікар. Вона ж - твій анестезіолог. Розказує як колотиме тобі спінальну анестезію. Потім ввічливо просить роздягнутися, скласти речі і поставити біля лавочки свої капці. Я подумки гигикнув з алюзії на ці ваші списки Шиндлера, але не почав питати чи спершу мене в душ поведуть чи одразу на операцію.Стоїш перед нею голяка, вона дає тобі оту рубашечку/накидочку, ти її вдягаєш. І весь цей час отой хлопака, що живе всередині голови і відповідає за хтивість - не висовується, не відсвічує і взагалі сховав голову в пісок на весь період перебування в лікарні.Дебільні жарти на язика не йшли. Я вдівся і пішов за анестезіологом.Дивне відчуття мене затопило. Не млосності як при візиті до лікаря. Ні. Це був страх. Мені було страшно. Не так як зазвичай - що стало страшно на секунду і я це переборов і погнав далі. Ні. Мені було страшно прям довго вже. Я тут один, попереду операційна, на стелі полускана фарба і ні одного знайомого обличчя поруч..."Ой, та пішов ти нахуй." Вже звично я сказав сам собі, набурмосився, налаштувався і почав залазити на крісло.Помічниця анестезіолога довго не могла влучити у вену і почуття ммлосності повернулось. Я року з 14го почав помічати що не люблю коли в мене довго штрикають голкою. Коли всунув-вийняв - все гаразд, давай ще. А ото коли вони марудно тою голкою нишпорять - стає хуйово. Дівчинка помітно нервувала. Скільки їй? 22?!"Нічого, нічого. В твоєму віці у мене теж з першого разу не завжди виходило, тим більше з незнайомцем, та й вени у мене поникані." Я це лише подумав, внутрішній обмежувач хуйні спрацював на відмінно! Хуйня назовні не пішла.Але вена знайшлася. Знадобилося лише три рази поштрикати мене голкою. Я ще щось намагався пожартувати, але дівчинка була дуже зосереджена на роботі і їй на мене було похуй. В'єбали в хребта анестезію і анестезіолог питає:- якась частина тіла відчувається ніби ви її комусь позичили? - угу, мій член.Але ніхто не сміявся. І самому смішно не було. Бо член я дійсно комусь ніби позичив. Я відчував що він є на місці, але не більше.А далі я позичив сраку. Потім - ноги. Причому напружувати м'язи я все ще міг, але без відчуття - не міг контролювати наскільки я це роблю і рухи були дуже в'ялими. Мозок очкував і намагався не уєбатись в шось з розмаху. Взагалі мозок дуже дивно себе почав поводити в плані управління тілом. Експіранс такий собі. Не рекомендую.Операція пройшла легко. Лікар і медсестра щось там під шторкою копошились, я щось відчував, але не біль. Якісь посмикування, потягування. І постійний звук наче хтось складає/розкладає канцелярського ножа. Блять, якщо мене ріжуть жовтим ножем - це ж хохма.Під кінець мене запитали чи все гут? А я запитав: а можна зробити очко в формі сердечка - медсестра реготнула, хірург хіхікнув і сказав:- раніше треба було казати.Всю операцію персонал розмовляв про відпустки, про якісь приколи в універі, хто де там з ким пішов на побачення, коли Динамо вилетіло з чемпіонату. Для них це все... це все для них - робота. Як війна для мене. Трошки краще почав розуміти жах цивілів коли вони потрапляли в армію на війну. Робота, блін.Звісно ж одразу захотілося всіх присутніх побачити в посадці, танцюючими ламбаду на лопаті в пікселі. Але то з вредності і внутрішньої травмованості. І бажанні самоствердитись що десь мені буде веселіше ніж їм зараз.Потім мене перевернули на каталку і повезли в палату. Успішний успіх.А потім анестезія пройшла і почалося...Частина третя: Заживлення.Далі буде