Полум'я наших душ | ​​Полтавці не з тих, що лягають!(Фрагмент спогаду про бій з більшовиць...

​​Полтавці не з тих, що лягають!(Фрагмент спогаду про бій з більшовицькою бандою партизанів, від добровольця УВВ Гриця Івашковського) “ Це було під вечір, як чотар Гриць Рудченко построїв свою чоту, щоб перевірити її ще раз і відправитись на нічну охорону постів, що знаходились в 5 км. від казарм вартової сотні. Добре перевіривши все, він подав належну команду своїй чоті і відправився в дорогу.Пройшовши з кілометр лісом, який обнімав вузьку дорогу з обох боків і тягнувся до самих постів, він хотів подивитись назад, щоб побачити чи правильно додержуються хлопці його команди. В момент повороту голови він побачив великий блиск і шум гранати, що розірвалась зовсім близько. Кулі посипались як град зі всіх боків.– «Бандитська засідка! Хлопці, не розгубись!» — встиг крикнути чотар і ліг у рів. – «Кулемет, огонь!» І вмить, піднявши голову, він побачив, що кулеметник ранений і стріляти не може.Блискавично вискочив і взявши кулемет у свої руки, в ту мить відчув, що права долоня потепліла. «Ранена», —  подумав. Ранений, лише однією лівою рукою, лише при маленькій помочі правої, він став поливати кулеметним вогнем бандитів, що лежали в 10-12 м. обабіч дороги і все кричали: – «Ура! За Сталіна!», — але голови ні один не показував. Бандити кількістю перемагали.Рудченко з одного крику пізнав, що їх там до 30 чоловік. Побачивши, що треба берегти кулеметні патрони, він скомандував — «Гранати!» Тріскотня заглушила команду чотаря. Ті, що лежали близько нього, були обидва ранені і змогли лише витягти свої гранати і підсунути до рук чотаря. Ранений чотар Рудченко, почувши, що його колеги теж ведуть упертий огонь з крісів (винтівок), рішив спробувати гранати.Взявши гранату під пахву правої руки, лівою розкручував, виривав шнур і кидав. В сотні почули стрілянину і командир сотні, сотник Людвик, негайно повів стрільців на поміч. Бій не втихав, бандити 3 рази старались дурним криком "Ура!" здобути перемогу над маленькою чотою, але стрільці відповідали крісовими (гвинтівочними) кулями, а відважний чотар кулеметним огнем і гранатами.Збоку донеслись крики — «Сотня! Наші йдуть!». Бандити стали тікати, а чотар піднявся на коліна і ще стріляв їм навздогін. Підбіглий колега чотового сказав йому прилягти, бо ще не втихла стрілянина. Він, навпаки, підвівсь ще трохи і крикнув:«Ні, Полтавці не лягають! Полтавці не з таких, щоб злякались хрипкого більшовицького "Ура!".Підбігла сотня, з бандитами справились. Раненого чотаря з колегами тут же відправили до лікарні. А  зараз він вже здоровий, разом з нами. І коли в розмові колеги згадують про той епізод, то він з усмішкою, часто говорить: «Ні, полтавці, не з таких»”.