Telegram statistics channel - @boookwave

​​Арештували Івана Багряного у 1932 році, коли він мешкав у харківському будинку письменників «Слово». Спочатку митець провів одинадцять місяців у камері одиночного ув'язнення тюрми ГПУ, а потім його заслали на п'ять років виправних робіт до спецпоселень на далекому сході росії. Саме з власного досвіду перебування на далекому сході в 1932−1937 роках Багряний напише, напевно, найпопулярніший пригодницький роман в українській літературі "Тигролови". Як і герой твору в художній оповіді, письменник пробував утекти з каторги, переховувася серед українців Зеленого Клину, а також зустрів там свою першу дружину, Антоніну Зосимову, з якою повернувся до України.Багряний зумів перетворити жах власного заслання на літературу, до того ж пригодницьку. Критик і мовознавець Юрій Шевельов (Шерех) називав "Тигроловів" "українськими всім своїм духом, усіма спрямуваннями, усіми ідеями, почуттями, характерами", а професор Володимир Моренець стверджував, що роман готові були екранізувати в Голлівуді. "Він надзвичайно привабливий для читача різних часів, різних поколінь української молоді, бо йдеться в ньому про українську людину, яка перемагає неймовірні обставини", — сказав він.Обкладинка справи Івана Багряного та його фото після першого арешту 1932 року, коли письменник провів 11 місяців у камері одиночного ув'язнення.

Основна сюжетна лінія роману «Мобі Дік» ґрунтується на реальних подіях 1820 року, коли американське китобійне судно «Ессекс» було затоплене розгніваним китом. Це судно, капітаном якого був недосвідчений 28-річний Джордж Поллард, відплило з порту в штаті Массачусетс 12 серпня 1819 року. Судно тримало курс на Азорські острови. Від самого початку подорожі корабель переслідували невдачі: на четвертий день з моменту відплиття «Ессекс» потрапив під морський шквал і сильно постраждав. Попри те, що корабель потрібно було направляти до найближчого порту ремонтувати, капітан та його перший помічник, 22-літній Оуен Чейз, вирішили продовжити плавання.Слід додати й те, що «Ессекс» був кораблем із застарілим обладнанням. Це був вже його 9-ий вихід у відкрите море (кожний рейд тривав від одного до трьох років).Полювання на китів проходило таким чином: спочатку кита вистежували, потім на воду спускали вельботи (шлюпки) і після цього тварині завдавали рани гострими гарпунами або спеціальними списами. Останнім у бій з китом мав вступати капітан (або помічник капітана), який добивав тварину 5-метровим острогом. А потім швидко обробляли тушу.Найціннішим у киті, окрім жиру, вважалася спермацетова олія, яка міститься в голові тварини.Саме такі полювання й проводила команда «Ессекса». Понад півтора року моряки знищували морських велетнів, доки 20 листопада 1820 року розгніваний 26-метровий кашалот не пробив дно судна.Матроси, які залишилися живими, дісталися на шлюпках до найближчого відлюдного острова Хендерсона. Лише через 95 днів двох чоловіків (капітана та одного матроса) підібрав інший корабель. Багато членів команди загинули від канібалізму та різних хвороб.Помічник капітана Чейз зміг урятуватися на іншому вельботі і, прибувши додому, написав повість про пережиті події.Про історію «Ессекса» Герман Мелвілл дізнався від Вільяма Чейза, сина Оуена Чейза. Коли Вільям дав почитати повість свого батька Мелвіллу, записки справили на Германа Мелвілла таке велике враження, що він вирішив написати твір, основним сюжетом якого було саме полювання людини на кита і перемога у цій боротьбі останнього. До того ж, образ головного героя роману, юнака Ізмаїла, багато в чому списаний із самого Мелвілла.

​​Літературна діяльність Степана Процюка розпочалася 1991 року з літературного гурту «Нова деґенерація», куди він входив разом із Іваном Андрусяком та Іваном Ципердюком.  На думку літературознавців, цьому літгурту вдалося стати одним із небагатьох руйнівників застою в літературі того періоду. У 1992 році була надрукована їх перша колективна поетична збірка «На вістрі двох правд» з передмовою Юрія Андруховича. 1996 року вийшла у світ збірка віршів Процюка «Апологетика на світанку» та збірка поем «Завжди і ніколи», а потім він припинив писати вірші й перейшов на прозу та есеїстику.Першими прозовими творами письменника стали збірка есеїв «Лицарі стилосу і кав'ярень» і книжка прози «Переступ у вакуумі» (1996). У 2002 році Степан Процюк дебютує як романіст соціально-психологічним романом «Інфекція», тоді ж публікує у журналі «Кур'єр Кривбасу» другий роман – «Жертвопринесення» (виданий окремою книжкою у 2007 році), а 2005 року вийшов уже третій роман – «Тотем». Про що ці та інші, наступні твори письменника? Як говорить сам автор: «Якщо коротко, то пишу про людину, її страждання, дорогу до радості, її пошуки внутрішнього світла.