Книжковий дворф | Мій рік відпочинку та розслаблення»✍🏻 Отесса Мошфег Ох…це книжка, яку ...

📖 «Мій рік відпочинку та розслаблення»✍🏻 Отесса Мошфег Ох…це книжка, яку складно оцінювати “подобається / не подобається”, бо вона не про задоволення. Вона про те, як повільно і красиво розкладається життя Головна героїня — безіменна (власне, її ідентичність нам не так важлива, як її стан, і, підозрюю, це натяк від авторки про те, що там можна підставити будь-чиє імʼя, у кого подібна ситуація), молода, красива, жінка з хорошим дипломом, спадком і вкрай пасивною відразою до всього, що її оточує. Її батьки померли. З чоловіком усе було «поховане» ще до того, як почалося. З роботою — нічого. Є лише глуха втома, відчуття внутрішньої порожнечі і небажання “ставати краще”, “шукати сенси”, “терапевтично проживати” і решта бла-бла-бла, що ми звикли чути і бачити навколо. Вона хоче просто вимкнутись. На рік. І в цьому, я більш ніж впевнена, ми її розуміємо. Пишу «ми», бо думаю, що якщо не всі, то кожен другий з нас переживав такий стан, коли все задовбало.І вона це робить. Починає закидати себе міксом антидепресантів, снодійного, транквілізаторів і рішень, які виглядають як безумство, але мають дивну логіку: “я стану новою людиною, коли просто достатньо довго посплю”. Це геть мимо оцих всіх гарних картинок про успішний успіх і прагнення стати краще ціною всього.Сюжет, як такий, тут тече повільно. Зовні майже нічого не відбувається. Але всередині — багато. Вона зустрічається з неймовірно некомпетентною психіатринею, підтримує токсично-порожні стосунки з подругою Реві, яка, по суті, слугує дзеркалом її найбільшого жаху — стати звичайною. Зневажає все й усіх…в тому числі і себе.У кожному кроці героїні — багато болю. Багато дуже тихого, ніби задушеного крику про те, як нестерпно жити в світі, де все має сенс, цілі, ефективність. Її рік «сплячки» є ніби спроба хоч якось вижити, не вмираючи буквально.І Мошфег пише це без прикрас. Її стиль сухий, але точний. Без зайвих сентиментів, без романтизації занепаду. Тут немає красивої депресії. Є депресія. Є нудьга. Є викривлена самосвідомість. І це дуже ДУЖЕ влучно і точно описано. Я в багатьох моментах ловила себе на тому, що під час читання киваю головою по типу «о так, я розумію, це так і відчувається»Фінал, та власне як і сама книга, — не гучний. Але він чітко ставить крапку в цій фазі життя героїні. Вона не “одужує”, не “стає щасливою”, в ній лише щось «клацає» . Особливо, коли на фоні з’являється подія, що струснула увесь звіт, 11.09,Нью-Йорк . Якщо мене спитали б: про що книга?Це книга про втому настільки глибоку, що вона не тільки емоційна а і фізична. Про самотність в якій губишся. І про те, що іноді найбільш правильний (?) спосіб бути живим — це дати собі право бути мертвим на якийсь час. Хоча б внутрішньо.Рекомендувати її складно. Та я впевнена, що багатьом вона відгукнеться. Видавництво КСД