Священник Анатолій Пустовалов

Що таке гріх? Що робити людині, яка впала в гріх? Де знайти сили, щоб подолати гріховний стан?Гріх - це духовна хвороба, дія або помисил людини, яка суперечить заповідям Господнім і віддаляє від Божественної благодаті. Гріх, як правило, дуже сильно опановує нас коли ми залишаємо Церкву. Тоді люди починають всі свої сили витрачати на те, щоб насолодитися плотськими задоволеннями. Гріх має відмінну рису: він виснажує людину, забирає у неї фізичну і духовну силу, забирає все світле, добре і приводить її в зневіру і розпач. Церква нагадує, що поки людина жива, навіть якщо вона і дуже грішна, у неї є можливість, подібно до блудного сина, повернутися в будинок свого Небесного Отця, де вона знайде благодать, мир і спокій. Грішникові потрібно пам'ятати про Отчий дім, і найважливіше: зважитися встати і повернутися до свого Отця. І Отець Небесний прийме людину, якою б та не була. Тільки не варто зволікати. Буває, що людина відкладає це повернення до самої критичної точки свого земного життя, коли вже настає глибока старість і неміч долають її. Чим раніше кожен з нас зможе змусити себе піднятися і покаятися, тим раніше настане настільки очікуване почуття примирення з Отцем Небесним.Блаженніший митрополит Онуфрій

Притча про кращого вчителяБатьки вибирали для сина кращого вчителя. Вранці дідусь повів онука до школи. Коли дід і онук увійшли на подвір'я, їх оточили діти.Який кумедний старий, - засміявся один хлопчик.Гей, маленький товстунець, - скривив обличчя інший.Діти кричали і стрибали навколо діда та онука. Тут учитель подзвонив у дзвіночок, оголошуючи початок уроку, і діти розбіглися.Дідусь рішуче взяв онука за руку і вийшов на вулицю.Ура, я не піду до школи, - зрадів хлопчик.Підеш, але не в цю, - сердито відповів дід. - Я сам знайду тобі школу.Дід відвів онука до свого дому, доручив його опіці бабусі, а сам пішов шукати кращого вчителя. Побачивши якусь школу, дід заходив на подвір'я і чекав, коли учитель відпустить дітей на перерву. У деяких школах діти не звертали на старого уваги, в інших - дражнили його. Дід мовчки обертався і йшов.Наостанок, він увійшов у маленький дворик маленької школи і втомлено прислонився до огорожі. Зазвенів дзвоник, і діти вибігли в двір.Дідусю, вам погано, принести води? - пролунав голосок.У нас у дворі є лавка, сідайте, будь ласка, - запропонував один хлопчик.Хочете, я покличу вчителя? - запитала інша дитина.Незабаром у двір вийшов молодий вчитель. Дід вітався і сказав:Нарешті, я знайшов кращу школу для мого онука.Ви помиляєтесь, дідусю, наша школа не найкраща. Вона маленька і тісна.Старий не став сперечатися. Він домовився з вчителем і пішов. Ввечері мама хлопчика запитала у діда:Тату, ви неграмотні. Чому ви думаєте, що знайшли кращого вчителя?По учнях пізнають вчителів, - відповів дід.

Про Рай та пекло(притча)Одного разу людині пощастило почути Бога. Намагаючись дізнатися найважливіше, людина запитала:– Господи, я б хотів побачити Рай і пекло.Господь взяв людину за руку і підвів її до двох дверей.Відкривши одні, вони побачили великий круглий стіл із великою чашею посередині. Чаша була наповнена їжею, яка пахла настільки апетитно, що змушувала рот наповнюватися слиною. Навколо столу сиділи люди – здавалося, що вони були виснажені, хворі або помирали з голоду. У кожного до руки була прикріплена ложка з дуже довгою ручкою. Вони легко могли дістати їжу, але не могли піднести ложку до рота. Вид їхнього нещастя просто вражав.– Те, що ти щойно побачив, було пеклом – сказав Господь.Вони підійшли до других дверей. Відкривши їх, вони побачили такий самий великий круглий стіл, таку саму велику чашу, наповнену смачною їжею. І навіть у людей навколо столу були точно такі ж ложки. Але всі виглядали задоволеними, ситими та щасливими.– Я не розумію – сказала людина.– Це просто, – відповів Бог, – вони навчилися годувати один одного. Ті інші думають лише про себе.

В одному маленькому місті живуть по сусідству дві сім'ї. Одне подружжя постійно свариться, звинувачуючи один одного у всіх бідах, а інші – мирно та тихо. Дивується норовлива господиня щастю сусідки. Заздрить.Каже чоловікові:- Іди, подивися, як у них так виходить, щоб усе гладко та тихо. Прийшов той до сусідів, зайшов тихенько до хати і сховався в куточку. Спостерігає. А господиня веселу пісеньку наспівує, і лад у домі наводить. Вазу дорогу саме від пилу витирає. Раптом зателефонував телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу та так, що ось-ось впаде. Але тут її чоловікові щось знадобилося у кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася.Що буде? - думає сусід. Підійшла дружина, зітхнула з жалем і каже до чоловіка: - Пробач дорогий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила. - Що ти, люба? Це я винний. Поспішав і не помітив вазу. Ну так, гаразд. Не було б у нас більшого нещастя. Боляче защемило серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього: - Ну, що ти так довго? Подивився? – Так! – Ну, і як там у них? - У них всі винні. А ось у нас усі праві.

Як зберегти любов в сім'ї?Із розповіді одного священника...''Я пропоную молодим людям те, що для мене свого часу було своєрідним тренінгом: йду, наприклад, я ввечері додому і сподіваюся, що кохана дружина приготувала мені смачну вечерю і чекає на мене з приємною милою розмовою, бажаючи вислухати, втішити, обійняти, приголубити, що діти зробили усі уроки.Натомість бачу, що іграшки розкидані, вечеря не готова, уроки не зроблено, і дружина ще каже: «Слухай, там терміново треба щось посмажити на вечерю, і не забудь зробити англійську із сином».Я розумію, що це мені не подобається, що я не для цього начебто одружився. І в цей момент я маю собі нагадати, що не моя сім'я і моя дружина існують для мене, а я існую для моєї сім'ї. Я для моєї дружини, для дітей. І я повинен засунути своє невдоволення кудись у задню кишеню штанів і, засукавши рукави, вмикатися в сімейне життя.Якщо ми говоримо мовою православною, мовою християнською, то в цьому й полягає аскетика сімейного життя. Я мушу постійно зі своїми бажаннями, своїми незадоволеннями боротися і на рівні справ, і на рівні помислів, щоб змушувати себе жити заради своєї сім'ї.Безумовно, це приносить плід - величезне почуття задоволення, коли ти бачиш щасливі очі своєї дружини, коли ти розумієш, що твої діти зуміли перемогти свої проблеми завдяки тобі і твоїй дружині. І це збуджує у серці справжні, серйозні, глибокі християнські почуття, які можна назвати любов'ю… Не любов'ю-присвоєнням, а любов'ю-віддачею''.

– Як виховати у дітей повагу до батьків? – Щоб виховати повагу, треба, щоб діти бачили атмосферу поваги в самій сім'ї. Бо якщо, уявіть, самі тато і мама говорять про своїх батьків, відповідно про бабусь та дідусів, перед дітьми: «Ой, у нашої бабусі вже дах з'їхав»; або: "Не слухай ти бабусю"; якщо вони неблагоговійно говорять про своїх батьків, людей похилого віку, у присутності дітей, то як можна дітей навчити повазі? Як ти говориш про своїх батьків, так діти будуть говорити про тебе.Атмосфера взаємної неповаги чоловіка та дружини, якщо вони один одного ображають, лаються при дітях; якщо в сім'ї росте хлопчик і батько всіляко культивує непослух сина мамі, прямо в присутності мами відкрито каже: Ти майбутній мужик, що ти її слухаєш? (Така фривольність виховується в хлопчику, неповажне ставлення до мами), - як тут може бути повага, коли її немає в принципі? І коли дитина росте в такій атмосфері, і в школі, і по телевізору бачить приклади неповаги, та ще й у сім'ї не бачить поваги, то як її в ній виховаєш? – Тобто виховує насамперед атмосфера?– Атмосфера та власний приклад. Якщо батько в присутності дітей дуже шанобливо відгукується про матір, завжди намагається зробити їй щось приємне, а дружина, відповідно, чоловікові, тобто коли в такій атмосфері діти ростуть, тут не треба якихось титанічних зусиль. У атмосфері тепла та любові - дитина вбирає повагу.

Перед Таїнством Сповіді, священник читає молитви в яких просить Бога прощення гріхів для людей, які прийшли каятися. Одну молитву священник читає звертаючись до людини, яка хоче сповідатися.Ось переклад молитви з церковнослов'янської:''Ось, чадо, Христос невидимо сто­їть, приймаючи сповідь твою, не сором­ся, не бійся, не приховуй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив ти, щоб отримати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і ікона Його перед нами, а я (священик) тільки свідок, щоб свід­чити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо приховаєш щось від мене, по­двійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов на лікування, щоб не відійти тобі незціленим''.Христос в Євангелії говорить такі слова: ''Кажу вам, що так на небесах більше буде радості за одного грішника, що кається, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, які не мають потреби в покаянні''(Лк. 15:7). Господь завжди хоче нашого покаяння і Він завжди подає нам руку допомоги. Ми завжди повинні пам'ятати, що гріх віддаляє людину від Бога, а покаяння повертає втрачений Рай.

Звернення Предстоятеля у зв’язку з четвертими роковинами від початку повномасштабного російського нападу на Україну.Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує звернення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія у зв’язку з четвертими роковинами від початку повномасштабного російського нападу на Україну. Дорогі брати і сестри!Цього лютневого дня виповнюється чотири роки від початку широкомасштабного вторгнення російських військ на територію нашої Батьківщини. Всі ці роки українська земля потерпає від жахів воєнного часу, щодня втрачаючи мирних жителів та самовідданих захисників і захисниць.Сьогодні в Національний день молитви ми з особливими переживаннями звертаємось до Господа сил (пор. Пс. 79:5), Який влаштовує наші справи (пор. Іс. 26:12), щоб Він благословив нашу землю довгоочікуваним миром, через який у світі сіється плід праведності (пор. Як. 3:18).В єдиному пориві серця український народ очікує відновлення мирного і справедливого життя, повернення додому наших рідних та близьких. Особливі молитви сьогодні ми підносимо за військовослужбовців, медиків, енергетиків та працівників рятувальних служб, які несуть великий подвиг любові до своїх співгромадян, являючи приклад мужності та жертовності.Блаженний Августин говорить, що справедливість вимагає, аби ми перш за все любили Бога, потім Батьківщину, далі рідних і, нарешті, всіх інших людей. Духовенство та вірні Української Православної Церкви, слідуючи цим словам святителя, перебувають разом із багатомільйонним народом України як в самій Українській державі, так і за її межами, проповідуючи любов та взаєморозуміння, звершуючи різноманітні гуманітарні місії і проводячи благодійні акції, спрямовані на підтримку військовослужбовців та українців, що опинилися в складних умовах, спричинених жахом війни. Повнота Української Православної Церкви із винятковим трепетом підносить молитви до Небесного Отця, покладаючи на Нього щиру надію (пор. Пс. 54:23) та просячи про добробут кожного українця.Дорогі брати і сестри! Нехай сьогодні наші молитви до Господа будуть свідченням нашого щирого уповання на Нього, любові до наших співвітчизників та всіх тих, хто трудиться для збереження єдності духу в союзі миру (пор. Еф. 4:3) і зупинення страшного кровопролиття, від якого нині потерпає благословенна українська земля — наша спільна домівка. Нехай надія не полишає нас, нехай зневіра не входить в серця наші, трудімося спільно далі, захищаймо нашу Батьківщину, плекаймо внутрішню єдність і Господь не залишить нас.Благодать Господа нашого Іісуса Христа, любов Бога Отця і єдність Святого Духа хай буде із усіма нами (пор. 2 Кор. 13:13).Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!ОНУФРІЙМитрополит Київський і всієї України,Предстоятель Української Православної Церкви

Храм – це духовна лікарня, місце зустрічі з Богом''Храм Божий — це місце молитви, це місце покаяння, це місце розмови з Богом. В храмі людина очищає себе від гріха, який є тим духовним брудом, який оскверняє. В храмі людина отримує дари Святого Духа, які необхідні для її достойного земного життя і для досягнення спасення на Небі.Кожен християнин розпочинає своє життя в церкві – через Хрещення, та завершує своє земне життя теж у храмі, де його відспівують.Величезне значення має для людини храм. Дуже важливо, щоб ми це розуміли і намагалися відвідувати його якомога частіше.Людина повинна долати усі перешкоди, які заважають їй відвідувати богослужіння. Весь час знаходяться якісь причини – важливі, неважливі. Іноді просто немає настрою. Але треба себе заставляти. Коли людина хвора, вона змушує себе йти в лікарню. Може їй це не подобається, але вона йде туди, тому що отримує там зцілення. Храм – це духовна лікарня, те місце, куди ми приходимо і отримуємо зцілення своїх духовних і тілесних язв.Ми повинні частіше відвідувати храм Божий, бути уважними під час богослужінь, молитися і не дозволяли думкам відволікати нам від Бога.''Блаженніший митрополит Онуфрій

МУДРІСТЬ ВІД БОГА. АБО ЯК СВЯТИЙ АНТОНІЙ ВЕЛИКИЙ ПОСОРОМИВ ФІЛОСОФІВПреподобний Антоній Великий - подвижник IV століття, пустельник, який 47 років прожив у пустелі на самоті, в печері. Антоній Великий був неписьменним, але до нього вся Олександрія приходила за порадою як до мужа, просвітленого Божою благодаттю.І ось двоє філософів вирішили прийти в пустелю, щоб осоромити преподобного Антонія й усім показати, що він неписьменний і ні в чому не тямить… Їх зачепило те, що вони — філософи, які закінчили Олександрійську школу, а тут якийсь неписьменний монах сидить у пустелі, і всі йдуть до нього за порадою.Преподобний Антоній, передбачивши прихід філософів і їхні помисли, вийшов їм назустріч. Зі смиренням він уклонився їм і сказав: «Мужі вчені, філософи! Вітаю ваш прихід до мене, убогого монаха, в пустелю. Перш ніж ви поставите мені запитання, я хочу поставити вам лише два запитання. Дайте мені на них відповідь!» Філософи з гідністю вчених мужів, із самовпевненістю відповіли: «Ну що ж, став, старче, свої запитання». — «Запитаю перше: що з’явилося спочатку — людський розум чи літери?» Філософи сказали: «Звісно, розум первинний, а вже потім з’явилися літери, і з літер були складені книги».Тоді сказав преподобний Антоній: «Поставлю й друге запитання: якщо розум первинний, а книги вторинні, то чи не означає це, що премудрість не лише від книжного навчання, а подається людині за благочестиве життя, життя за заповідями — як дар Божий згори?»Немов громом уражені, стояли філософи. На все життя вони залишилися учнями преподобного Антонія Великого — старця неписьменного, але сповненого Божої премудрості.Митрополит Святогірський Арсеній