15 вересня 1941 року — день подвійного удару по українському визвольному руху.У цей день у Берліні гестапо заарештувало Степана Бандеру та Ярослава Стецька — провідників ОУН(б), які всього кілька місяців перед тим у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави. Для мільйонів українців це був промінь надії після десятиліть неволі. Але нацистська влада швидко дала зрозуміти: незалежна Україна не входила в їхні плани.Розпочалася хвиля арештів і терору. Лише восени 1941-го близько півтори тисячі членів та симпатиків ОУН(б) опинилися в німецьких тюрмах і концтаборах. Українців, які прагнули свободи, нищили за саму ідею незалежності. Трагедія цілої нації з особливою силою відбилася у долі родини Бандери.У концтаборі Аушвіц закатували його братів Василя та Олександра.Третього брата, Богдана, гестапівці розстріляли на Півдні України.Батька, священика Андрія Бандеру, 10 липня 1941 року вбило НКВД у Києві.Двох сестер, Володимиру та Оксану, радянська влада заслала в Сибір.Це був символічний удар одразу з двох боків. Нацистська та радянська системи, такі різні зовні, діяли однаково жорстоко: вони ламали людські життя, нищили інтелігенцію, духовенство, молодь — тих, хто міг стати опорою нації.Сам Степан Бандера після арешту опинився у в’язниці гестапо в Берліні, а згодом у спеціальному ізоляторі концтабору Заксенгаузен. Це була «в’язниця для політичних» — ізолювали найнебезпечніших для рейху людей. Постійний контроль, приниження, брак їжі, психологічний тиск — умови, які мали зламати навіть найсильніших. Але за свідченнями побратимів, Бандера навіть там залишався Людиною: ділився шматком хліба, підтримував дух інших в’язнів. Коли дізнався про смерть поета Олега Ольжича, організував у камері хвилину мовчання — маленький, але величний жест людяності серед пекла концтабору. Історія 15 вересня 1941-го — це історія не лише про арешт двох провідників. Це — про ціле покоління українців, яке опинилося між двома тоталітарними молотами. Німецький нацизм і радянський комунізм по черзі намагалися вирвати з корінням українську свободу.Тисячі активістів, священників, учителів, студентів і селян — усі, хто мав сміливість мислити інакше — потрапили під репресії. Одних нищили в німецьких таборах, інших — у радянських тюрмах і Сибіру.Сьогодні, згадуючи цей день, ми розуміємо: боротьба українців за волю завжди була боротьбою проти двох імперій. І саме тому наші герої — це не лише постаті історії, а й символи незламності нації, яка не зламалася навіть тоді, коли здавалося, що весь світ став проти неї.