#ктк«Це не цікаво. Нічого ж не відбувається», — мабуть, ви точно чули колись подібну реакцію на якийсь фільм. І нас завжди цікавила подібна ситуація: як може щось «не відбуватись» у кіно, якщо воно саме по собі — чиста подія? Більше того, як те, «що не відбувається», взагалі може бути дійством, заради якого йдуть у кінозал?Нецікаві люди, з якими нічого не відбувається у нецікавий час — це і схема, і предмет розгляду більшості фільмів феномену французького кіно ХХ століття, режисерки Шанталь Акерман. А «Жанна Дільман, Набережна комерції, 23, Брюссель 1080», як чиста відсутність чого-небудь істотного навіть у власній назві, — є чистим відображенням такого підходу.В Акерман важко знайти межу не просто між ігровим і документальним, щоб зрозуміти, де що, — а важко взагалі навіть виокремити діалог (бо це просто слова), час (бо це просто буденність) і художність (бо це просто колір шпалер на стінах).Радісно, що такі фільми ще можна побачити на сучасному фестивалі. Текст із якого про цей підзабутий феномен «пустотного часу» в кіно ви можете прочитати за посиланням.