Осип Леміш

Демографія та пріоритети націїДемографічна ситуація в Україні через війну стає дедалі гіршою, подеколи звучать голоси про "необхідність" прийому мігрантів. І знову, як до початку війни, говорять про низький рівень життя як чи не головну причину демографічної слабкости. Це, звісно, крім війни, внаслідок якої безлік українців, молодих сімей передовсім, виїхали за кордон.Сучасні суспільствознавчі науки надають найбільшого значення саме економіці. Навколо економіки все обертається. Як і в теорії марксизму, між іншим. Але, якщо головною причиною демографічного скорочення вважати погану економіку й низький рівень життя, тоді все стає безнадійним! Україна ніколи, навіть після війни, не стане світовим лідером за ВВП на душу населення. Бодай до середньоєвропейських показників зможе наблизитись ще дуже нескоро. До початку російсько-української війни в 2014 чимало працездатних українців їздили на заробітки. Куди їздили найчастіше? До рф, не треба забувати, а ще в Польщу і в Чехію. Проте, багато поляків так само їздять шукати кращого життя в Англію. Німці та англійці переїздять до Америки. А серед американської молоді, як кажуть, багато хто також планує емігрувати. Цікаво куди?Який із цього висновок? А висновок такий, що відтік працездатного населення і зокрема цінних спеціалістів - це зовсім не українська проблема, а загальносвітова, мабуть. Як свої демографічні проблеми вирішують інші європейські держави? Та по суті ніяк, якщо йдеться про відтворення саме їхніх титульних націй. Ще одна згубна тенденція - переїзд жителів сіл і маленьких міст до великих міст. Ця тенденція також існує чи не в кожній країні світу.Я думаю, головна причина поганих демографічних тенденцій - це якраз те, що сучасні люди найбільше прагнуть до особистого комфорту, хочуть жити на широку ногу, а ще, буває, лінуються виховувати дітей. Як не дивно, а насправді це напевно логічно, саме підвищення рівня життя та поширення вищої освіти, особливо серед жінок, і призводить до демографічного скорочення. Хочете змінити демографію - треба міняти пріоритети в житті. Ба більше, треба змінювати сучасну профанну матеріалістичну цивілізацію, її цінності.Рене Ґенон критикував сучасний світ за його профанність та відхід від сакрального. Певно, він мав рацію, хоча зайшов занадто глибоко. Ще в 20 ст європейські нації, в тому числі українська, мали позитивну демографію, та то вже була інерція поколінь. Цивілізація довго і поступово йшла до матеріалізму, який життя людей перетворював на зайву метушню.Кожен, хто закликає після війни завозити в Україну сонмища чужинців - ворог нації! Пам'ятайте, що демографічне скорочення це геть новітнє явище в історії. Не треба впускати сюди чужинців із чужими культурами та обличчями. Треба прости жити як зможемо тут і з тими людьми, що є поряд.

🇮🇱🇵🇸🇱🇧 Итак, за неполный месяц Израилю удалось убить двух лидеров ХАМАС и полевого командира "Хезболлы". Что это значит?🔸 Означает ли это, что ХАМАС и "Хезболла" сильно ослабнут? Скорее всего, нет. Исмаил Ханийя был политико-символической фигурой для ХАМАС. Мухаммед ад-Дэйф действительно стоял за многими атаками на Израиль, хоть нам неизвестно, до какой степени он всё микро-менеджил, и насколько его гибель будет катастрофична для того вида войны, который ХАМАС ведут против Израиля. С "Хезболлой" тем более. 🔹 Означает ли это, что Израиль победил ХАМАС? В зависимости от того, что такое победа. Теоретически, гибель политического и военного лидеров ХАМАС можно подать как логическое завершение военной кампании и удовлетворение запроса на возмездие со стороны израильского общества. Однако Нетаньяху ставит планку "полного разгрома" ХАМАС и, судя по всему, захвата всей территории сектора Газы, а не быстрого завершения операции. Но, если он захочет, он может подать смерть лидеров ХАМАС как промежуточную точку в этой истории. 🔸 Означает ли гибель лидеров ХАМАС крах самого движения?На мой взгляд, вряд ли. Большинство современных организаций полу-партизанского характера (insurgencies), переплетённых с местным населением, на который они опираются, имеют децентрализованную структуру и не зависят от 1-2 людей. Ханийя и Ад-Дэйф являются скорее яркими символами и масштабными фигурами в истории организации, каким также был, например, Абу Бакр аль-Багдади, лидер "Исламского государства". Их смерть необязательно влечёт за собой гибель самой организации, особенно когда остается её социальная и идеологическая подпитка, как это случилось с "ИГ" после 2018 года. 🔹 Означает ли это, что ХАМАС пойдет на уступки Израилю?Думаю, наоборот. Усилится популярность радикальных "силовиков", которые выступают за войну даже ценой собственного гибели. Переговоры об освобождении заложников будут заморожены просто потому, что у ХАМАС не так много рычагов давления на переговорах, и это один из них. Они будут надеяться, что Нетаньяху в итоге либо согласится на перемирие, либо уйдет и придёт более сговорчивая оппозиция. 🔸 Решает ли их гибель израильско-палестинский конфликт? Нет. В сознании части палестинцев это создает новых "мучеников" в их пантеон, героизируя тот экстремистский токсик, который лидеры ХАМАС заложили в основу своей политической идеологии. Корень конфликта не в ХАМАС. Я бы сказал, что ХАМАС — производное от этого конфликта, один из многих плохих симптомов, который стал возможен в той среде, которая сложилась в Газе в 1970-1980-х годах. Тоже самое можно сказать о "Хезболле". #Израиль #Палестина #Ливан

Шкода, що чимало українців, навіть освічених, навіть начебто самосвідомих, знають про неї тільки в зв'язку з кількома відомими скандалами. Рівень українського суспільства - то окрема тема, зараз я не писатиму про це, напишу про неї.Ірина Фаріон, без перебільшення, була інтелектуалом великої ваги. Її культурно-просвітницьку роботу мабуть важко буде переоцінити. Хто дивився її передачі з циклу "Ген українця" або її відео-блог на ютубі, той зрозуміє про що я. Заслуговують на увагу широкого загалу її монографії, приміром, про Степана Бандеру та про Івана Пулюя. Вона виступала проти гендерної ідеології, лівого неолібералізму, підтримала українців Придністров'я. Вона не добре зналася на міжнародній політиці. Вона, як і майже всі галичани, різко засуджувала пакт Молотова-Ріббентропа - от цього я ніяк не можу зрозуміти. Проте, визнання і пошану вона здобула саме як філолог і борець за українську мову.Її часто звинувачували за "напади" на змосковщених українців. Особисто в мене московська завжди, хоч я і чую її все своє життя, викликає антипатію. Щоразу як я її чую, це вказує мені на те, що такі як я в цій країні не панують, на задають свій тон. А хто панує? Хтось чужий мені. Московська завжди викликала в мене огиду, та я майже ніколи цього не виказував. Але тому я пристав до націоналізму. Це одна з основ мого світогляду. Я розповідаю це для того, аби пояснити, що я ніколи не сприймав Ірину Фаріон як якусь провокаторку чи епатажну жінку. Для мене вона була кимось близьким і зрозумілим, її слова мали в мені відгук.Жаль, що я ніколи не писав про неї, поки вона жила.https://t.me/OsypLemish/938

50 ЛЕТ КИПРСКОЙ РЕВОЛЮЦИИПолвека назад, 15 июля 1974 г., кипрские патриоты из подпольной организации ЭОКА-Б, за полгода до этого потерявшие своего бессменного вождя - генерала Гриваса, совершили революцию на острове и свергли президента и по совместительству архиепископа Макариоса, британского ставленника. К присяге временного президента был приведен бескомпромиссный повстанец Никос Сампсон (настоящая фамилия Георгиадис). Переворот поддерживался военным правительством Димитриоса Иоаннидиса в Афинах. Однако сразу же в дело вмешались США, приложив все силы для подавления Кипрской революции, грозившей сорвать тщательно выстроенные геополитические планы Киссинджера.По указанию Киссинджера пять дней спустя, 20 июля, турецкая армия начала вторжение на Кипр, однако и Греция также не теряла времени даром и начала наступление танковых войск на Стамбул. Но в Греции проамериканская агентура подняла восстание с целью свержения военного режима, иными словами, цветную революцию, которая вскоре и достигла успеха. Американский флот встал между Грецией и Кипром, блокируя направленные туда греческие войска - это делалось по решению Киссинджера, чтобы турки легко смогли захватить половину острова. Тем не менее, двум греческим самолетам с подкреплением удалось на сверхнизкой высоте в обход радаров добраться до острова. Благодаря мужеству греков, им удалось отбить у турок ряд танков и броневиков, потопить несколько кораблей и даже удержать аэропорт Никосии - позицию, которую США по плану хотели сдать туркам, а новое афинское правительство взяло эту задачу под козырек. В конечном счете аэропорт попадет в нейтральную зону ООН. Никос Сампсон был свергнут и арестован уже 23 июля. Американцам удалось задушить революцию на Кипре и сменить режим в Греции на марионеточный, а также обеспечить туркам контроль над большинством тех территорий Кипра, которые Киссинджер обещал им заранее. Началась трагедия раздела острова, и без того покрытого двумя британскими базами, стеной (разделившей столицу Никосию пополам) и демилитаризованной зоной ООН. Все турки были выселены с юга на север. Большинство греков бежали, бросив свои дома и имущество, с севера на юг (на Турецком Кипре до сих пор проживает лишь несколько сотен оставшихся греков, сохранивших за собой лишь незначительное число церквей и монастырей). Виновниками трагедии был Макариос, на протяжении двух десятков лет любезно выполнявший просьбы английских господ, администрация Никсона - Киссинджера, заранее спланировавшая переворот в Афинах и турецкое вторжение, и продажная элита политиканов в Греции вроде клана Караманлисов, отказавшаяся от целей консервативной революции Иоаннидиса и национального объединения (эносиса). После 14 лет правления Макариоса раскола острова было уже не избежать (фактически турки выделились в отдельные анклавы задолго до 1974 г.), однако в случае беспрепятственных действий Иоаннидиса и Сампсона серьезный военный успех греков был бы гарантирован.Американский глобализм показал тогда звериный оскал своей гегемонии: Иоаннидис до конца жизни (2010 г.) остался в тюрьме, Сампсон вышел на свободу только в 1992 г. (умер в 2001 г.). Но в 1974 г. они осмелились бросить вызов гегемону и уже веявшему над Европой "хельсинкскому духу". Полвека назад греки завоевали право начать, став примером для других народов. Даже если они давно уже предали свое собственное дело, принципы Иоаннидиса и Симпсона, начавших геополитическую революцию против права Запада определять границы государств, сохраняют значимость и в наши дни.