Нариси до компаративного аналізу імператорської влади в Візантії та Китаї🟠 Візантійський та китайський імператори. Обоє розглядались як ставленики вищих сил – Помазаник Божий та Син Неба. Легітимність їх правління визначалась здатністю захистити народ – населення їх імперій від лих та загроз.🟠 Диференціація на цивілізацію та варварське оточення. Еліта обох імперій ідентифікувала себе як представників цивілізації, тобто як осередка вищої щодо оточуючих народів культури. Останні розглядались як варвари, оскільки не належали до цієї культури. Однак у Візантії на відміну від Китаю не виникло подібної до сіноцентризму концепції світоустрою, що, можна пояснити інтернаціональним характером християнства.🟠 Етноцентризм. Відсутність явища візантієценризму на відміну від китаєцентризму можна пояснити і географічним розташуванням імперій. Розташована на двох континентах - Євразії та Африці Візантія об’єднувала різноманітні народи та культури і була мультинаціональним утворенням на відмінну від переважно етномонололітного Китаю, з переважним ханьським населенням.  🟠 Релігія. Християнство, а саме православ’я в Візантії та конфуціанство в Китаї виконувало роль державної ідеології та легітимізувало імператорський інститут правління. Однак, в Візантії православ’я мало більше політичних амбіцій та позицій ніж конфуціанство в Піднебесній. Двоголовий орел – символ союзу церкви та світської влади, є яскравим тому свідченням. Зокрема, за часи правління імператора Ісаака I Коміна ( 1057 – 1059) Константинопольський патріарх Михайло Келурарій відкрито в публічній формі кидав виклик владі василевса (за що надалі заплатив життям). В Китаї конфуціанці переважно були чиновниками й підданими Сина Неба. Хоча вони й представляли окремий суспільний прошарок, однак, на відміну від православної церкви, не були представниками окремої інституції, яка стояла б вище над імператором.🟠 Бюрократія. В обох імперіях бюрократичний апарат був централізованим і призначався монархом. Однак, на відміну від Китаю, в Візантії не проводились імператорські іспити.Джерела: Kevin Lygo. The emperors of Byzantium; John King Fairbank. The Cambridge history of China.