Він сидить у візку і… посміхається. Важка контузія. Потрійна ампутація. Але живий. Хоча ще декілька днів тому лікарі не робили жодних прогнозів.- Бронік врятував! Якби не він то все, друшляк був би з мене.- Тобто я та командири взводів не дарма постійно нагадували аби на позиціях ви були в броні та шоломі?- Не дарма, командире! Ой не дарма! Він дивиться на мене і кидає обережні погляди в бік дружини, яка фактично не відходить всі ці дні від нього! - І в лікарських документах вказано ж, що «вмісту алкоголю та заборонених речовин в крові не виявлено», так?- Звісно ж! Я памʼятаю скільки разів Ви гирчали на нас! - Добре, друже, що памʼятаєш! Командира наїб@ти можна легко, а ось долю… А тепер уяви, що було би, якби ця фраза звучала інакше?- Та да! Я до речі в окулярах був! Їм гаплик.- Зате очі цілі!- Цілі! (Посміхається).- А навушники, де були?- (Розводить культями і знов посміхається)… Та десь! - Зрозуміло… Хлопці, хлопці! Якби ж ви завжди слухали те, що кажуть командири!- Та да, якби ж! - А потім додає сміючись, - Зате тепер на шкарпетках можна заощадити!- Угу! І на рукавичках!(Посміхаюся разом)Сидимо, спілкуємось! Потроху сканую його психологічний стан. Фухххх, наче все норм! Є плани на майбутнє, а це добре, що він бачить своє завтра та післязавтра! Жартує, вже уявляє як буде вчитись жити із протезами. Та й дружина і діти поруч, а це багато чого вартує! Це напевне головне! - Набирайся давай терпіння, друже! Попереду ще багато чого тебе чекає, але головне, що живий! - Я впораюсь, пане Кіт! - А я і не сумніваюсь! Ваш взвод дуже добряче покусав окупантів, а тому треба жити, аби ти ще встиг це розповісти дітям та онукам!- Плюс, плюс, командире!Від себе особисто щиро дякую лікарям військових шпиталів, які щодня ведуть свою битву із старою з косою! До останнього намагаються перемогти її, попри все рятуючи життя воїнів! Іноді це вдається там, де шансів наче і не залишилось…