Мені 33 роки й сьогодні я зрозумів наскільки я наївна людина та зарозуміла людина.Я думав та був переконаний, що іншій людині можна пояснити будь-що, якщо це буде аргументовано, послідовно і побудоване за правильною логікою. Я істинно вважав, що мій власний погляд на певні процеси є правильним тільки через те, що я можу це раціонально, аргументовано, послідовно пояснити із правильною не суперечливою логікою і саме тому це правильний погляд, бо він узгоджується із моїми переконаннями, фактами, науковим методом і тд. Я не думав про те, що можливо кожне переконання є причиною того, як саме ми його раціоналізовуємо та собі пояснюємо, але водночас саме переконання є набором культури, досвіду, емоцій і всього того, що в першу чергу немає логіки та раціональності:Переконання не є раціональним лише тому, що ми можемо його собі раціонально пояснити О всесвіт наскільки ж я був обмеженим та самовпевненим, я вірив, що те що є раціональним в моїх очах є правильним для всього світу. Такої підстави я навіть від самого себе не очікував. Виявляється, що люди в основі своїй не раціональні агенти й це не тільки економіки стосується, а і мислення та переконань.А якщо бути точнішим, раціональність не є священним граалем, Богом чи істиною істин.Раціональність це продукт життєдіяльності людини, так само як і страждання та щастя, індустріалізація, сміх та музика є продуктом людської життєдіяльності й тому моє власне раціональне ні чим не вище, краще, точніше чи правильніше ніж раціональне іншого, вони не рівні тільки за своїми наслідками для живих людей і саме це стає єдиним осмисленим критерієм оцінки:Наслідки, а не ідеї Тому я прошу вибачення у тих кого вважав хибним та помилковим у своїх поглядах на світ. Прошу вибачення за свою зарозумілість, я просто не розумів: те що хтось відрізняється від мене не робить його автоматично хибним чи не раціональним для мене та світу. Це лише означає, що ми рухаємося різними траєкторіями досвіду.Ідеї та погляди є внутрішньо вірними для того, хто їх сповідує, у сенсі психологічної переконаності, а не об’єктивної правильності.Це не релятивізм і не заперечення критики, а визнання того, що переконання не обираються з таблиці абсолютних істин, а виростають із досвіду, культури та емоцій. Саме тому вони потребують не ієрархії, а аналізу наслідків. Не існує нічого та нікого кращого, існують тільки наслідки від наших власних дій та страждання, відповідальність та методи множення страждання або зменшення.Саме тут для мене з’являється межа, яку я більше не хочу ігнорувати: Якщо не існує вищості думки як такої, це не означає, що зникає відповідальність за вибір. Навпаки, вона стає жорсткішою. Тепер я відстоюю свій погляд не тому, що він істинний, правильний чи раціональніший, а тому, що я беру на себе відповідальність за його наслідки. Не за переконання як такі, а за те, що вони роблять із живими людьми, з їхнім болем, свободою і можливістю бути собою. Саме тому я більше не хочу переконувати. Я хочу прояснювати. Я не хочу доводити, що хтось помиляється. Я хочу чесно питати себе й іншого, до чого веде ця позиція, кого вона ранить, кого робить щасливішим, що вона знищує і що залишає після себе.