ГОЛОБУЦЬКИЙ | Оскар» за найкращу документалку отримав фільм про російську пропаганду...

«Оскар» за найкращу документалку отримав фільм про російську пропаганду і мілітаризацію шкіл “Містер Ніхто проти Путіна” американського режисера Девіда Боренштейна та педагога з уральського міста Карабаш Павла Таланкіна. Як зазначив наш найпродуктивніший сценарист та письменник Андрій Кокотюха, фільм російський, бо матеріал та ідея - російські, зйомка - російська повністю, тільки постпродакшен західний. Та й на сцену вийшов саме росіянин Павєл Таланкін. ==Однак бачу, що багато хто з малоросів в Україні радіє "як Захід підтримує хороших русскіх і їхню діяльність". Нібито "це добре для України". Це вже після камінауту Латиніної і решти. І я вже цьому не дивуюсь. Але що характерно, це вже другий "Оскар" в росіян за час Великої війни. Ліволіберальний дискурс тримається. Всі наші зусилля з роз'яснення і переконання, всі 12 років війни, всі агресивні напади Росії на сусідів-ексколонії і всі погрози напасти - ніщо з цього не здолало багатодесятилітній наратив на Заході "Росія - це не імперія, сусідні держави - не постколоніальні суверенітети". В сенсі, британці, французи, іспанці, інші згідно цього наративу - "жорстокі білі колонізатори", вони цілими націями мусять нести і несуть відповідальність за колоніальну політику їхніх держав в якому завгодно столітті. А от Росія суто через подвійне перейменування в 20 ст з імперії на "СССР", тоді на "РФ", вже не сприймається Заходом як такий самий колонізатор, який так само цілим суспільством мусить нести відповідальність за свій вибір. Ймовірно, позначився і інший момент, крім перейменування: "типовий колонізатор" в сприйнятті і Заходу, і звільнених колоній - це білий, який загарбує менш розвинені народи, "несе свої цивілізаційні цінності злиденним дикунам". Тоді як з Росією ситуація дзеркальна: вкрай жорстокі дикуни захоплювали більш розвинені, цивілізовані, культурні народи (Польщу, Фінляндію, Україну тощо) власне тому, що тим бракувало жорстокості й агресії. І з того, що Росія не несла цивілізації колонізованим народам, чомусь сформувалось сприйняття, що в політиці Росії винен цар, Сталін, тепер Путін, а не російський народ. Тобто, росіяни тут несуб'єктні взагалі - їхня відповідальність губиться, їхні повсякчасні прагнення загарбання ігноруються. Вони не винні в загарбанні. Це ми всі - українці, литовці, естонці, фіни, поляки, грузини (і чеченці, і чукчі, і, прости Господи, буряти) - трохи не добровільно і з радістю приєднались до "Святої Русі". Отак і виходить, що на нас весь цей постколоніальний дискурс - з агресивною навіть підтримкою Палестини, Африки тощо - взагалі не поширюється. Бо всі ці теоретики постколоніального світ - індійці, африканці - взагалі не вважали і не вважають, що білі можуть колонізувати білих. Це не колоніалізм, це просто політика. А в підсумку все це природно приводить до того, що цілковито брехливий "високодуховний культурний вплив Величної Росії" ще з 19 століття зберігається і ні на гран не підважений. Досі старанно підтримується через університети і еліту весь цей штучний і безпідставний культ Достоєвського, Островського і Толстого, Набокова, успішно адоптованих і гордих тим "великоросів" Чєхова і Ґрібоєдова - всіх цих «трубадурів імперії», як влучно їх назвала Єва Томпсон. І все це все ще тяжіє над Заходом, особливо над американцями. І вони жорстоких дикунів, колонізаторів і агресивних нападників досі, попри століття жахливих фактів, сприймають як "дружніх культурних сусідів Європи". І вважають пристойним і належним підтримувати і в отаких речах як "Оскар" та інше подібне. Бо ж типу "високодуховний культурний гегемон світу".