Мрія про ханьську невинністьГульдана Салімжан рецензує китайську телевізійну драму «До дива», яка підкорила китайську аудиторію. На її думку, «До дива» безумовно є більш витонченою, ніж попередні покоління «етнічних фільмів», знятих у Китаї. Є певні зусилля, щоб підкреслити казахське життя, музику, мову та досвід жінок у патріархальній родині та суспільстві, і навіть включено тонку, емоційну критику китайського розвитку. Тим не менш, у ширшому контексті масового інтернування та спостереження за мусульманами китайським урядом — серед яких багато казахів — і просування міжетнічних шлюбів у Сіньцзяні, «До дива» передає оманливе послання про те, що ханьське заселення та експлуатація Сіньцзяну були невинною помилкою і що тепер настав час рухатися далі від тієї «історії» до нової глави співіснування ханьців і неханьців. Науковиця підкреслює, що ця ханьська невинність продовжує легітимізувати окупацію та її насильницьку історію в Сіньцзяні. Це підтримують два міфи в шоу: перший — припущення, що традиційні способи життя неминуче зникнуть на шляху до модернізації; другий — що близькість є продуктом зустрічі (хоча й асиметричної) між ханськими та неханьськими суспільствами. В результаті ми бачимо, як ханьці, такі як Венсю та державні культурні продюсери, співчувають змінам у казахських спільнотах, але не виказують провину і одночасно романтизують міжетнічні стосунки, ніби це любовний роман між рівноправними партнерами. Тим не менш, завдяки цьому серіалу в Алтаї процвітає туризм. Кількість бронювань готелів і рейсів подвоїлася, оскільки ханьські міські жителі стікаються туди для зцілення на природі. Гульдана резюмує, що поступово ця земля перетворюється на екотуристичний об'єкт.