Вчора була нагода подумати про цікаве. Виявляється, що існує ідея ускладненого простору — ідея новизни, якщо коротко, то Всесвіт та рух породжують складність та новизну будь яких систем, що знаходяться в середині них.Працює це за такою логікою: Всесвіт не просто містить речі, а породжує новизну через рух, час і взаємодію.Складність наростає рівнями: матерія → хімія → життя → свідомість → культура → технології І якщо слідувати цій логікі далі, то людина не є чимось, що виходить за межі Всесвіту.Людина є одним із його тимчасових складних режимів. Ми не стоїмо над природою чи поза нею, ми є способом, у який природа на певному етапі почала бачити, памʼятати, моделювати і пояснювати саму себе.І з цього вже випливає декілька цікавих висновків. Те, що прийде після людини, не обовʼязково має бути зрозумілим людині. Так само як молекула не розуміє клітину, клітина не розуміє свідомість, а окремий нейрон не розуміє культуру, людина може не мати когнітивного доступу до наступного рівня складності.Нові системи можуть бути не просто розумнішими за нас. Вони можуть бути інакшими за самою структурою свого досвіду, цілей, часу, памʼяті й мислення. Для нас вони можуть виглядати як хаос, загроза, бог, машина або помилка, хоча насправді це може бути просто наступний рівень організації матерії.І тут виникає головне запитання:Чи будемо ми здатні розпізнати наступну форму складності — зрозуміти, що вона вже тут? Ну а далі я прокинувся і зрозумів, що це був просто цікавий сон...