Telegram statistics channel - @UkrainianMilitaryHonor

​​Лист Сталіну. Це чудова пародія на відповідь запорожців султану. Написаний лист офіцером УВВ в 1943 році, колишнім лейтенантом Красної армії Безбородовим. Та поміщений в пресовому організації УВВ "УД".В літо нашого сторіччя,В літо сорок третє БожеПрилетіла до вкраїнцівЛистівка ворожа:"Я, син неба і вождь маси,І отець народівПравнук Енгельса і МарксаІллічеві родич,Маршал мудрий і верховний,Круль над королямиВоєвода непоборний,Рабин над жидами,Цар держави РосійськоїГетьман УкраїниПовелитель Білорусів,Туркменів, Карелів,Цар Естонії і ПольщіМайбутній воладарЦар Кубані і хан Криму,Молдавський господарСторож Гробу ГосподньогоУ ЄрусалиміПатріархів оборонаІ друг Папи в РиміВелю я вам, українці,Мені передатисьА як ні-добра від менеВам не сподіватись!"Тоді ж саме українціЛистівку читалаиІ до вражого грузинаОсь, що написали:"Ти, Сталіне, чортів сину,Луциперів брат,Внуку гаспида самого,І чорте рогатий!Такий маршале, що дідькоТебе похваляє,Бо твоє нещасне військоМарно погибає.Ідоле ти для Росії,Кате України,Закабальник білорусів,страх і для грузинів,Ти убивця із Катину,Папуго ти кримська,Пастух свиней на Кубані,Сово русалимська!Ти чума для християнства,Сатани підпора,І ворог ти, а не сторожЄдиного Бога.Не годен ти нам, хрещеним,Навіть слугувати,А не те, щоб українців,Під собою мати!Ми й на Заході з тобоюБудем воюватись,І тебе нам, бісів сину,Нічого боятись.Ми твою підлоту й зраду-На досвіді знаємІ брехливих конституційСобі не бажаєм.Ми доносами гидуємЙ ГПУ з катами,Згинь, маро проклята,Сталін,З твоїми жидами!"

Український доброволець Вермахту Микола Михайлович Клименко. Син кобзаря Михайла Клименка. Народився у 1920 році у селі Будаївка під Києвом.З липня - серпень 1941 р. служив артилеристом у корпусній артилерії РККА. Потрапив у німецький полон і повернувся додому у Боярку. 13 березня 1942 року добровільно поїхав на роботу до Німеччини у Магдебург. Працював на фабриці Сільва. Передплачував і читав багато різних українських газет і сам почав туди дописувати статті. В одній з українських газет опублікував відкритого листа із закликом до українців вступати до Вермахту, щоб боротися проти російсько-большевицьких катів. Сам зголосився добровольцем до Вермахту в лютому 1943 р. Хоробро воював. Потрапив у полон. Був репресований. У 1949 році засуджений. Відсидів 20 років Гулагу. У 1966 році повернуся додому до Боярки. Періодично до нього з обшуком приходили місцеві кгбісти і цькували його. У 1967 році родина знайшла його у хаті повішеним. Ймовірно був вбитий кгбістами.Перше фото 41 р.Друге 43 р.Третє гулагівське

​​Полтавці не з тих, що лягають!(Фрагмент спогаду про бій з більшовицькою бандою партизанів, від добровольця УВВ Гриця Івашковського) “ Це було під вечір, як чотар Гриць Рудченко построїв свою чоту, щоб перевірити її ще раз і відправитись на нічну охорону постів, що знаходились в 5 км. від казарм вартової сотні. Добре перевіривши все, він подав належну команду своїй чоті і відправився в дорогу.Пройшовши з кілометр лісом, який обнімав вузьку дорогу з обох боків і тягнувся до самих постів, він хотів подивитись назад, щоб побачити чи правильно додержуються хлопці його команди. В момент повороту голови він побачив великий блиск і шум гранати, що розірвалась зовсім близько. Кулі посипались як град зі всіх боків.– «Бандитська засідка! Хлопці, не розгубись!» — встиг крикнути чотар і ліг у рів. – «Кулемет, огонь!» І вмить, піднявши голову, він побачив, що кулеметник ранений і стріляти не може.Блискавично вискочив і взявши кулемет у свої руки, в ту мить відчув, що права долоня потепліла. «Ранена», —  подумав. Ранений, лише однією лівою рукою, лише при маленькій помочі правої, він став поливати кулеметним вогнем бандитів, що лежали в 10-12 м. обабіч дороги і все кричали: – «Ура! За Сталіна!», — але голови ні один не показував. Бандити кількістю перемагали.Рудченко з одного крику пізнав, що їх там до 30 чоловік. Побачивши, що треба берегти кулеметні патрони, він скомандував — «Гранати!» Тріскотня заглушила команду чотаря. Ті, що лежали близько нього, були обидва ранені і змогли лише витягти свої гранати і підсунути до рук чотаря. Ранений чотар Рудченко, почувши, що його колеги теж ведуть упертий огонь з крісів (винтівок), рішив спробувати гранати.Взявши гранату під пахву правої руки, лівою розкручував, виривав шнур і кидав. В сотні почули стрілянину і командир сотні, сотник Людвик, негайно повів стрільців на поміч. Бій не втихав, бандити 3 рази старались дурним криком "Ура!" здобути перемогу над маленькою чотою, але стрільці відповідали крісовими (гвинтівочними) кулями, а відважний чотар кулеметним огнем і гранатами.Збоку донеслись крики — «Сотня! Наші йдуть!». Бандити стали тікати, а чотар піднявся на коліна і ще стріляв їм навздогін. Підбіглий колега чотового сказав йому прилягти, бо ще не втихла стрілянина. Він, навпаки, підвівсь ще трохи і крикнув:«Ні, Полтавці не лягають! Полтавці не з таких, щоб злякались хрипкого більшовицького "Ура!".Підбігла сотня, з бандитами справились. Раненого чотаря з колегами тут же відправили до лікарні. А  зараз він вже здоровий, разом з нами. І коли в розмові колеги згадують про той епізод, то він з усмішкою, часто говорить: «Ні, полтавці, не з таких»”.

​​Український гарнізон Трапезунд​​у.109 років тому, 5 лютого 1916-го розпочалася Трапезундська операція РІА. Внаслідок якої було здобуто важливий турецький чорноморський порт Трапезунд (нині турецьке місто Трабзон на півдні Чорного моря).Трапезунд добре був відомий нашим предкам. Зокрема в часи славних Морських походів козаків Гетьмана Сагайдачного. Там містився потужний центр невільничого ринку – торгівлі рабами. Трапезунд взагалі був на той час в числі найбільш важливих міст Османської імперії. Імперії на піку свого розквіту, яка тримала в постраху всю Європу. Але тільки не запорожців. Вони двічі брали Трапезунд. Зокрема в 1614 та 1625 роках, і це не рахуючи дрібних супутніх боїв, без мети цілковитого опанування містом.  Під час Першої світової, війська Російської імператорської армії Кавказького фронту, які воювали проти Турецької армії, складалися не менше ніж на половину з українців. Це укомплектовані, із значним відсотком регулярні частини РІА, та Кубанське козацьке військо. Тож безумовно, що основна ударна сила Трапезундської операції мала український склад. Після Лютневої революції 1917 року, хвиля українізації Російської армії, не могла оминути і Кавказький фронт. У Трапезунді у вересні 1917 року, постав Український військовий комітет військ Анатолійського узбережжя. А залога  (гарнізон) з українізованих частин, була аж до грудня-січня 1917–18 рр. До того часу, коли Центральна Рада, направила туди флот задля евакуації українських вояків до України.

​​День Соборності України. Берлін 22.І.1945  Свято соборності було організовано стараннями українського штабу пропаганди УВВ, на чолі з полковником Кирилом Дацьком. Серед почесних учасників Гетьман Павло Скоропадський та Владика Мстислав. Святковий захід відбувся в приміщенні «Европагауз».Серед запрошених гостей також прибула делегація від білорусів та вищі німецькі офіцери ОКГ Вермахту. Окрасою свята стала капела бандуристів Китастого, що грала козацькі пісні та виконала Запорізький марш.Святкову промову виголосив Олександр Семененко, керівник української установи опіки українських робітників, колишній міський голова Харкова, а з березня 1-й заступник генерала Павла Шандрука в УНК. Семененко зокрема наголосив:   «Хоч нині лютує хуртовина війни, ми все ж раді, що маємо змогу тут, на чужині у центрі Европи, зустрітися один з одним, почути свою рідну українську пісню, відпочити тілом і душею. Прийде час, коли ми повернемося до своїх рідних земель, вільних від московських наїздників, і тоді радо усміхнеться наша Мати, заплакана мати, як писав Тарас Шевченко». На фото рукостискання Гетьмана Павла Скоропадського та штурмбанфюрера Військ СС Костя Смовського.   Кость Смовський якраз в той час перебував у Берліні, куди був відкликаний з 30-ї дивізії СС «Зіглінга», у справі створення УНК та майбутньої УНА. Вже в березні він був при штабі Української національної армії. Старшина Армії УНР Кость Смовський, був командир гарматної батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, та Чорноморського коша в 1918 р. В 1920 році на посаді командира 1-го кінного ім. М. Залізняка полку. В 1942 році заступник командира 118-го українського шуцманшафт батальйону (до літа 1944 р). З червня 1944 р. офіцер 62-го батальйону (колишній 115-й та 118-й батальйони), а згодом 2-го батальйону 76-го полку 30-ої Дивізії СС «Зіглінга», вона ж 2-а російська, а пізніше 1-ша білоруська.   Посередині стоїть Преосвященний Владика Мстислав. Майбутній Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав.