Купа чатів. Різних. Ротний. Взводний. Чат бригадних медиків. Ще щось. Розвідка. Купа інформації. На щось не звертаєш особливої уваги, а щось читаєш дуже уважно. Чат повітряної розвідки саме з таких. Він кипить інформацією. Цілодобово наші «очі» висять в небі. Маленькі та великі. Спостерігають за посадками де «зосереджуються під@ри». Видивляється ворожу арту і одразу, як можна швидше туди наводять нашу. Нещодавно російська гаубиця встигла зробити лише один постріл. Пташка побачила, миттєво передали координати гармашам, а ті так же швидко другим пострілом вбили цвях в труну розрахунку російських окупантів. Борт сів. Ще один на землі. Заміна батарей. Злітають інші. Давить РЕБ. Ледве не втратили борт. Знов в небо. Все ж таки втратили. До останнього боролись за пташку. Але це війна. Тут двійки не ставлять. Тут своя система оцінювання. Одразу в небо піднімається інший. За ним ще один. Очі мусять постійно бути в небі. Вдень, вночі, ввечері та зранку. І коли ви друзі чуєте про важливість повітряної розвідки або необхідність мати як можна більше ударних дронів різних «калібрів», від маленьких fpv до потужних «бомбовозів», це не чиясь забаганка. Це реалії війни…- Командире! Ми їх побачили вночі. Топали падлюки по двоє. Збирались в посадці.- І дочекались? - Питаю бійця, якому трохи більше двадцяти. - Да! - У Нікіти аж очі загорілись. - Коли вже з десяток тих гівнюків зібралось, мінометники наче мʼяч в баскетбольну корзину, поклали їм міну прямо в середину їх двіжухи. Ну і все! - Красунчики! - Та не те слово…Війна триває. Вранці. Ввечері. Вдень та вночі. Хлопці бʼються за кожну посадку. За кожне перехрестя польових доріг. І коли вони знають, що зверху висять свої пташки, які вчасно побачать загрозу та прикриють, то… ну ви самі зрозуміли!