Ostap Drozdov

Ad impossibilia nemo tenetur – Ніхто не зобов’язаний робити неможливе.А відтак не варто очікувати надможливого від пересічних. Війна застала на найвищих посадах найгірших. Свої апогеї вони вже давно пережили, потягнувшись від безвиході за висотою власного народу. А тепер, коли народ після рекордно-неймовірного стрибка прогнозовано приземлюється, найгірші теж вертаються до своїх тіл і діл.Кожен із них – ще не Каїн, але вже Кай. Від Кая до Каїна – навіть не крок, а пів.А люди… Люди під пресом інформаційного скафандру досі не можуть виплигнути з наративу Перемоги. Цей наратив досі є важливим актом самонавіювання й самопрограмування, хоч із дійсністю він іде в перпендикуляр. Плюс: горизонтальні успіхи пасіонарного народу штопоряться вертикальними клинами влади. Маючи в анамнезі лише гру як професію і формотворчість як філософію, ці персонажі пішли своїм протореним шляхом, який вони найкраще розуміють: ЗОБРАЖАТИ. Воєнний кіч дуже рятує їх. Примірка неприродних ролей пройшла на відмінно. В силу своєї органіки й походження вони можуть потужно вживатися. А отже, вони війну розцінюють як зйомки байопіка про себе.Кай розчаклувався, коли заплакав, і з його ока випав осколочок зачарованого дзеркала.

Фіцо цілковито доречно порівнює замах на себе з замахом на Трампа. Так, це симптоматика одного й того ж явища, яке я називаю криза процедурної демократії.Вибори – суща туфта. За теперішніх умов тотальної цифрократії, фейкокреативу й зомбування на кожних виборах Плебей взує Інтелектуала.Нас рятує тільки те, що стара гвардія політиків ще сяко-тако умудряється закоськати чернь, розуміючи суть глобальних процесів. Але кожен новий виборчий цикл зі самого дна катапультуватиме одних фріків, трікстерів, диких популістів, умілих продавців страху і снодійного від нього. Криза процедурної демократії – це вирок старій школі політичної конкуренції, де ще фігурували такі атавізми, як професійність, компетентність, хоробрість говорити про складне, сміливість не дурити здеградоване, деінтелектуалізоване населення простенькими «рішеннями».І тому лишається стріляти від безвиході, від несилля бодай якось уплинути на табун електоральних калік. Які затопчуть кожного, хто бачить наперед керунок бігу в напрямку безодні.Або виборче право стане кваліфікованим і меритократичним – або ця планета загнеться під копитами ілотів (щось середнє між кріпаком і рабом) із правом голосу.

Не вдаючись у багатоходову конспірологію, а чому нещасному Трампові куля лише вушко полоскотала, заспокою посполите товариство: України нема в цих американських гірках.Ціни на бензин. Тарифи. Мігранти. Ось святая трійця американських виборів. Україна присутня в дуелі риторик кандидатів у президенти США лише як ілюстративна й виграшна тема для піяр-технологів обох штабів: один старець вербально продає своєму виборцю страхи перед ядерним путіним, другий старець продає своєму виборцю формулу «заспокійтеся всі, я всьо порішаю».Постріл у вухо другого старця, безумовно, на користь ідеї припинення війни, її заморозки. Ця ідея набуває тепер уже стражденицького мем-образу, коли про мир/замирення говорить політик із цівкою крові, що стікає по щоці.Не ті тепер 20-річні юнаки. Зір у молоді суттєво підупав. Це все ГМО, нездорове харчування й нічні відеоігри.Прицільно потрапити акурат у вушну раковину – ймовірність украй мала. Мабуть, це небеса й фатум вершать свої діла на цій навдивовижу веселій планеті.Ми лише спостерігачі. Доля України вже давно не в наших руках. Буде так, як складеться світовий пазл.