Сергій Ягодзінський

І тут ми, на жаль, зіштовхнулися ще з однією проблемою повʼязаною з Приватом.Там, де нас постійно закликають підтримувати людей, які постраждали від війни, навіть звичайна допомога родині ВПО може перетворитися на цілу бюрократичну історію. Ми всі з вами вказуємо призначення платежу як «допомога ВПО», але картки людей, які виїхали з Костянтинівки та інших прифронтових територій, можуть блокуватися, а кошти - повертатися відправникам .❗️Банківська система досі не має нормального механізму для таких транзакцій. Найбільше обурює те, що ми просто хочемо допомогти людям, а тепер власниці картки доводиться самостійно звертатися до банку й надавати документи, щоб довести, що це звичайна допомога.Моя дружина телефонувала оператору - він фактично сказав, що нічого зробити не може, оскільки звернутися має безпосередньо власниця картки.Ну як це взагалі має працювати? Люди пережили втрату, війну, вимушений переїзд - і тепер ще повинні доводити банку, чому їм переказують гроші небайдужі люди 😳Але ми цю ситуацію вирішимо. Просто хочу, щоб ви розуміли, чому іноді виникають такі труднощі навіть із, здавалося б, елементарною допомогою. Жесть, якщо чесно.

Піднімаю ще одне важливе питання.🧑‍🎓 НУШ: що не працює і чи потрібні нам 12 років школиРеформа НУШ триває з 2018 року. Початкова школа перейшла на нові стандарти у 2018-му, базова (5–9) - у 2022-му. З 1 вересня 2026 року 150 закладів по всій країні апробують модель академічних ліцеїв, а повний запуск профільної старшої школи (10–12 класи) заплановано на 1 вересня 2027-го.В чому тоді проблема? 1️⃣ Розрив між ідеєю і реальністю. Компетентнісний підхід, діяльнісні методики, партнерство - гарно на папері. У класі на 32 учні, з дистанційкою, повітряними тривогами й підручником, який не встиг оновитися, це часто зводиться до старого уроку з новою назвою.2️⃣ Освітні втрати. Результати PISA-2022 показали, що значна частина учнів не досягає базового рівня. Covid + війна = покоління з дірами в математиці й читанні. І це та база, з якою вони прийдуть у профільний ліцей.3️⃣ Кадри. Директори шкіл називають нестачу вчителів гострою проблемою. Молодь у школу не йде, вчителі старшого віку виїжджають або вигорають. Реформа старшої школи потребує вчителів, які вміють викладати поглиблено - а їх фізично бракує.4️⃣ Мережа й логістика. Ліцей - в селах відсутній. Служба освітнього омбудсмена серед проблем реформи прямо називає підвезення дітей і вчителів: стан доріг, наявність автобусів та водіїв. Без цього «рівний доступ» перетвориться на «хто ближче до міста».5️⃣ Комунікація. Все в останній момент.*️⃣А 12 років - треба?➕Аргументи «за»: 12-річна освіта - норма в Європі та США, це питання визнання наших атестатів; серед сусідів 11-річку зберігають хіба що Росія й Білорусь. Зараз десятикласник вивчає 15–20 предметів одночасно. Додатковий 10 клас задуманий саме як рік, щоб надолужити втрати й остаточно визначитися з профілем.➖Аргументи «проти»: зайвий рік коштує грошей державі й сім'ї, а під час війни це ще й рік до мобілізаційного віку для хлопців. Плюс скепсис: якщо якість не змінилася, 12-й рік - це просто ще один рік того самого.Cправа не в кількості років, а в тому, що в них насипано. 12 років без профільності - марнування часу. 12 років із реальним вибором - сенс.Що я пропоную: 🔤 Провести аудит пілоту 2026 року публічно - і бути готовими зсунути терміни, а не звітувати про «успішний старт».🔤 Спершу мережа й транспорт, потім ліцеї. Гуртожитки для сільських дітей - не опція, а умова.🔤 Гроші за вчителя: конкурентна зарплата + доплата за роботу в профільних класах. Без цього реформа не має виконавців.🔤 Перепідготовка вчителів під конкретний профіль, а не чергові вебінари «для галочки».🔤 Національна програма подолання освітніх втрат = діагностика в 8–9 класах і адресні заняття, а не «наздоженуть самі».🔤 Розвантажити зміст: менше предметів, більше глибини. Це головна обіцянка реформи, і саме її найлегше злити.🔤 Розповісти батькам простою мовою, що і коли відбудеться.Реформу треба доводити до кінця - але чесно визнаючи, що готовність системи ≠ готовність презентації.А ви за 11 чи за 12 років? 👇

🤔 Ми хотіли жити як у «Віваріумі», але опинились у «Грі в Кальмара».Хотіли просто жити. Працювати, подорожувати, планувати відпустки, будувати кар’єру, закохуватися, народжувати дітей й думати про майбутнє.А натомість уже роками живемо в реальності, де війна визначає наші рішення, повітряні тривоги - наш розклад, а новини - наш емоційний стан.Страшніше - наскільки швидко людина адаптується до ненормального.Ми навчилися працювати під час тривог.Навчилися спати під звуки вибухів (хоча я завжди закликаю Вас думати про своє життя, і за необхідності знаходити безпечні місця, хоча розумію, що для 80 відсотків населення це майже нереально). Навчилися відрізняти «гучно» від «дуже гучно».І водночас продовжуємо жити.Бо Україна - це не лише війна. Це люди, які попри війну створюють бізнеси, навчають дітей, вступають до університетів, будують будинки, одружуються, народжують дітей. Ми не обирали цю «Гру в кальмара».Але ми обираємо не втрачати себе в ній.І, можливо, саме в цьому сьогодні полягає наша найбільша форма спротиву - продовжувати жити не так, як від нас очікує війна, а так, як ми хочемо жити після неї.Хто дивився ці 2 шедеври, погоджуєтесь?

1 вересня 2026 року в українській освіті настане юридична порожнеча. Про це мовчать.Не тому, що тема складна. Тому, що незручна.1️⃣Факт перший. Нинішні дев’ятикласники - це не НУШ. Вони вчаться за Державним стандартом 2011 року, постанова Кабміну №1392. Цей стандарт втрачає чинність 1 вересня 2026 року. Разом із ним втрачає чинність і освітня програма, побудована на ньому. Новий стандарт профільної освіти запрацює лише з 2027-го - і лише для 10-х класів.Питання просте: за яким документом навчати дитину, яка йде в 10-й клас цього вересня?2️⃣Факт другий. Щоб видати атестат, заклад мусить мати ліцензію на профільну середню освіту. Гімназія видасть лише свідоцтво за 9 класів. Атестат - тільки ліцей. МОН саме попереджає: якщо школа з 2027 року втрачає старшу ланку, вона не зможе видати документ про повну загальну середню освіту. Тобто дитину доведеться переводити перед 11 класом - посеред підготовки до вступу.3️⃣Факт третій, про який мовчать. Екс-заступниця міністра Надія Кузьмичова публічно назвала цифру: у 2029 році до вишів вступатимуть близько 15 тисяч випускників. У 2025-му їх було близько 200 тисяч. У тринадцять разів менше. Рік без випуску.Що вже пропонують. Освітня омбудсменка Надія Лещик - продовжити стандарт 2011 року до 30 червня 2028-го і запровадити перехідний період у формуванні мережі. Батьки - петиція на 25 тисяч голосів про призупинення реформи на час воєнного стану; уряд відповів відмовою. Громади - відтермінувати реорганізацію шкіл.❗️Моя позиція. Найкраща з них - пропозиція омбудсменки.Зупиняти реформу під час війни не можна: одного разу її вже зупиняли, і країна втратила десятиліття. Але й тягнути дитину через юридичну діру теж не можна. Правильне рішення - не гальмо і не газ, а синхронізація: продовжити стандарт до 30 червня 2028 року, дозволити громадам реорганізовувати ліцеї в гімназії з 2028-го, а не з 2027-го, і легалізувати тимчасове співіснування двох моделей у межах однієї громади.Це не пом’якшення реформи. Це елементарна повага до людей, які вже під ракетами.Ми у воєнному стані. У країні, де мільйон дітей виїхав, а половина громад досі не має затвердженої мережі, реформу не можна вести за календарем, написаним у мирний час. Не тому, що вона погана. Тому, що вона мала супроводжуватися перехідними нормами - і не мала їх.🔴І тут головне питання. Проблему бачить омбудсмен. Бачать батьки. Бачать директори. Не бачить лише вищий рівень.Я не міг пройти повз. Багато звернень від підписників. Сподіваюсь, що я допоміг набрати хоч трохи більшого розголосу..

Михайло Федоров заявив, що під час війни не розглядає можливість переходу в опозицію до Президента. Також він повідомив, що не планує проводити зустрічі з учасниками акцій, — The New York TimesВ інтерв’ю він закликав змістити фокус із питання його посади на обговорення стратегії ведення війни.1. А що таке - чому це не хочемо зустрічі? Картонні активісти, вас кинули? Відчуваєте? А таки ж кинули. Поки ви там в опозиції - Федоров уже дає задню. Відчув, що таке державна машина? Це тобі не рекламні акції налаштовувати на виборах.2. Порада Федорова - це як погріти космос. Він не бачить віку більшості учасників? Зманіпулювали фактично дітьми, а тепер каже їм - давайте - мітингуйте про СТРАТЕГІЇ війни. Альо, пане Михайло, ви зараз оце на повному серйозі чи на приколі? Діти 16-18 років будуть обговорювати стратегії війни?Майте честь і гідність - зверніться до людей. Подякуйте і попросіть йти додому. Але ж ви цього не зробите. Бо хочу бути міністром оборони? Не будете. Бо так міністрами не стають.

🐈 Урочиста присяга Президента Сані(Саня повільно підходить до трибуни. У залі тиша. Чиновники нервово переглядаються. Саня ставить лапу на Конституцію, уважно дивиться в зал і починає говорити.)Я, кіт Саня, вступаючи на пост Президента України, урочисто присягаю служити не власній мисці, а всьому українському народові.Присягаю охороняти державу так, як кіт охороняє свій дім. Не відступати перед загрозою. Не заплющувати очі на несправедливість. Не мовчати там, де потрібно діяти.Присягаю бути справедливим до чесних і безжальним до тих, хто краде у власного народу.Від сьогодні кожен чиновник пам’ятатиме: державний кабінет — це не теплий підвіконник для лінивого кота. Це місце служіння Україні.Якщо ви прийшли працювати — я стоятиму поруч із вами.Якщо ви прийшли красти — знайте: мої кігті гостріші за ваші схеми.Якщо ви думаєте, що можна сховатися за посадами, печатками чи кабінетами, пам’ятайте одну просту річ: кіт завжди знаходить мишу.Неважливо, наскільки вона товста, впливова чи добре сховалася.Моє муркотіння буде для людей знаком спокою.Моє шипіння буде останнім попередженням для тих, хто вирішить зрадити державу.Перед законом не буде недоторканних.Перед Україною не буде особливих.Перед котом Санею всі рівні.Присягаю берегти честь України, її свободу, її людей і її майбутнє.І нехай кожен, хто прийшов до влади заради себе, сьогодні почне боятися не кота… а справедливості, яку він принесе.Мур. Присягу складено. Працюємо. 🇺🇦🐈

Популістські прийоми в дописі1. Привласнення чужого досягнення. Банкноту розробив і презентував НБУ - Нацбанк презентував купюру 10 липня, в обіг вона вийде 4 вересня. Авторка не має жодного стосунку до рішення, але подає новину так, ніби транслює її від імені спільноти (“наша вдячність, наша гордість”).2. Превентивне перемикання фрейму: “Це не про інфляцію, не про монетарну політику”. Це класичний move: незручне економічне питання знімається до того, як його поставили, і замінюється емоційно-меморіальним фреймом. При цьому НБУ пояснює запуск номіналу цілком прозаїчно — оптимізацією готівкового обігу й логістики (лише 200-гривневих купюр у 2025 році перевезли 224 тонни). Тобто це саме про монетарну політику.3. Нефальсифіковувана обіцянка: “Донецьк, який неодмінно повернеться до нас”. Немає механізму, строку, суб’єкта дії, персональної відповідальності. Твердження, з яким ніхто не сперечається і за яке нічого не треба робити — емоційний капітал без витрат.4. Конструювання “ми”. “Нас”, “наша”, “наших поетів” — мовець говорить від імені народу, розчиняючи себе в колективі.5. Сакралізація і трансфер символічного капіталу. Стус — “совість нації”, моральний абсолют. Цитата з його поезії наприкінці — привласнення голосу мученика: символічний капітал поета переноситься на авторку допису.6. Порожня оцінність: “дуже гарна й естетично правильна” — оцінка без критеріїв, суто фатична функція.7. Нульова пропозиція. У дописі немає жодної дії, політики чи зобов’язання — це чистий affect harvesting під чужу новину.Claude (ШІ) просто розніс 😁

І ще хочу сказати кілька слів про популізм.До 2022 року я взагалі не був дотичний до політики. Я не депутат, не чиновник і не належу до жодної політичної команди. Якщо зараз я й говорю про політику, то лише тому, що вона стала частиною життя кожного українця.Іноді мені пишуть, що я займаюся популізмом. Чесно кажучи, я не розумію, чому. Популізм - це коли людина говорить те, що від неї хочуть почути, заради рейтингів чи політичної вигоди. У мене немає ні виборчої кампанії, ні політичних амбіцій.Я просто відкрито спілкуюся з вами. Саме тому ви бачите мої думки, можете погоджуватися з ними або ні. Це і є нормальний діалог.Для мене було несподіванкою, що цей канал читають люди, які працюють або працювали у державних органах (екс-, зокрема депутати та міністри). Дехто підходив до мене особисто, вітався, говорив, що читає. Інші, мабуть, просто мовчки стежать. Це їхнє право.Але я не пишу для посадовців. Я пишу для людей.І я дуже ціную, коли між нами є повага. Ми можемо мати різні погляди, можемо сперечатися, можемо дискутувати. Це нормально. Але мені хочеться, щоб це завжди залишалося людською розмовою - без зверхності, без хамства і без переходу на особистості.Саме такий формат спілкування я хочу бачити тут. Дякую всім, хто його підтримує.

Мені не потрібні жодні державні нагороди.В Україні багато людей, які роками працюють, створюють освітні, наукові, культурні чи громадські проєкти, і залишаються непоміченими.Учора я дійшов до думки, що більшість керівників оточують себе людьми, з якими їм комфортніше працювати, і це не найсильніші професіонали. Якби вони свідомо оточували себе сильними, професійними людьми, які не бояться висловлювати власну думку та пропонувати нестандартні рішення, розвиток був швидшим і іншим.❗️Увага приділяється взаємним нагородам, офіційним посмішкам, постановочним відео та закритим конференціям, куди звичайній людині практично неможливо потрапити. А саме відкритий обмін знаннями, можливість бути почутим і почути інших нерідко стають основою справжніх змін.Я бачу навколо багато людей, які мислять нестандартно, створюють власні YouTube-канали, Telegram-спільноти, TikTok-проєкти з аудиторією у сотні тисяч і навіть мільйони людей. Вони впливають на суспільство та формування думок, але часто залишаються поза увагою держави, проте ФБ війська з гарними фоточками отримують державні нагороди.Йдеться не тільки мене особисто, а також про багатьох українців, які щодня роблять важливу справу, але залишаються в тіні. Хотілося б, щоб професіоналізм, реальні досягнення та внесок у розвиток країни помічали й цінували незалежно від посад, знайомств чи публічності.Але не зараз.. або НІКОЛИ!

Я людина, яка більше 20 років в освіті і дійсно має право сказати про нашу освіту наступне: 1) Вартість навчання щороку зростає, але це не супроводжується пропорційним покращенням матеріальної бази чи рівня викладання — студент платить більше за майже те саме.2) Стипендії відірвані від реальності. Академічна стипендія не покриває навіть базових витрат студента, тож вона перестала бути стимулом до навчання й перетворилася на символічну виплату.3) Застарілі програми. Багато курсів десятиліттями не оновлювалися й готують до ринку праці, якого вже не існує. Розрив між тим, що викладають, і тим, що реально потрібно роботодавцю, величезний.4) Перевага лекцій-монологів над практичними навичками.5) Студент технічної чи мовної спеціальності витрачає семестри на дисципліни, що не мають стосунку до фаху, замість поглиблення в основне.5) «Заради диплома, а не знань». Сама система мотивує отримати «корочку», а не компетенцію, бо ринок досі вимагає формального документа.6) Низькі зарплати викладачів. Це виштовхує найкращих у бізнес чи за кордон, а в аудиторіях лишаються або ентузіасти, або ті, хто не зміг піти.7) Величезна кількість звітів, силабусів, паперів забирає час, який мав би йти на студентів і науку.8) Кумівство й непотизм. Кафедри подекуди формуються за принципом особистих зв’язків, а не професійності, що блокує приплив свіжих кадрів.9) Авторитарний стиль. Ієрархія, у якій студент і молодий викладач безправні, душить ініціативу й критичне мислення.10) Інфраструктура та виглядЗношені будівлі. Багато корпусів роками не бачили капремонту — обдерті стіни, старі вікна, аварійні аудиторії. Вигляд університетів пригнічує, а не надихає.11) Жахливі гуртожитки. Перенаселеність, застаріла сантехніка, проблеми з опаленням і безпекою — умови, у яких важко вчитися й жити.12)Слабка матеріальна база. Лабораторії з обладнанням 1980-х, брак сучасних приладів, реактивів, комп’ютерів — особливо болісно для природничих і технічних спеціальностей.13) Бідні бібліотеки. Застарілі фонди, обмежений доступ до сучасних наукових баз і журналів, тоді як світова наука доступна онлайн за передплату, якої немає.14) Відірваність від ринку праці. Виші готують спеціалістів, яких надлишок, і недовиробляють тих, кого бракує. Немає гнучкого зв’язку з реальною економікою.15) Відтік мізків. Найкращі студенти й науковці виїжджають — і війна це різко прискорила. Система не може ні втримати, ні повернути таланти.16) Інерція й опір реформам. Попри окремі позитивні кроки (НМТ, прозоріший вступ, автономія), система загалом змінюється повільно, а реформи часто грузнуть у бюрократії та опорі «старої гвардії».