Ad impossibilia nemo tenetur – Ніхто не зобов’язаний робити неможливе.

А відтак не варто очікувати надможливого від пересічних. Війна застала на найвищих посадах найгірших. Свої апогеї вони вже давно пережили, потягнувшись від безвиході за висотою власного народу. А тепер, коли народ після рекордно-неймовірного стрибка прогнозовано приземлюється, найгірші теж вертаються до своїх тіл і діл.Кожен із них – ще не Каїн, але вже Кай. Від Кая до Каїна – навіть не крок, а пів. А люди… Люди під пресом інформаційного скафандру досі не можуть виплигнути з наративу Перемоги. Цей наратив досі є важливим актом самонавіювання й самопрограмування, хоч із дійсністю він іде в перпендикуляр. Плюс: горизонтальні успіхи пасіонарного народу штопоряться вертикальними клинами влади. Маючи в анамнезі лише гру як професію і формотворчість як філософію, ці персонажі пішли своїм протореним шляхом, який вони найкраще розуміють: ЗОБРАЖАТИ. Воєнний кіч дуже рятує їх. Примірка неприродних ролей пройшла на відмінно. В силу своєї органіки й походження вони можуть потужно вживатися. А отже, вони війну розцінюють як зйомки байопіка про себе. Кай розчаклувався, коли заплакав, і з його ока випав осколочок зачарованого дзеркала.