І може краще було цим двом не знатися і не знати -
Та пішла ланцюгова реакція - атом за атомом -
Невідворотно та стрімко - як катаклізм біблійний -
Так починається, зазвичай, любов, детективи та війни.
І було все між ними - гарячіше Карибської кризи -
Наче "Декамерон" під обкладинкою катехизиса.
І Ерос разом з Танатосом - курили нервово десь збоку:
Розбирайтеся, типу, самі - як вас "плавить" отак нівроку...
І друзі та подружки головами хитали: "Та ви, бляха, крейзі!"
А вони спліталися - ніби в небі - сліди-інверсії,
А вони сміялися щиро - мовчки заздріть, мовляв -
І обертали цю Землю, а не їх - обертала Земля.
І було невимовно солодко, і було невимовно гірко.
І вони горіли тільки лише удвох - надновою зіркою.
І вони забували легко - про місця, події і дати.
І було в них усе - і розкішні готелі, і каремати,
І вечірні істерики, і ранкова кава десь на заправці.
І вони й самі не знали - чому воно так відбувається.
І вони й самі не могли осягнути - що ж воно все-таки сталося.
І вони знову сварилися, а потім - знову кохалися.
Він - діяв завжди за планом, вона - діяла імпульсивно.
І як їй бракувало сили - він ділився своєю силою.
І вони безліч разів розходилися - без надії на прощення -
Розбиті серця одне одному надсилали "Новою поштою".
І були в них інші, звичайно - коханці й коханки,
Та вони - раз по разу - знов прокидалися поруч зранку.
Одне одного пили до дна. І до краю наповнювали.
І лютнева північ - розквітала серпневим полуднем.
Вони часто втрачали - спокій, терпіння та друзів.
Позбавляючись одягу - позбавлялися від ілюзій.
І носило її континентами, і його обпікало війнами -
Та вони зустрічалися - і знову робилися божевільними.
Його - цілували кулі, вона - зривала овації,
Вона посміхалася у об'єктив, він - хрипів у майже розряджену рацію.
Вона - вміло тягнула час, він - затягував турнікети.
Він писав бойові донесення, вона - вигадувала сюжети...
З їх переписки - можна було б створювати романи.
Їх повсякчас розділяли - вороги, обставини, океани...
Та попри відстані, і хто з них і де б не був -
Все починалося знову - у точці неминучого рандеву.
І все навкруги оберталося драмою чи дитячою казкою.
І шампанське било фонтаном, і повітря різали трасери,
І були літні зіркові ночі, і були зимові розбиті дороги,
І нестримний секс на балконі під час повітряної тривоги,
І нестримний секс у машині під час ракетної небезпеки,
І блукали вони вокзалами, лазаретами та бібліотеками.
І були обійми при зустрічі, і взаємні обвинувачення,
І все, що втрачало значення - знов набувало значення.
І за ними слідом повзли засудження і пересуди -
Та що вже поробиш - люди - всього лише люди.
Їх ненавиділи, їм жалілись, про них пліткували...
У них було стільки всього - і їм завжди було цього мало.
І, можливо, їм не судилося разом зустріти старість...
Та, яка вже різниця, зрештою? Адже старіти вони не збираються.

24.09.2024

#мулікпише