𝒷𝑜𝑜𝓀𝓈 𝒷𝓎 𝒟𝒾 💕

— Ти зіпсував моє побачення.Ця зухвала нотка в її голосі завжди діє на мене. Відпускаючи її зап’ястки, я хапаю її за сідниці, змушуючи піднятися на носочки. У вузькому просторі чути лише наші важкі подихи.— Яку частину «тримайся від нього подалі» ти не зрозуміла, кошеня? — запитую, нахиляючись до її обличчя і зминаючи в пальцях тонку тканину її сукні. Матеріал такий м’який, що мої руки сверблять, щоб розірвати його. — І припини називати це побаченням, коли ми обидва знаємо правду.— Яку частину «я не твоя справа» ти не зрозумів?— Ось тут ти помиляєшся, кошеня, — гарчу я. — Ти, бляха, моя справа.— З якого це дива?— З того моменту, як знову увірвалася в моє життя. — Темний трепет пробігає її хребтом, і я відчуваю його під своєю долонею. Піднімаючи руку вище, я стискаю її шовковисте волосся і смикаю голову назад. — Тому коли я кажу тобі щось зробити, ти слухаєшся.— Або що? — кидає вона виклик.Я відштовхую її назад і кидаю на диван замість відповіді. Я краще покажу, що я людина дії, і мої погрози — не порожні.Скандальні ігри — Сімран 🗝

— Думаю, не варто дивуватися, що я бачу тебе тут. — Що? — Я кліпаю, збита з пантелику несподіваною зміною теми.— Ти завжди мріяла стати дизайнером інтер’єрів і працювати на Зару Крос.— Я ніколи тобі цього не казала.— Ти не могла замовкнути про це, коли хтось запитував. — Він усміхається, перш ніж його погляд стає м’якшим. — Я навіть більш, ніж упевнений, що ти здійсниш свою мрію.— Ти — остання людина, від якої я чекала б, що вона знає мою мрію.— І все ж я знаю.— О, правда? Давай, розкажи.— Власна дизайнерська компанія, — впевнено відповідає він, не вагаючись ні секунди. — І вивести її на міжнародний рівень.Чому мене тішить, що він правильно здогадався? Я роздратована метеликами, що злітають у животі від того, що він вірить у мою здатність перетворити мрію на реальність.Єдина людина, якій я колись розповідала про свою заповітну мрію, був Ніалл, якого це хвилювало найменше. Ба більше, він мав нахабство сказати, що мені не варто мріяти так масштабно. Його виправданням було те, що він не хотів, аби я розчарувалася в майбутньому, якщо це не здійсниться.Я була такою закоханою дурепою, що просто проковтнула це.  Або ж я була надто молодою і відчайдушно прагнула любові. Я шукаю сліди насмішки на обличчі Деша, але він дивиться на мене м’яко, без жодного натяку на брехню. Скандальні ігри — Сімран 🗝

Зупинившись, вона притягує мене до себе рухом «йди-но сюди». У моїх грудях з'являється гарчання від думки, що вона намагається командувати мною, але з кожною низькою басовою нотою я підкрадаюся ближче. Мені просто потрібно закінчити цей акт і дочекатися, коли згасне світло. Тоді вона буде моєю.Її рожеві губи розтуляються, ніби вона нарешті зрозуміла, що стала моєю здобиччю. Вона повільно обертається від мене на гострих тенісних туфлях, наче наречена-втікачка, яка думає, що може втекти від власного виклику. Я хапаю її за руку і притягую до себе.— Ні, люба наречена, ти сама це почала.Вона посміхається і піднімає ногу, щоб випурхнути, але я ловлю її литку і обхоплюю її навколо своєї талії. Я нахиляю її назад, змушуючи її обхопити мене ногою або впасти. Розкинувши одну руку по її спині, я використовую іншу, щоб схопити її за шию і змусити її подивитися на мене.— Думаєш, диявол дозволив би своїй нареченій тікати від нього?— А хто сказав, що я цього хочу? — Вона тягне мої стегна вперед, притискаючи мій член до свого центру. Її довгі вії розвіваються над звуженими очима, кидаючи рукавичку.Руж — Грір Ріверс 🎰

⠀⠀⠀⠀🖤🖤🖤🖤🖤🎼MaestroAuden DarАнотація: Для когось перше кохання — це швидкоплинна іскра, що віщує велике кохання в майбутньому. Для інших перше кохання — це найбільше кохання. Єдине кохання.Коли музичне прослуховування у всесвітньо відомій школі мистецтв LaGuardia зводить двох тринадцятирічних підлітків, скромну Аурелію Рамірес Престон і впевненого в собі Чедвіка Девіда, випадкова зустріч перетворюється на непорушну дружбу.Дружба переростає у непохитне кохання.Кохання, що охоплює десятиліття і континенти.Найкращі друзі Чед та Аурелія, що живуть у Нью-Йорку, долають турбулентність підліткового віку. Вони розквітають, як і їхнє кохання. Незручне перше побачення перетворюється на ніч п'янких поцілунків, і разом вони втрачають свою невинність.Роки потому Чед — «Маестро», татуйований віртуоз, Джеймс Дін класичної музики.А Аурелія — досвідчена віолончелістка. Його муза. Вічне кохання, що стоїть за його величчю.Але коли маестро вагається, навіть на мить, найкрасивіша симфонія може перетворитися на невблаганний хаос. А найбільше кохання може перетворитися на найтрагічніший розрив серця.«Маестро» — це симфонія слів, чотири частини, сповнені туги, таємниць, зради та благодаті прощення.

— Ти щось забув? — запитала я, ледве дихаючи. — Так, — відповів Кейд, не зводячи очей з мого обличчя, і попрямував до мене, наче людина, що виконує місію. — Я забув сказати тобі, що ти більше, ніж це, — прокричав він. — Ти більше, ніж твоє тіло — ти більше, ніж твоє волосся... ніж твоя краса. Я забув сказати тобі, що ти моя найулюбленіша людина на цій планеті. Я забув сказати тобі, що з шести мільярдів людей у світі я обираю тебе, — Кейд різко дихнув мені в обличчя. Його руки лежали на моїх щоках, і цей рух був занадто сильним для мене. — Ти повинна боротися за це, Кензі, — прошипів він, погладжуючи мій ніс своїми. — Я борюся і закликаю тебе боротися зі мною, щоб ти покохала мене у відповідь. Я змушую тебе повірити, що я буду там, щоб зловити тебе — що я буду там, щоб зупинити твоє падіння. Ми можемо це зробити, Маккензі. Іншого виходу немає, тому що я ніколи тебе не відпущу. Від цього. Ти була моєю причиною для дихання з тих пір, як мені було десять років...І тоді губи Кейда опинилися на моїх губах, перш ніж я встигла осмислити те, що він щойно сказав.❤️‍🩹 Ніколи не відпускай мене — Хлоя Уолш

❌❌🤗🤗🤗🤗🤗✔️Nero S.J.Tilly Анотація: ПейтонВтекти з дому в 17 років було нелегко. Але давайте подивимося правді в очі, мені ніколи нічого не давалося легко ні раніше, ні впродовж десяти років після того, як я втекла.І у мене все гаразд. Типу того. Мені просто потрібно продовжувати викручуватися, жити під прикриттям. Триматися подалі від людей, від людських думок.Тож коли чоловік заходить у мої відчинені двері внутрішнього дворика, сміливо ступаючи в мій дім і моє життя, я маю боятися. Злякатися. Жахнутися.Але я мабуть зломлена більше, ніж уявляла, тому що нічого з цього я не відчуваю.Я заінтригована.І мені цікаво, чи можна взяти під контроль своє життя, піддавшись йому.НейроКоли я вперше забрав життя людини, я знав, що шляху назад не буде. Ніякого нормального існування для мене не існує.Тож замість того, щоб піти, я піднявся на гору тіл і створив свою власну долю. Заснувавши Альянс.І мене це влаштовувало. Достатньо, щоб продовжувати.Доки я не ступив у ті відчинені двері, у її життя.Я повинен був піти. Повернутися через ті двері, через які я прийшов. Але я цього не зробив.І тепер її життя в небезпеці.Але в тому-то й річ, що я погана людина. Я з радістю пофарбую вулиці в червоний колір, щоб захистити те, що належить мені.А Пейтон - моя. Знає вона про це чи ні.

Якщо ви читали книгу "Одинадцять Одинадцять" Мікалеї Смелтцер, то буде друга книга про Дерріка та Іззі 💦книга вийде 16 жовтня АНОТАЦІЯ: Я ніколи не думала, що буду прагнути життя в маленькому містечку, але я зненавиділа Лос-Анджелес і все, що з ним пов'язано. Коли після жахливого інтерв'ю зі знаменитістю мені відмовляють в інтерв'ю, я відкладаю своє життя в Місті Ангелів на потім і тимчасово переїжджаю до Паркервіля, штат Мен. З моєю сестрою та асистенткою, які живуть там, це здається найбільш логічним місцем для переїзду. Поки моя асистентка не запропонувала мені переїхати до її батька.Її дуже гарячого, суворого батька.Він може ненавидіти мене, а може й не ненавидіти після того, як я намагалася звести з ним мою сестру, але замість цього вона почала зустрічатися з його сином.Упс.Це була щира помилка.Я цілком очікувала, що Деррік скаже мені знайти інше місце, де можна було б пересидіти, але якимось дивом він погодився дозволити мені пожити в одній з порожніх кімнат, якщо я буду робити свою частину роботи, допомагати підтримувати чистоту і готувати їжу.Досить просто, чи не так?От тільки я не можу перестати думати про Дерріка так, як двадцятишестирічна жінка точно не повинна думати про свого сорокачотирьохрічного псевдо-орендодавця. Хто може звинувачувати мене, коли йому подобається ходити по дому без сорочки і в сірих спортивних штанях?Я була переконана, що почуття односторонні, аж поки випадково не почула, як він стогне моє ім'я.