Telegram statistics channel - @OstapDrozdovOfficial

Шмигаль, хмигаль…Яке це має значення в моделі одноосібної влади? Яке значення має прізвище прем’єра-ніхто в аномальній суперпрезидентській офісопрезидентській республіці? Який сенс обговорювати урядові ротації нулів на нулів, зеро на зеро, лизодупів на лизодупів, підневільних на підневільних, гвинтиків на гвинтиків? Прізвище чергового стрілочника не має значення – коли в країні казиться від безкарності система узурпації влади двома людьми. Сонцесяйний втомиться від одного на побігеньках – завтра йому підженуть нового зі ще більшим розміром побігеньок і ще гучнішою безмовною покорою. Нема в нас інших центрів влади, крім того єдиного, який один-єдиний. Вістря всієї повноти влади й ручеї всіх потоків сходяться на вул. Банкову. Рокіровка технічних виконавців волі государя та його регента позбавлена змісту. Буде Шмигаль списаний із тераріуму, чи не буде – сам каркас авторитарної одноосібщини ніяким чином не постраждає. Є одна-єдина людина, яка відповідає за все в цій підімнутій розмазаній країні.

У нас є 2 феномени компактного проживання нацменшин: 9% населення Закарпаття становлять угорці, а 8% населення Буковини румуни. Але чому в нас немає проблем із румунами? Бо на рівні громадянської ідентичності 52% румунської нацменшини першочергово вважають себе громадянами України. Проблем немає і з нацменшиною євреїв – бо 71% єврейської нацменшини теж першочергово вважають себе громадянами України. Натомість 29% закарпатських угорців в першу чергу асоціюють себе зі своїм містом, ще 14% - із регіоном проживання. Тому Лавров і заграє до Орбана з міченою картою «захисту своїх в Україні» - бо відцентровий регіоналізм найбільш виражений лише в цій конкретно взятій меншині. Чим кремль завжди зможе дестабілізаційно грати.У випадку з рускоязичними согражданами всі дискусії на тему «имею право» треба обітнути остаточним і кінцевим рішенням Конституційного Суду від 14.07.2021, в якому чітко й назавжди вказано: російськомовність НЕ тягне за собою жодних прав, оскільки мовні права розповсюджуються ЛИШЕ на нацменшину. Хто хоче прав на язик ворога – той має назватися росіянином і оголоситися нацменшиною. А українська мова як була, так і є мовою громадянства, тобто обов’язком нею володіти кожного, хто має вкраїнський паспорт. Все інше – від лукавого путіна.👇https://www.youtube.com/watch?v=2JXR4WUa2QU

Ось і знову злапали міноборонних діячів на розкраданнях. Ось і знову показали флоридські маєтки родичів нашого міністра оборони з басейнами та картинними галереями. Ніби ніхто й не знав...Чинник Безпеки в нас ніколи не був чільним. Усі 33 роки наша вовтузня за владу – це завжди за гроші, за корито, за доходи, за монополії, за мільйони й мільярди. Грубо кажучи – за економіку. За збагачення. Безпековий чинник в укр.політиці відсутній начисто. А в російській він – чільний. Там боротьба за владу, крім усього вищезазначеного, - це в першу чергу боротьба за червону кнопку, за репресивну вертикаль, за силовий блок. Цим і продиктована 20-річна «згода» Заходу на путіна як «відносно прогнозованого». Позаяк усі навколокремлівські тілорухи біля триколірного керма – це питання безпеки для континенту, то континент завше був радше за консервацію зрозумілого їм зла, ніж за експерименти. РФ завжди продавала наззовні нехитрий міт: яким би гаспидом не був путін – він є, схематично, «кращим із гірших», бо всі інші яструби й шакали в чекістському списку – незмірно кровожерливіші. Цей міт успішно вкорінений і в голові Трампа. А коли путін ритуально ліквідував зека-заколотника Пригожина – тим паче утвердився міт про путіна як набагато сприйнятнішого дуала Заходу, ніж могло би бути.Війна ще більше зацементувала цей стереотип в очах світових лідерів: путін перед ними постає як досвідчений шантажист безпекою, а наші буратіни – просто як інкасатори всіх ресурсів і потоків в узурпованій державі.Звідси й ставлення отакево.

Можна цілими батальйонами помирати за високі ідеї. Можна демонструвати вершини людяності та самоорганізації. Але все це до одного місця – якщо на вибори піде уставшеє от войни бидло.Ми вміємо бути героями – але не вміємо бути виборцями. І тому героїзм – сізіфовий. Крім виснаження нації, він ні до чого не призводить. Бо скільки б життів не вмурували в піраміду клептократії, це все буде марно – якщо в кабінці для голосування елехторат добровільно віддасть країну тим, хто на чужому героїзмі звів свої довічні хороми.Отак послухаєш: народ у нас працьовитий, земля в нас найродючіша на планеті, віра в Бога сама-сама, нашій моралі взагалі хай вся Європа повчиться, кожен другий незламний, кожен третій непереможний. От тільки: чого ж ми живемо в такому лайні безпросвітному? чого ж ми такі нещасливі, тотально нещасливі під цим пекучим сонцем?Бо не важливо, ким ми себе вважаємо. Не важливо, ким ми хочемо здаватися. Важливо – ким ми погодилися бути у своїй власній державі. Дивлячись на ту кашу, яка в головах наших людей, змушений сказати: люди-люди, у нас ніколи не буде добре.Такі в мене думки виникли після запитання глядача в пʼятничному інтерактивному етері про потенційні вибори:👉https://www.youtube.com/watch?v=Mhsgmn2gtsU

Дороге життя в Україні. Дані за травень.• Інфляція росте 13-й місяць поспіль: у травні вона сягнула 16%, і шансів її спинити нема навіть теоретичних.• За 1 місяць ціни ростуть із кроком 1,3%.• Найсуттєвіше здорожчання: фрукти (+17,6%) і м’ясо (+5,4%).• Полізли ціни на: безалкогольні напої +1,8%, алкоголь +1,4%, рибу +1,4%, овочі +1,2%, хліб +1,2%, макарон +1%, цукор +0,7%, сири + 0,6%.• Подешевшали: яйця (-8,7%), взуття (-2,4%), одяг (-1,5%), пальне (-1,3%), масло (-0,8%).• У річному вимірі найстрімкіше подорожчали: сирі харчі (+26,4%), адміністративно регульовані ціни (+19,8%), оброблені харчі (+18%) та послуги (+14,6%). Тим часом:Звіт Рахункової палати за 2024 рік.• Проінспектовано 3,7 трлн грн публічних коштів. • Сума порушень - 217,5 млрд.• Це в 3,5 раза більше, ніж позаторік. • Усунено порушень на 4,6 млрд. Найбільше порушень виявлено за такими напрямами: - безпека та оборона (184,4 млрд, або 85% усіх порушень),- економіка (23,5 млрд, або 11% усіх порушень),- державні органи (3,8 млрд),- природні ресурси (2,7 млрд).Якщо раніше стадо вимагало хліба й видовищ, то незабаром зостануться одні видовища.

Безвідносно до того, хто ким розчарований і про що вони подовгу балакають поміж собою - ми живемо в тектонічний час утворення нової дійсності, в якій серед світових лідерів превалює гра в балансування противагами. Росія з тріском звалює з Близького Сходу і з арабського світу, підібгавши фоста. Безумовно, серце радіє, що москалів турнули зі Сирії. Не менше серце радіє, що москалів попросили з Нагорного Карабаху. Ще більше серце радіє поразці проросійського режиму в Ірані. Однак мрійникам і обнадійникам варто розуміти ширший контекст подій і перестати одноходово тішитися з того, що росія стрімко звужує ареал своїх геополітичних упливів в інших кутках Землі.Якраз це й насторожує, бо може мати прямий стосунок до нас. Навіть якщо й вимкнути всю чудернацьку конспірологію – слід припустити, що взамін за вихід із арабо-азійського простору москва може отримати як приз простір свій: рускомірний, пост-совєцький.І буде дуже зле, якщо росія не лише зосередить усю свою геополітичну імперськість на Україні-жертві, але й зуміє виторгувати собі Україну-жертву за принципом «в одному місці від звіра відняли, в іншому прибавили, щоби стишився».Тут ми росію посваримо, а тут Україні нічого не дамо. Такі гойдалки вирівнювання - у більшості питань. Яким би не був новий світоподіл, ми там – рядок у меню "страви з мангалу".Субʼєктність має підтверджуватися стратегічністю. Бігання по світу з жаром у пригоршнях нею не є.

Зупинка військової допомоги США – це початок титрів.Добігає кінця наш улюблений фільм «Не дивитися вгору». Ми в ньому непогано прожили-відіграли, бо незламно не дивилися вгору, прямуючи під оркестр штучних наративів до чогось середнього між частковим руйновищем і цілковитим. Не дивитися вгору вже неможливо. Неможливо вдавати, що все добре чи буде добре, бо не буде добре апріорі. Якось вирулити суто на куражі кавеенщиків, які особисто нічим не ризикують у цій війні (ні їхні родичі, ні близькі), не можна було ні раніше, ні тепер. Не дивитися вгору – це нездатність усвідомити, що в теперішній фазі взагалі ніякого значення не має ні мотивація, ні героїзм, ні подвиг, ні віра в себе, ні віра в перемогу – лише сухий розрахунок, калькуляторно вивірена ресурсоспроможність і державна мудрість (про що це я?). У голлівудському блокбастері «Не дивитися вгору» основна смислетворча сцена відбувається після титрів: уцілілий персонаж вилазить із-під уламків, знімає розповідь на смартфон, називаючи себе останньою вцілілою людиною, й просить глядачів лайкнути та підписатись.Дуже наше кіно.👉https://youtu.be/dvPZS6HCuxI

Азербайджанські антиросійські події ось що показують: Ті країни, де є значиме в відсотковій пропорції москвороте населення, приречені бути просякнутими рускомірною агентурою.Ті країни, де діють школи з путінською мовою, приречені бути поглинутими рос. культурою, рос. шоу-бізнесом, рос. медіями, рос. індустрією розваг.Ті країни, де російська нацменшина зловживає всіма слабкостями законодавства, приречені згодом мати клопіт із кремлем як материнською платою всього російського.Ті країни, де псячий язик безлімітно звучить на шкільних перервах, на торговищах, у супермаркетах, на вулицях, згодом приречені протистояти москві як матері драконів. Ті країни, де розгульно ведуть себе москалі, неминуче зіштовхнуться з зарахуванням своєї країни у список рускомірних з усіма наслідками, які звідси витікають. Ті країни, які далі толеруватимуть московщину в себе під носом, невдовзі стрінуть триколірний танк у себе на кордоні.Якщо російськомовне шобло-йобло по всіх країнах його обітанія не загнати під плінтус у статусі іноземця – то потім доведеться довго з’ясовувати, хто тут «наши люди». Російськомовні колонізовні «украинци» найкраще за всіх можуть прочитати тренінг на тему «як правильно бути причиною війни».

Постійне перегрівання всіх можливих і неможливих тем. Постійне біснування голого піару. Постійна розгонка очікувань. Постійне зловживання патріотичними наративами з їх постійним прикрашанням. Постійне взгвинчування вище неба всіх сподівань без найменшого розуміння, як їх досягнути. Постійна бравада й сіяння завідомо правильних, але практично нездійсненних тез.У цьому – вся суть нашої влади, яка себе мислить радше вентилятором, аніж державниками. Патологічна формотворчість, яка тягнеться з професії сценічного лицедійства, набула ознак уже навіть не просто загравання в оплески – а в галопуюче створення всуціль віртуальної реальності, яка з дійсністю перетинається перпендикулярно.І тепер доводиться руки обпікати об бездумну перегрітість усього, до чого доклався владний піар-вентилятор. І тепер доводиться спорадично дмухати на все, що аж пашить перегрівом. Контрнаступ згорів якраз від перегріву. Кава в Ялті луснула якраз від роздування. Кінець війни "до кінця року" помер якраз від передозу. Саміт Миру вже ніхто й не згадає, хоча торік то була «видатна подія», на думку вентиляторів. А там і перелам у війні. На виконання Плану Перемоги. Ось-ось.Це називається патогенна безвідповідальність. Рот може говорити що завгодно, і поганого він не скаже при таких обдарованих спічрайтерах. Але мозок дано на те, аби ним діяти, прораховувати, стратегувати, аналізувати, приймати важкі рішення (а державницькі рішення іншими не бувають).Маємо біду якраз тому, що маємо торжество рота, бенефіс легко засвоюваної риторики, фестиваль безперервного піар-перегріву, апофеоз роздутих тем і тез, моновиставу безвідповідальних для безпам’ятних.На жаль, це двосторонній рух. Якби не було такої кількості круторогих баранів довкіл – артистам не було би потреби аж так перегравати й перегрівати.Не існує найкращого шляху. Існує лише неминучий. Тим паче не існує легкого шляху, бо всякий легкий шлях - короткий і в тупик.👉https://www.youtube.com/watch?v=B1bhlJ1Dpkc

Суспільна покидь, нервозне страждання і здитинілість ідіота.Так Ніцше блискуче точно описав формулу росіянства. В ті часи, коли Ніцше це описував, росіянство простягалося на всю їхню болотну імперію: геноцидну, простору, безжальну. Тож під ніцшеанський опис понині підпадають усі носії русоімперськості, які досі, незважаючи ні на що, гордо несуть у собі все посіяне колонізатором, усе насаджене окупантом, усе принесене інтервентом. Наша рідна вата, наші рідні рускощелепні, наші рідні колонізовані, наші рідні манкурти, наші рідні креоли – це три в одному: суспільна покидь + нервозне страждання + здитинілість ідіота.Вєрка Сердючка, пославши на концерті в Одесі під захопливі овації в п…зду всіх, кому не нравиться її родной язик, є чи не найкращою квінтесенцією ніцшеанського діягнозу. Ця війна – за право колонізованого бути колонізованим до гробу і до гробу нести в собі все привите колонізатором.Мовою Ніцше: суспільна покидь не готова й не хоче здійснювати власну дерусифікацію, ба більше – вона ще й буде принципово пишатися набутком 300-літнього окупанта. При цьому всі ці носії «родного русского» будуть нервозно страждати від ракетного терору та повзучої окупації. І навіть танцюючи чіту-дріту на власних руїнах, ця публіка до останнього свого схлипу проявлятиме унікальну здитинілість ідіота, який отетеріло дупля не ріже, чому з ним сталася така трагедія.