Скрижалі Расових Писань

Расово–антропологічна характеристика давньоєгипетського населення в концепції Семюеля Джорджа МортонаУ своїй праці дослідник черепів стверджує, що головний, справжній давньоєгипетський тип належить до європеоїдної раси й становить окрему «єгипетську форму» всередині неї. Ця форма має доволі усталений вигляд незалежно від соціального стану, про що йшла мова у минулому пості. У своїй вибірці зі ста давніх черепів Мортон фіксує 49 «єгипетських», 29 «пелазгічних» (умовно греко–європейських), 6 «семітських», 5 змішаних, 8 негроїдних і лише 1 чисто негритянський, роблячи висновок, що понад чотири п’ятих усіх зразків належать до «незмішаної європеоїдної раси», а негроїдний компонент є лише обмеженою домішкою. Пелазгічні та семітські форми черепа він трактує як споріднені європеоїдні варіанти, що нашаровувалися на давнє єгипетське ядро внаслідок міграцій і завоювань (азійські, грецькі, римські впливи), але не змінювали його «расової основи». Негроїдні та негритянські типи він пов’язує переважно з ввезенням рабів із Нубії та глибшої Африки, вважаючи їх вторинним елементом, який частково відбився у вигляді змішаних типів, зокрема серед коптів, у яких, за його словами, «чорна» домішка часто доволі помітна. У новіші часи, на його думку, до цього давнього шару домішався арабський елемент, що особливо помітно у формуванні феллахів — арабо–єгипетських селян, яких він розглядає як найменш змішаних прямих нащадків стародавнього населення долини Нілу.Їхні голови, — зауважує пан Лейн, — мають гарну овальну форму, лоб середнього розміру, не високий, але зазвичай помітно опуклий; очі глибоко посаджені, чорні й блискучі; ніс прямий і радше товстий; рот добре сформований; губи дещо повніші, ніж зазвичай; зуби особливо гарні, а борода зазвичай чорна й кучерява, але рідка». Вони мають жовтуватий відтінок шкіри й загалом є міцними, добре складеними людьми. Не може бути жодного сумніву, що феллахи є сумішшю арабського стоку зі старим сільським населенням Єгипту, — сумішшю, що починається переважно із VII століття нашої ери (640 р.), коли сарацини під проводом Амра завоювали країну й відокремили її від Східної Римської Імперії. Постійний приплив арабського населення відтоді й донині мусив більшою чи меншою мірою змінити риси попередніх мешканців; і все ж, як запевняють нас Жомар та інші, феллахи Верхнього Єгипту й тепер вражаюче подібні в усіх відношеннях до фігур на монументальних розписах і скульптурах. «На вигляд люди з території Есни, Омбоса, Едфу чи околиць Сельселе, — здається (щоб запозичити образ одного з найзнаменитіших сучасних авторів), ніби фігури з пам’ятників Латополіса, Омбоса чи Аполінополя Великого зійшли зі стін і спустилися в сільську місцевість. ❏ З праці Семюеля Джорджа Мортона «Черепи Єгипту, або спостереження щодо єгипетської етнографії, засновані на даних анатомії, історії та монументальних пам’яток» (1844)#епістема_расології

Етногенез давніх єгиптян у краніологічній концепції Семюеля МортонаНа думку американського натураліста Семюеля Джорджа Мортона, єгиптяни — не просто випадкова суміш народів, а окрема, автохтонна гілка населення долини Нілу, що з найдавніших часів має впізнаваний тип обличчя: видовжена голова з відкинутим назад чолом, довгий прямий або орлиний ніс, повні губи, довге хвилясте волосся, інколи – косий розріз очей. Цей «єгипетський тип» він уважав тотожним у царів, жерців і простих людей, простежуючи його від фараонів до греко‑римського періоду й порівнюючи муміфіковані голови з профілями на стінах храмів.Лише у Священних Писаннях ми знаходимо які-небудь справжні автентичні записи про прадавні міграції нашого виду. «У загальному розподілі територій між нащадками Ноя, — зауважує пан Гліддон, — Єгипет, за збіжним свідченням усіх біблійних коментаторів, був відведений Міцраїму, синові Хама, як володіння і як спадщина»; звідти й те, що Єгипет від найдавніших часів називали іменами Міцраїм і Хам, або Хемі. Пан Гліддон додає, що «хоч ім’я Міцраїм ще не знайдено в ієрогліфічних легендах, існує достатньо біблійних доказів того, що цю країну юдеї називали Міцраїм і Міцар, тоді як тепер на всьому Сході Єгипет і Каїр загалом відомі під спорідненою назвою Мусср». В моделі етногенезу Мортона єгиптяни й лівійці мають спільне походження від «нащадків Хама», які прийшли в Африку через Суецький перешийок і розділилися на дві гілки. Ті, хто залишився у вузькій смузі долини Нілу й прийняв «соціальні обмеження» осілого життя та взаємного захисту, стали корінним осілим населенням Єгипту й творцями його цивілізації, тоді як інша частина, що втекла від контролю в пустелю і далі на північ Африки, перетворилася на кочові племена, які ранні джерела описують як лівійців.❏ З праці Семюеля Джорджа Мортона «Черепи Єгипту, або спостереження щодо єгипетської етнографії, засновані на даних анатомії, історії та монументальних пам’яток» (1844)#епістема_расології

«Безсумнівно, мова йде про окрему гілку європеоїдів, а не уламок однієї з європейських расових груп, адже айни не мають прямої схожості з жодною іншою європейською расою. Вони є примітивнішими за будь-яку іншу європейську расу, включно з лаппідами. Тим не менш, зв'язок не є повністю відсутнім. До прикладу, серед селян на землях Росії присутні представники типу Айну, що мають дещо менш виражені характерні айнам примітивні риси у рисах волосся, будові обличчя та формі носа, проте айнуїдні елементи проявляються також і у вищих (тобто культуроносних) прошарках суспільства у східноєвропейському просторі, де зазвичай переважають нордійські та туранські елементи. Класичним прикладом такого явища є Толстой (див. рис. 168). Показовим є те, що подібні поєднання типів спостерігаються як у далекосхідних, так і в близькосхідних прикордонних та перехідних расах європеоїдів. Межу між ними утворюють поширені серед народів Сибіру айнуїдні типи.»❏ З праці Егона Фрайгера фон Ейкштедта «Расознавство та расова історія людства»