Як Китай сприйняв вибори до Держдуми РФ

У статті для The Diplomat дослідниця Елізабет Вішнік аналізує китайські офіційні та експертні реакції на вибори до Держдуми Росії 20 вересня.

Її висновок: для Пекіна головним критерієм є не реальна виборча конкуренція, а політична стабільність Росії, передбачуваність її курсу та здатність Кремля зберігати внутрішній контроль.

МЗС КНР привітало Росію з «успішним завершенням» виборів і заявило, що вони відобразили «волю російського народу». Водночас деякі китайські медіа зазначали, що антивоєнну й продемократичну партію «Яблуко» не допустили до виборів як партію. Окремі її кандидати могли балотуватися в одномандатних округах, однак мандатів не отримали.

Китайські коментатори пов’язували вибори з війною проти України. Путін подавав голосування як підтримку війни та відповідь тим, хто прагне послабити Росію. Понад 200 російських військових, які брали участь у повномасштабній війні проти України, балотувалися до Думи. За даними, наведеними у матеріалі, 46 із них отримали мандати, зокрема 41 — від партії «Єдина Росія».

Китайські медіа також звертали увагу на відсутність справжньої конкуренції. Явку у 59% окремі коментатори пояснювали передусім мобілізаційними можливостями російської держави, а не зростанням політичної участі.

Ма Бін, заступник директора Центру російських і центральноазійських досліджень Фуданьського університету, назвав вибори «важливим тестом і демонстрацією політичної стабільності Росії». Дослідник Шанхайського інституту міжнародних досліджень Чжан Яньцзюнь припустив, що їхній результат зробить Путіна менш схильним до поступок щодо України.

Перемога «Єдиної Росії», яка здобула 349 із 450 місць у Держдумі, з точки зору китайських експертів, дає Кремлю внутрішньополітичну опору для продовження війни проти України та збереження нинішнього військово-політичного курсу.

Для Пекіна важливо не лише те, хто формально керує Росією, а й спроможність російської держави підтримувати стабільність та послідовність політики. Саме тому Китай розширює контакти не лише з оточенням Владіміра Путіна, а й з іншими російськими інституціями та елітами.

Водночас російський приклад є чутливим для самої КНР. Китайські дослідники описували російську модель як систему з надмірно сильним президентом, слабким парламентом і формальними механізмами стримувань. Вони визнавали її короткострокову ефективність для мобілізації держави, але застерігали: надмірна концентрація влади може створити довгострокові ризики. На думку Вішнік, ці застереження мають очевидні паралелі з політичною системою самого Китаю.