Ну що ж… Ось і мої 54. (Тут звук касового апарата «дзинь… джжжжж»). Якщо чесно та максимально відверто, то я… не вірю. Ще ж учора було тридцять. Гаразд, гаразд. Позавчора. І тоді здавалося, що... Ні. Не буду розповідати, бо почнете реготати.Десь після сорока років, життя потроху почало набирати швидкість. І зараз вже цифри на календарі, наче ті стовпи на трасі, коли летиш нею. Так і мелькають за вікном. «Вжух… вжух! Вжух, вжух, вжух»! Тільки встигай помічати. Цей рік був неочікувано доволі важким для мене. В психологічному плані важким. І цілком могло статися так, що він міг виявитися і останньою главою в моїй книзі життя. Ємоції після звільнення з війська, (до яких я геть не був готовий), наклалися на певні події в моєму житті, тобто плюс ще додаткові, (мʼяко кажучи, геть не найкращі емоції) до яких теж не готувався. І все це, мене ледве не вбило. Здавалось, що все… Приплили тапки до берега. Але… Завдяки Богу, який в першу чергу дав мені мудрості відрізнити чорне від білого, який ткнув мене, як маленьке кошеня в те, що було перед очима, а я не бачив… Завдяки допомоги рідних, друзів, близьких, себто тих, хто НІКОЛИ, ні за яких обставин не зраджували і не відмовлявся від мене… Я відійшов від прірви над якою вже завис. І зараз, на все те, що вже за спиною, (себто в минулому), я дивлюсь зовсім іншим поглядом! Вірніше, взагалі не дивлюся. Виявляється час має свої, окремі лікувальні властивості. І я йому неймовірно вдячний.За цей рік здійснилися декілька маленьких мрій. Я суттєво схуд (це прям була ідея фікс), опинився десь в диких Карпатах і мій дах ледве не поїхав від тієї краси. Я краєм ока побачив чарівну Іспанію і нарешті завів свій ютуб канал про риболовлю, тобто здійснилася ще одна маленька хотєлка. Попереду ще багато мрій, які сподіваюсь вдасться здійснити! Зокрема мрії про свій невеличкий будинок, човен на березі річки, собаку Ельзу та коняку, яка… який буде просто жити своє найкраще життя, вони ж нікуди не поділися. Ну гаразд, не сварить мене. Про коняку я ще подумаю! Але це не факт! Я вдячний Богу за сили та мудрість, а рідним та близьким, за віру в мене та підтримку! Окрім цього, шалено вдячний недругам та ворогам за уроки, які чудово засвоїв. p.s. Цей день я ніколи не любив. А останні пару років, я його просто ненавиджу. Але тим не менш, якщо хтось з вас, друзі, захоче привітати мене подарунком, то ось тут скарбничка! Дякую Alexander Plaksin Ph за фото.
(І про порно, яке заборонено) Приходить чоловік в студію, яка знімає відповідні відео. Студія велика, професійна. Серйозний кастинг. А сам чоловік виглядає ну дуже. Аполон, Геракл та Ален Делон в одному флаконі. Стукає в двері на яких написано «Кастинг».- День добрий! Жінка, яка сиділа за столом та гортала альбом із претендентами на ролі в їх фільмах, завмерла із відкритим ротом. Через деякий час вона все ж таки повернула собі здатність говорити…- Ви… Ви… Д… До нас? - Так! - Відповів чоловік!- Ви щойно прийняті! Вітаємо! Гонорар десять тисяч доларів за фільм! - Протарохтіла жінка, поглядом зʼїдаючи гостя.- Дякую Вам, але є одна проблема!- Погоджуюсь! Десять тисяч доларів то ні про що. Пʼятдесят. Тисяч. Контракт можемо підписати прямо зараз. - Це гарна пропозиція. Дякую! - Нервово сказав Геракл Аленделонович, - Але ж тут так справа… Ви мусити мене зрозуміти.Жінка витерла піт з чола… ІІ голос тремтів.- Так, так! Я роз… розумію. Із вашою зовнішністю і такі гроші… А якщо так? Сто тисяч доларів. В день! - Ого! Нічого ж собі! Це шикарно! Але ж кажу, у мене є одна проблема!- Та яка??? Яка у вас може бути проблема? - Закричала помічниця режисера по кастингу, - Ви себе в дзеркалі бачили? Аполон від заздрощів вдавився б. - Бачив звісно ж. Але ж справа в тому! Що я… у мене… не стоїть! Імпотент я.Жінка ледве не випала з крісла на підлогу.- Так якого ж хріна ви приперлися до нас???? Га?- Я це.. Як його… Я думав, що вам потрібні негативні герої ну тобто погані хлопці для ваших фільмів.
Давайте відверто?! В країні давно назріло та навіть перезріло питання суттєвого підвищення покарань за грубі порушення ПДР. Бо кількість оху@вших чувачков на «бехах», «крузаках» і так далі, росте в геометричній прогресії. Ні, я не буду згадувати Київ в останні дні лютого та початок березня 2022. Жодного дріфту, «бо я рєальний тіпочек», чи биковання на крузаку, як нещодавно на одному з мостів столиці, і близько не було. Сиділи всі ці мамкіни патриції десь в районі Буковеля та щогодини міняли обісрані труси. Зараз вже середина 2026 року і треба із всім цим щось робити. До речі, варто згадати, що всі ці «господарі життя», потрапляючи в Європу, дивним чином починають вести себе за кермом, як циркові пуделі. Ледве хвостиком не крутять привітливо. Хоча не факт. А все чому? Бо перше - драконівські штрафи. А друге - невідворотність покарання. Є правда ще і трете. В деяких країнах існує така практика, як привʼязка суми штрафу до статків порушника. І відповідно сума штрафу може просто злетіти у космос. Звісно ж, у нас багато гонщиків ніде не оформлені і взагалі, вони «інваліди» які зʼявилися на світ в палаті «ненароджені для війни», але ж в такому випадку штраф можна привʼязувати до ринкової вартості авто на якому було скоєно порушення ПДР. Як людина, яка певний час свого життя проводить за кермом, іноді так дивуєшся певним витівкам певних водіїв, що не вистачає навіть лексикону вишуканої армійської мови, за що мене донька сварить постійно.
Стосовно підозри Володимиру Омеляну від ДБР. Я зараз не буду питати, «А де був той дибири 24 лютого 2022 року? І навіть 27 лютого?». Можливо з них був створений окремий батальйон, який героїчно тримав оборону десь під Києвом. (А як вони були екіпіровані, ми всі бачили під час подій біля музею Івана Гончара). Все можливо. Хто зустрічав той батальйон, напишіть будь ласка в коментарях. Навіть не буду дивуватися тому, що в слові «довб@йоби» та абревіатурі «ди-би-ри», одна і та ж перша буква – Д. Напевне випадково так сталося. Все в житті буває. Навіть таке.Я лише згадаю те, що бачив на власні очі. А саме, як люди, яких ми свого часу вважали владою, отримували зброю 24 та 25 лютого 2022 року. І не для селфі. А для захисту столиці України! Хоча, давайте будемо відверті. Ми очікували, що вони одразу ж опиняться десь в районі Яремче. А то і далі. І вже звідти будуть захищати Батьківщину. Але ні…На блокпосту неподалік «Лавіна-Мол», я на власні очі бачив Юрія Луценко, Володимира Вʼятровича… Володимира Омеляна. І там вони несли службу. І прилітало туди періодично. Бо звідти до ворога було не так вже і далеко. Набагато ближче, ніж від бункерів на Банковій. І якби ж окупанти прорвались в тому напрямку, то той самий блокпост з усіма його захисниками, прийняв б бій…А потім, вже на іншому напрямку, по позиціям де був військовослужбовець Володимир Омелян, прилетів КАБ. І колишнього міністра було поранено. Це війна. І КАБИ як і кулі з уламками не обирають, до кого прилітати, а до кого ні. Їм взагалі байдуже. Так якої служби ухилявся майор Володимир Омелян? Чи то вже не важливо, головне щось вкинути в інформаційний простір?Що ж… Гарна була спроба Банкової відволікти увагу суспільства від гіга-корупції у вищих ешелонах влади, зокрема якось прикрити історію кооперативу «Династія», але мімо… Давайте, щось інше вигадайте!
Судячи з усього шалений скандал із Міндічгейтом доволі сильно струснув Банкову і вони вирішили чимось відволікти увагу суспільства. Тому раптом зʼявився текст із ось такий потужним заголовком… «Президент Зеленський про реформу армії». Що ж, давайте подивимося що обіцяють? «Грошове забезпечення зросте. Мінімальний рівень – не менше ніж 30 тисяч гривень для тилових посад. Для бойових позицій – більше в рази». ✔️ Для бойових посад, чи бойових позицій? Що значить у вашому розумінні - бойова позиція? Бо піхота на передовій, розрахунок САУ «Богдана» в десяти кілометрах від передової, чи розрахунок «Хаймарс» в двадцяти км (а то і більше) - це все бойові позиції. В рази, це скільки? В два рази, це теж… в рази. «Контракти для піхотинців мають передбачати виплати у межах 250–400 тисяч гривень». ✔️ Чудово! Дійсно! А ті хто не захочуть підписувати контракти, вони пролітають повз цих виплат, чи як?«Контрактна система буде посилена і розширена. Це має забезпечити впровадження чітких термінів служби». ✔️ Знов таки питання до мобілізованих, себто тих, хто досі не підписав і не хоче підписувати контракт. Які у них терміни служби будуть? Чи мова йде виключно про контрактників, а інші… та й і хєр із ними!«Вже з 2026 року планується початок поетапного звільнення зі служби тих, хто був мобілізований раніше». ✔️ Яким чином? І слово «планується» аж ніяк не означає «почнеться», тим паче «буде виконане». Ба більше, якщо людина, яка була мобілізована у 2022 році, зараз підпише контракт, то це його вже не стосується? А якщо не підпише, то чи стосується його суттєве підвищення виплат та чіткі терміни служби, (про що йшлося вище)?«Ключові деталі будуть погоджені в травні. У червні реформа стартує». ✔️ Чому ж тоді вкинули сирий текст з загальних фраз?
(Закриваючи для себе тему хейта на адресу Берлінської).Я знав, що наш народ мудрий! Ба більше, вірив в це та продовжую вірити! Але щоби аж так… Зізнаюсь! Здивували!З коментарів під дописом Ігоря Лапіна я дізнався, що нічого в житті не розумію, бо навіть гарний Касьянов зараз накидає на погану Берлінську. (Шовиуто тут захищаєте її. Почитайте його допис). І ледве не в обличчя тикають допис Касьянова. В очах мудрого народу, швидко склалась проста формула. Слідкуйте уважно! Отже, Берлінська погана, тому що вона, колись, років десять тому, накидала на Петра Порошенка, і за це зараз мудрий народ її медійно лінчує. (Ну і звісно ж згадують плівки де говорять про якусь Марію). А ось Касьянов гарний, бо написав допис і почав «танцювати на кістках» Берлінської! І шоби зрозуміти власну неправоту та взагалі сенс всього життя, я мушу обов’язково прочитати його допис. Я нічого не пропустив в цій простій та геніальній формулі, ні? А тепер питання знавцям життя, себто максимально мудрому народу. Вгадайте автора фрази!.. «Порошенко нічим не кращий від Януковича: такий самий жадібний, обмежений, дарма що по-англійськи говорить... Так сталося, що він дорвався до влади в непростий воєнний час, але це не означає, що він захищає Україну – він захищає себе, свій бізнес, своє кумівство, свою владу" (с)Доки думаєте, я піду ранкової кави вип’ю…
(Про «Кіллхаус»).Що я можу сказати, за це кіно про війну?! Наврядчи це кіно для військових, бо вони люди овер занудні і відповідно починають одразу ж шукати будь-які невідповідності на екрані. Ти починаєш паралельно аналізувати все, що бачиш та посміхатись із словами, «Ги! А як вам так вдалось?!", чи «А може спочатку треба було…». На середині фільму я вимкнув режим «Командир роти» і перейшов в режим цивільного глядача, себто… «Ваааааууууу! Та ну не хрєна ж собі! І це українське кіно? Точно, точно?». І тут є чому дивуватися. Картинка! Звук! Робота оператора! Динаміка! Все на висоті. Відверто кажучи, приємно спостерігати за тим, як українське кіно жанру «екшн» робить величезний крок, якщо не стрибок вперед. KILLHOUSE в першу, другу та третю чергу мусить зайти молоді, навіть через доволі неочікуваний сценарний крок, який закрив гештальт фільму «Брат-2». Ну і звісно ж, (як вже кажуть побратими) мега PR певних підрозділів Сил оборони України, знов таки мусить обов’язково спрацювати, як зайвий тригер для хлопчаків та юнаків. Правильний тригер.Так, безумовно! Можна сказати, «А чи не було іншої історії для екранізації? Щоби ж без військової фантастики (мені так здалося) та без американців, ЦРУ і отетоотвсьо»? Зупини будь-якого військового і він миттю накидає жменю такииих сюжетів, Голлівуд вдавиться від заздрощів. І в той же час, неможливо про кожен з днів дванадцяти років війни розповісти в одному фільмі. Який нагадаю вийшов дуже видовищним. А якщо за весь фільм я жодного разу не поліз в соцмережі, бо мені сумно, то це багато про що говорить. Просто повірте. Тим паче, сам Lubomir Levitsky себто режисер про фільм каже так: "Це художній повнометражний екшн в голівудському стилі, фільм який зможе об'єднати в собі неймовірну сміливість українських солдат, реальну історію про унікальну операцію дронами та наземну операцію дуже крутих підрозділів. Фільм, який вразить дуже багато сердець в Україні та за кордоном. Головною метою кінопроекту є безпрецентне охоплення авдиторії в світі. Ми хочемо показати зразкове українське мілітарне кіно".Окремо хочу подякувати режисеру за гарний хід. А саме, майже на всі ролі героїв фільму, (які задіяні в бойових сценах), запросили діючих військових, або ветеранів. А це означає, що «снаряга» своя, рідна. Тому і сидить наче друга шкіра. І це помічаєш одразу. Ніяких пустих каверів в якості бронежилетів який ще і великий на пару розмірів. Не здивуюсь, якщо хтось з акторів так і знімався в бронежилетах із своїми плитами. (Вибачте, знов перейшов в режим нехай і колишнього, але військового). У мене є настільні фільми: «Падіння Чорного яструба», «13 годин. Таємні солдати Бенгазі», «Уцілілий». Кожен з них я вже точно разів по пʼять передивився, а то і більше. І напевне в кожному з них, можна знайти купу невідповідностей. Але коли фільм заходить, то вже на ті нюанси ти не звертаєш уваги, а дивишся із відкритим ротом. А потім передивляєшся. Цей фільм, мені зайшов. Більше двох годин екранного часу пролетіли дуже швидко. Тому, наполегливо раджу всім сходити на «Кілхауз». Не пошкодуєте…p.s. Окрема подяка за фінальний трек «We’ll never be the same» у виконанні Святослава Вакарчука.
Що ж… Якась Емма Антонюк назвала ВПО зі Сходу «російськомовними щелепами». Я не знаю хто це така, подейкують, що блогерка, але ж то і неважливо. Хоч космонавтіха. Якщо ти щось кажеш на загал, в першу, другу та двадцяту чергу треба думати головою. Якщо звісно ж в ній щось є окрім тирси. Якщо розбирати цю маячню, то перше, що кидається в очі (але ж блогерка цього не помітила) це те, що ВПО із не такою щелепою ризикуючи життям чомусь виїхали… на підконтрольну територію України. Так, звісно ж не всі. Хтось опинився за кордоном. Від Польщі до Канади. Вони до останнього чекали реалізацію обіцянок про каву в Ялті, а потім виїхали зокрема через територію окупованого Криму. Виїхали кинувши все. Будинок, квартиру, дачу, бізнес і так далі. Все життя вмістилося в декілька валіз. Хоча. Можна ж було залишитися ТАМ і жити в своїй квартирі. В своєму будинку. Але ні… Вони самі собі сказали, «Ми в такому Мелітополі, Бердянську, Геничеську… жити не будемо ні за яких умов». Моя матуся, сестра та племінники також «із не такими щелепами», виїхали наприкінці червня 2022 року. Сто десять кілометрів їхали майже дві доби. І за цей час я ще сильніш посивів. Попри все, люди тягнулися до свого, до України. Але ж деякі українці зустрічають ВПО не пропозицією допомоги, а фразами не про таку щелепу. Дійсно… а чим ще їх зустріти?Ну і друге. Все ж таки про щелепу… Так сталося, що на півдні та південному сході України, розмовляли більше російською та суржиком. Звісно ж, були сіла де спілкувалися українською (більше суржиком), болгарською чи чеською мовами, але то виключення з правил. Так було десятиліттями. На вулиці всі вивіски російською. І майже всі газети та журнали, також. Викладання в школі тією ж, російською. По телевізору один канал (якщо немає приставки) і він російською. Музика на касетах та бабінах також, російською. Ну, або англійською. Українську звісно ж вчили в школах, ПТУ, технікумах, інститутах. І читали книжки. Але це два (може трохи більше) уроки на тиждень. Все інше - російською. Навіть тоді, коли в 2006 році я поступав в інститут та здавав іспити: українська мова та історія України. Здав. Молодець. Але ж все навчання російською, окрім одного предмету. Українською не спілкувалися. Та й згадайте телебачення та радіо кінця 90-х та початку 2000-х… А зараз, коли тебе з усіх боків оточує українська, то поволі ти починаєш нею спілкуватися. Я чую на вулицях, як люди за звичкою спілкуються російською, але вже, самі того не помічаючи вставляють українські слова. Я, людина яка ще до початку 2022 року спілкувалася російською зараз намагаюсь постійно спілкуватися виключно українською. Із донькою робимо один одному зауваження, якщо іноді переходимо на російську. Матуся та сестра, вже перейшли на українську, бо вона ж навколо. Племінникам виписав їх дитячу беерку: на рівні інших предметів, окрема увага до вивчення української та англійської. І я знаю безліч прикладів, коли так звані НЕ ТАКІ ВПО, люди які кинувши все, ризикуючи життям втекли від окупації на підконтрольну Україні територію, опинившись в україномовному середовищі поволі перейшли на спілкування українською. І зараз їм вже важко спілкуватися російською. Тому що забули половину слів…
Дивно влаштована доля, погодьтеся? І не менш дивне у неї почуття гумору. Розуміючи, що рейтинги після першого туру виборів, фактично дарують крісло президента цілої країни, ти вирішуєш із своєю командою (до речі, де вона?) замість політичних дебатів влаштувати звичайне шоу. Ну, а що? Електорат любить шоу і йому хочеться пореготати. Ну якщо любить та хочеться, то чому б і не почути бажання мас? І тоді, в квітні 2019 року, команда Зеленського вирішила влаштувати на стадіоні політичний КВК, конкурс капітанів. А що? Жодних ризиків. Бо один з кандидатів чудово в це вміє, пройшовши гарну школу «імені Маслякова» на сценах Москви та Юрмали, а інший кандидат політик, діючий президент, який… коротше, жодного шансу у нього в цьому шоу. І ось, пройшло сім років з того вечора, коли один кривлявся, а інший намагався докричатися до українців, яким хотілося пореготати. (Сподіваюсь насміялися вже досхочу)? І зараз ті питання, якими Зеленський на стадіоні зухвало засипав Петра Порошенка, заграли зовсім іншими фарбами, перетворившись на здоровезний такий бумеранг, який повернувся вже до самого Зеленського. І нікуди він від нього вже не подінеться. Деякі питання залишаються без змін. А деякі трішки перефразовані під сучасні реалії.1. Чому ніхто не сидить за Іловайськ, Дебальцеве та «підготовку» України до війни, себто за трагедію Маріуполя?2. Чому через 12 років ми так і не знаємо вбивць на Майдані?3. Чи не хотіли б ви взяти участь в експерименті і спробувати прожити на 3000 гривень пенсії хоча б місяць?4. Чи могли ми тоді з вами уявити, що його збагачення людей стане збагаченням лише його людей?5. Скільки грошей вам та вашім друзям, ще потрібно взяти з бюджету країни, щоб наїстися?6. Чому не покарані прибічники Януковича?7. Чому всі ваші люди мають обидві руки?8. Добровольці і патріоти опинились в тюрмах, бо для вас вони загроза?9. Чи пам’ятаєте ви таке слово як люстрація?10. Яка ваша частка із незаконного копання бурштину?11. Як можна було на восьмий рік війни, усвідомлюючи небезпеку, проігнорувати всі попередження від союзників про повномасштабне вторгнення?12. Чи будете ви, якщо вам доведеться опинитися перед судом, казати, що це помста чи політичне переслідування?Дивне почуття гумору у долі…
«Ааааа! Аааааааа… Куда смотріт поліція? Ааааааа… Он же раділся в Москві! Як же так? Аааааа»…Люди! У вас із здатністю думати все добре? Нічого не зламалось? Я вам дещо нагадаю, якщо ЗНЕНАЦЬКА забули! Мені не складно! В 2019 році, партія ОПЗЖ зайняла ДРУГЕ місце на парламентських виборах. Тобто, майже два мільйони українців (не розумію, звідки ж вони взялися?) проголосували ЗА те, щоби у Верховній Раді були: Кива, Кузьмін, Рабіновіч, Медведчук, Шуфрич і так далі. І у всіх них були (та є) паспорти громадян України. Точно такі ж паспорти, як і у тих, хто голосував за них. Чи всі вони виїхали з України? Ні… Той же Бойко і Ко, так і залишилися у Верховній Раді. До речі, точно такий же паспорт був у Слуги народу, який перейшов на бік ворога. Точно такі ж паспорти є у тих, хто робить все можливе та неможливе, щоби зірвати мобілізацію. І у тих, хто отримує оргазм від того, коли бачить в соцмережах новину, що вбили працівника поліції. Мені продовжувати, чи нарешті почнете клацать тумблерами в голові? І факт народження громадянина України в Москві, Тюмені чи Находці, ще ні про що не говорить. Рінат Кузьмін народився в Донецьку, Олег Волошин в Миколаєві, а Шуфрич в Ужгороді.
TGLIST.COM.UA
