Що відбувається в книжках, які я #читаю:

"Джейн Ейр" і далі дивує. Містер Рочестер розповідає Джейн історії, які абсолютно не годяться для вух вікторіанської панночки! Якби це був сучасний історичний роман, ми б уже всі вправлялися в сарказмі: авторка нічого не знає про епоху, а туди ж! А тут ок норм, ну зауважили десь на маргінесах, що, мовляв, ой, що це я вам таке розказую, ви же дєвочка. "Нічого-нічого, розказуйте далі!".
Шарлотта Бронте смалить, словом. До речі, уривки з неї були одним з перших текстів, які я прочитала англійською. Була в мене така хрестоматія англомовних класиків 19 століття. Навіть не пам'ятаю, адаптованих чи ні, але пам'ятаю, що вона єдина, хто мені звідти сподобався.

У "Трьох мушкетерах" я дійшла до "ім'я, сестро, ім'я" (до речі, в книжці нема конкретно цієї фрази), залишилось майже 20%, і я щось не можу збагнути, про що. Бо як я пам'ятаю — зараз буде Констанція мінус, міледі мінус, і все, хепі енд. Ні?

А у "Вітрах війни" поки що нічого особливого, компанія американських дипломатів не встала в ресторані на виконання нацистського гімну (як моя мама свого часу на виконання радянського на якихось урочистих зборах, і фото цього обурливого інциденту потрапили до архівів КДБ, як потім дізналися), і офіціант їм облив скатертину вином і всіляко нахамив.