Профіль імператора загострився в переконанні, наче викарбуваний на денаріях. Невпинний не дарма.— Хіба Рим не величний достатньо? Не стане прекрасним у мирі?Долоня відірвалася від плеча, кісточки пальців неквапливо гладили щоку.— Немає міри величі, немає межі прекрасного. Але ти, майбутній консуле, посприяєш тому, аби ми цієї межі торкнулися.Бін зашепотів:— Консул це…— Це ближче, ніж претор.— Я не жадаю влади, мій імператоре.Синмін схилився, лоскотав вуста диханням, коли прошепотів:— Усі жадають, Біне. Ти жадатимеш влади так само, як жадаєш мене. 🪙 🪙 🪙Постав вибір між любов’ю до імператора та вірністю Риму. Вільному, демократичному і справедливому Риму, не жорстокій імперії загарбників, що омивають землі кров’ю, підносять крадене в мусейонах на знак «вдячності за завоювання». Любов претора не була сліпою. Він бачив, на яке чудовисько перетворився любий ним Рим і яке любе ним чудовисько керувало легіонами. Імператор Синмін Невпинний не помилявся у своїх судженнях, бачив людей наскрізь — це й робило його стільки ж мудрим, скільки й небезпечним. Влади жадають усі, так чи інакше. Хтось мусив покласти всьому край.До місяця врожаю колись ледь заповнена зала повнилася трофеями, реліквіями, статуетками й записами. Імператор йшов на крок попереду Біна, мовчання оселилося між ними, підкреслювало як віддалилися вони за ці місяці.Змовники застали його зненацька, імператор бився, неначе звір, і лише одне спинило його: погляд на відблиск кинджала в тремтливій руці. Здивування сяйнуло в очах.— І ти, Біне?Глибина подиву похитнула намір, але було запізно.Бездиханне тіло обм’якло в руках, пальці покоїлися на Бінових, стиснутих на руків’ї.Його імператор вбачав ворогів усюди, не довіряв охороні, і не дарма, чекав зради від кожного прихильника. Але не було міри Синміновій любові, не було межі її сліпоти до єдиного, кому довіряв.Бін не жадав влади. Не жадав нічого, окрім стати ним — бездиханним, омитим слізьми людини, що кохала недостатньо, аби лишитися засліпленим, аби зрадити вірності ідеалам.