Пам'ятаю, читаючи «Листопадові Дні», книгу про бої у Львові в листопаді1918 року, мені просто волосся дуба стало, коли я вичитав, що після захоплення влади нашим військом, другого чи третьогодня, Команда вислала одну стрілецьку стежу з вантажним автом на Головний Двірець по муніцію і по дорозі, з якоїсь кам'яниці цю стежу обстріляно та убито одного стрільця. В цьому місці прошу уявити, - стежа поїхала спокійно далі і щойно повернувшись, склала звіт в Команді про випадок. За цей час поляки вже давно втекли. А мені здається, що я був би присвятив пару мінут часу і обставив кам'яницю та виарештував все мужеське населення. Якби був не знайшов винних, був би здесяткував їх на місці, а кам'яницю висадив в повітря. Так здобувається місто в критичних хвилинах. Наша артилерія не стріляла на Львів, бо «не хотіла нищити людських камениць»! Сміх на салі...Але так було. І ми ще не багато навчились. Тому нас ніхто не респектує. Світ не респектує покірних і добрих, світ респектуєнепокірних, безличних, безоглядних. Кого світ респектує більше, росіян чи українців? А ми живемо в такій частині світу і Европи, що на супер-джентльменство не можемо собі дозволити.Це для нас надто дорогий люксус. Він нам коштує нашу волю і незалежність!Спогади вояка дивізії "Галичина" Романа Лазурко.