Це - кулемет ДП сорокових років минулого століття випуску. Нам його видали навесні двадцять другого. Першим номером розрахунку був один толковий майор, який розібрався в залізяці, довів до ума диски (там є певні нюанси, скажи, Петровичу?), і навіть потім інші розрахунки навчав, а другим номером був я, старший лейтенант, бо теж зацікавився цим прибором і навіть придумав певні конструктивні покращення (а дружбани сміялись: Дегтярьову пиши, шо ти ним тут грузиш, ггг...).*Оце, власне, все з важкого, що у нас було. А ще калаші, і "коктейлі молотова" - з протитанкового. Ми не штурмовики і не піхота, ми - зв'язківці, але нам сказали: якщо прорвуться - ну шо ж... готуйтесь.*А народ-бурундук вже заходив під Київ, Харків, в Полтавську область. Вже впав Південь. І були вже Ізюм і Буча, і масові розстріли, і бій в Бузковому парку Херсона. А в нас були різнокаліберні, куплені за свої, шоломи і плитоноски з плитами з ресор. І з автомата половина стріляла вперше за вже життя, на полігоні. *Тобто срака була повна і явна. Територій тоді було захоплено більше значно. І кожне місто могло бути захоплене як не проривом, так десантом. Але суспільство дихало впертістю і люттю. *Бойові бригади прикрили Полтаву і інші міста. Визволили дофігіща територій. Нам тоді не довелось перекваліфіковуватись із зв'язківців на штурмовиків.*Зараз, незважаючи на всі незгоди, ЗСУ оснащені значно, на порядки краще. Є броня, є авіація. Флот підарів втік, фронт не сипеться, проривів і оточень міст немає. Чому ж суспільство дихає зрадою і зневірою? Що аж так кардинально гірше, ніж у 2022-му? А я спробую вгадати: розкачка і психологічний тиск, залякування і агенти впливу. Вас свідомо і професійно занурюють у відчай і паніку. Хоча більшість із панікерів і зневірених не тримали в руках нічого із того заліза, що видають в ЗСУ.*Нація, народ зі зламаним духом не живе. Не може, бо нє має чим. Не треба так.Микола Гаврилко.