Telegram statistics channel - @OstapDrozdovOfficial

Буковель – держава в державі. Навіть свій імпорт електроенергії мають. І нехай нікого не беруть завидки: комфорт броньованих віп-відпочивальників із числа примазаних прикоритників стоїть значно вище, ніж воєнні нужди невибагливого народу, за який не треба аж надто хвилюватися, бо він і так незламний. Він може й має грітися, водячи запальні хороводи на Київському морі (воно і весело, і розпашіло, і життєствердно, і переможно, і на зло ворогові).Аншлаг на Буковелі, його бум, його кілометрові черги, його забиті готелі (15 тисяч за добу), його космічні цінники в ресторанах (порція шашлика 100 доларів), його ажіотаж, його ботоксні курви, його барбершопні мажори в балонових куртках з написом Sochi, його гедоністичне сибаритство, його москальська мова на всіх плаях, його екстравертний кіч, його зверхнє розкидання грішми, його «ви там собі воюйте й мерзніть, а в нас тут інша галактика» - це символ вічної війни.Допоки Буковель (конкретно-збірний символ бенкетування під час чуми), як льоха в багні, тоне в самовдоволенні на широку ногу – доти війна триватиме безкінечно довго. Бо доки на одній площині вживатимуться ці 2 розпаралелені світи (один – гірке страждання, другий – рохкання від надміру благ), доти війна триватиме в напрямку безкінця. Бенкет під час чуми – особливо смачний. Це описав ще в ХІХ сторіччі англійський поет Джон Уілсон: у місті косовиця епідемії, трупи лежать просто на тротуарах, а кілька людей прямо посеред вулиці накривають пишний стіл і починають бенкетувати. Столи ломляться від яств. Бенкетувальники, щоб виглядати етично, співають за столом сумні, трагічні пісні. На прохання припинити цю наругу бенкетувальники пояснюють: тут занадто похмуро, а хочеться же ж радості. Хтось докоряє глухим бенкетувальникам, що ще вчора він ридав над могилою матері – а бенкетувальники просять його піти геть, заклинаючи якраз іменем померлої його матері. Ми самі це породили.

Крім лоскотання самолюбувального гонору, позиціонування себе рівноцінною стороною війни є стратегічно помилковим, ба навіть фатальним, згубним, самовбивчим.У всіх асиметричних, диспропорційних протистояннях найпродуктивнішою є поза безневинної й слабшої жертви, бо саме вони завжди більше отримують і мають ширший люфт для компромісного виходу з завідомо нерівної заруби. Перебільшувати свою силу, приписувати собі безсмертя, накачуватися аномальним героїзмом, вдавати бетменів-кіборгів, забавлятися в незламність – це стократ гірше й шкідливіше, ніж прибіднитися, жалібно скрутившись у позі ембріона, й заявити всьому світові про свою неспроможність самотужки пиняти ненаситних орків.І тепер ми – заручники хибної стратегії гіпербол, прикрашань, самопрославляння, глорифікації понадлюдського. Обраний образ Героя, безперечно, надихає й виглядає потужно, та він унеможливлює раціонально-конструктивні моделі припинення війни, які самі йдуть у руки, але відхиляються через пихату емоцію.Продавати самим собі точкові успіхи, які генеральну картину кабздецю мало що міняють, завжди приємніше, ніж розвидніти очі й усе мудро зважити. Шоу довгоносиків завжди легше дивитися, ніж епічну драму.

Нікого вже не вражають стоси доларових пачок на митниці. Всюди вони, ці пачки. Це і є держава у всій своїй запрограмованій красі. Нажива, збагачення, мародерія - іншої мети функціонування посадовців на всіх ланках не простежується. У війну ми ввійшли країною клептократії, яка віртуозно спалювала дні-місяці-роки замість круто реформовуватися і наздоганяти сусідів. У війну ми ввійшли країною, де політики завжди були сильніші від свого народу, бо відірвати їх від корита означало зруйнувати самі основи держави.У війну ми ввійшли країною, де багаті люди купили бідних і регулярно обслуговували їх без змазки. Країною, яка розвивалася лише назад і відчайдушно берегла своє радянське колонізоване ядро. Країною, яка колекціонувала поразки після кожного здвигу. Яка безперестанно орієнтувалася лише на совєтський досвід і вкоренілі звички. Яка частіше згадувала, ніж мріяла, будучи в центрі Європи зоною ретро, а не модерну.У війну ми ввійшли країною, заваленою білбордами і сітілайтами, де виборець вибирав кращу фотографію чи слоган, адже знешкодження мислячого прошарку було головною ціллю кожної влади.Скільки б людей не загинуло, скільки б літрів крові не пролилося, що би не коїлося навколо – система збагачення завше самовідтворюється. Ми занадто пізно включилися в державотворення. Суспільство, яке навчиться воювати, але не навчиться будувати дієві інституції без прізвищ правителів, невідворотно прогрАє на внутрішньому фронті, незалежно від успішності зовнішнього. Бо кожне втрачене життя має вмуровуватися в фундамент країни свободи й національного добробуту, а не автократії й корупції з 9 нулями.

«Треба забрати субсидії в населення», - більш ніж правильно сказала очільниця МВФ у Давосі. Звісно, що так. Щоправда, знедоленим субсидійованим жебракам, які звикли пів життя отримувати крихтні подачки від владоможців-мільярдерів, цього ніколи не зрозуміти, що всяка держава, в якій мало не половина населення сидить на субсидіях, - це всесвітня стидоба, за яку ще й гинути зобов’язують.Держава має не підкупляти пенсіонерський чи декласований елехторат – а мудрою економічною політикою створити такий соціяльний стандарт, який дозволить кожному громадянинові, незалежно від віку й статусу, жити достойно й могти оплатити свої базові потреби й видатки.Дико виходить: мародери розікрали країну до штопаних трусів – і при цьому ще й демонструють «небачену турботу» про обікрадених ними бідняків, кинутих на саме денце виживання.Гроші, які держава тратить на адресні субсидії, мають бути запущені в системотворні зміни, які унеможливлять злиденство, митарство, вбогість, нестатки, бідняцтво, жебрацтво. Грошей, які кожен царський двір пажерливо крав упродовж усієї державності (третина століття!), з лишком вистачило б на безбідне життя кількох поколінь. Один лише Міндіч на Енергоатомі відмив суму, еквівалентну місячним субсидіям усієї країни. А весь масштаб топ-корупції, якби був конвертований у легальну економіку, дав би змогу в один день вирівняти наші пенсії до західноєвропейських. Але ж ні. Тут верхи хочуть грабувати, а пізніше крихтину кидати голоштанцям у вигляді «піклування про малозабезпечених». А низи охоче на це купляються й стануть на диби, якби в них забрали цю принизливу подачку, за яку можна все вибачити.Патерналістське лівацтво низів і шакальне хижацтво верхів творять ідеальне зачароване коло.

Над суспільством витає упевненість у повторному нападі росії незалежно від кінця війни. Така впевненість базується суто на історичному досвіді кількастолітнього поневолення, на усвідомленні екзистенційно-непримиренної основи війни, на розумінні невгамовної імперськості росії. Наратив про нову війну в разі закінчення цієї навіть якщо і є радше прогнозом, очікуванням, евентуальним припущенням, страхом, пересторогою - все одно переконаність у повторному нападі росії є настільки вкоріненою, що нею навідмах обгрунтовується відмова від компромісного виходу з війни, яка й так передбачає лише згіршання ситуації. Саме тому унеможливлення повторного нападу якраз і лежить в основі пошуків безпекових гарантій для України. Союзники й дійсно розуміють, що доволі легко вдруге атакувати країну, яка замість зміцнюватися обрала цукерманове збагачення. Пропрацьовуються різні моделі: двостороння угода зі США, низка угод із окремим країнами Європи за прототипом статті 5 НАТО, розміщення західних контингентів, відведення військ, створення демілітаризованої зони. За сукупної наявності всього цього повторний напад росії стане неможливим. Якщо ж і цього мало – то ніхто не забороняє рясно мінувати теперішню лінію фронту й таким чином унеможливити її просування вглиб суверенної території – про що Пентагон говорив ще 2 роки тому. Хто боїться повторного нападу чи не довіряє союзникам-донорам – той має замінуватися й забарикадуватися так, щоби джміль не пролетів. Які проблеми?

Тимошенко втрапила в свою стихію. Кращої трибуни для неї й не придумати. Образ «жертви» передбачає функцію глашатая голої правди. З уст ветеранші української коруптополітики тепер зринатиме найправдивіша правда про цілий гамуз назбираних проблем, які роздирають суспільство.Про фашистський режим чудово сказано. Ну не фашистський він (тут Юлю Володимирівну по старинці занесло в термінології) – але однозначно режим. Маємо всі ознаки абсолютистської деспотії, й акцентувати на цьому увагу треба щодня і при кожній нагоді.Далі піде викривальний фактаж про тецекашний терор, і тут на боці Тимошенко, якщо вона від нічого втрачати візьме цю тему на розвінчальний стяг, буде пів країни, яка потерпає від небаченого агонійного свавілля.Далі піде бездонна тема топ-корупції. З цифрами, прізвищами й галузями. Сам Бог велів педалювати тему мародерії, бо вона вже давно вийшла з-за меж підводної частини айсберга й переросла в основну характеристику зеленої кліки.Далі піде тема втрати суверенітету, що теж являється істиною, зважаючи на повну залежність від зовнішнього підсосу та бартер суб’єктності на власне збагачення під виглядом почесної місії воювати максимально довго.Далі піде тема поразки, і говорити про її фактичність пасує яксамраз комусь, хто не сильно мусить озиратися на схвалення чи несхвалення всліплих народних мас. Трибуна «переслідуваної» завжди дає фору бути максимально деструктивною, і саме це Тимошенко вміє найкраще. З тим нюансом, що чим більше буде розвінчального деструктиву – тим більше користі країні це принесе в частині зняття табу на очевидні речі.

Концентрований синопсис усіх звинувачувальних заяв, що прозвучали від Ваганяна – бізнесмена, який був другом Баканова («найпоряднішого глави СБУ», за словами Зеленського) та держзрадника Наумова (того, якого в ніч уторгнення Баканов випустив у Сербію разом із касою та діямантами). …Вони мене добровільно-примусово доїли. Телефонне право працювало ідеально.…Спочатку це були подарунки (меблі, броньовані авто, коштовності), а згодом – 30–50% із прибутку. В обмін обіцяли безперешкодну роботу без обшуків.…Коли Ваганяна спробували кинути, він передав усі дані в НАБУ. Як наслідок – 2 погрози ліквідацією і 1 замах.…«Я не єдиний такий. Деяких, хто намагався захиститися, ліквідували».…Ваганяну запропонували очолити Одеську ОДА. Ціна – 20 млн доларів. …Вони торгували санкціями: не лише накладенням, а й зняттям або ненакладенням. …Відбувалося кришування імпорту електроніки та товарів широкого вжитку: всіх гравців заводили через Сашу Акста («Німця») без сплати податків. …Коли частина бізнесу відмовилась заходити у схему, їм погрожували санкціями РНБО.…Готувалися досьє на конкурентів.…Баканова цікавили лише кошти: йому називали кінцеву суму – й він погоджувався.…Баканова і Наумова розділити неможливо. Службою керував Наумов, а Баканов був лише портретом.…Люди Наумова досі в системі.…Зеленський був в курсі.

У свіжій соціології КМІСу мої акценти такі:1. Відсоток людей, які вважають війну безнадійною і приреченою, - 33% (кожен третій).2. Готовність до здачі всього Донбасу взамін за мир – фіфті-фіфті, точніше 46% за, 54% проти. Думка розполовинилася. Готових віддати Донбас, в якому й так ніхто жити не буде, - половина народу. Це небачений показник із початку війни. Кожен другий усе зрозумів.3. Лишилося лише 11% тих, хто вважає, що занадто багато жертв полягло, аби отак просто віддати території. Апеляція до великої ціни, яка унеможливлює компроміси, вже не спрацьовує. Мир для живих важливіший за відповідальність перед мертвими.4. Згода на безцільну тягамотину – колосальна. 77% констатують просування ворога, хоча й натужне і з великими втратами, але при цьому опір України їм видається ефективним і, на думку жінок і пенсіонерів, може тривати скільки завгодно. 5. Більшість народу (55%) схвалюють ідею референдуму, якщо це дасть мир.6. Віра в те, що перемовини принесуть сталий мир – 31%, невіра – 69%. 7. Очікування повторного нападу росії – 52%.8. Кожен третій (31%) не вірить у те, що Європа надасть належну підтримку в разі повторного нападу росії.9. Кожен п’ятий (21%) хоче введення західних військ в Україну (нарешті).10. 71% категорично проти електронного голосування на виборах президента: точно будуть фальсифікації на користь кліки.

Телепні тішаться, пускаючи слину, що на 5-му році війни узурпатор соізволив стрітися з двома Сергіями, штатними придворними волонтерами.«От бачите! Прогнав Єрмака – і став нормальною людиною! Наш хлоп!» - радіє 2-й поверх Кульпаркова, де тримають спокійних, некривдних та доволі потішних дурників-інфантилів.«Слава Буданову, славіки навіки, вовіки слава, славімо Кирила!» - зі серйозним виразом обличчя пишуть «аналітики», розгортаючи перед зачудованою малечею цілий сюжет моментального переродження Святого Володимира: тепер він (на 5-му році війни) нарешті почує правду про фронт, про подвиги волонтерів, про нагальні проблеми армії – бо 5 років Святий Володимир жив у теплій ванні з цілодобовим джакузі догоджань. Пекучий, срамний сором заповза в душу, коли недомерзлий народець далі ведеться на стару, як світ, піяр-технологічну муть про буцімто «переродження» лідера, «перезапуск» особистості, «перезавантаження» мафії (з тими самими дійовими особами й тим самим главою). Ми на порозі того, що для значної частини незламних наївів ніби й не було попередніх 5 років єрмаковщини, мародерії й цілого оберемку фатальних факапів, які призвели до фактичної поразки в війні. А отже, віртуозно-вишукано кліка провернула номер зі спихання всіх провин на Єрмака, який не в статусі підозрюваного далі щовечора їздить консультувати вожака на дачу, - і перед недорозвинутою публікою постав той самий одноосібний правитель, тільки вже відбілений, очищений, відфільтрований від негативу, накрохмалений, новенький, свіжий, ніби щойно заступив на посаду.Цей народець заслуговує на все.

Прикольно й до усрачки весело читати заголовки з прикметником «новий міністр». Бугагагага! Новий міністр Шмигаль! М’язи діяфрагми можна надірвати зо сміху. Людина 5 років очолювала найбільш німий, безмовний, ноунеймний уряд за всю історію державності, проваливши всі напрямки роботи, інакше країна не стала би переддефолтною й хоспісною. Кабінет Міністрів було перетворено в непоказний кабінетик, де ніхто не ставив зайвих запитань і нишком візував акти виконаних робіт для офісу Єрмака. А тепер незамінний кадр рятуватиме рознесену в прах енергетику після того, як разом із зеленими камрадами розтягали по ізраїльських кишенях мільярди, освоєні на «безпрецедентних заходах безпеки критичної інфаструктури». Таких безпрецедентних, що країна відкинута в незламне середньовіччя.Новий міністр Фьодоров. Аххааа, це ще дотепніше! Оборона – в надійних цифрових руках. Війною заправлятиме ідеолог діджітал-концтабору, любитель тіньового збору персональних даних у всенаціональних масштабах. Ворог уже хакнув усі наші реєстри (від Дії до нерухомого-рухомого майна й цивільних правочинів) – тепер лишається вирішити проблеми ТЦК в улюблений айті-спосіб: силоміць загнати все населення в новий, нашвидко склепаний «реєстр майбутніх героїв посмертно» без права вибору – й вуаля, проблему вирішено.Ця влада не те що себе вичерпала. Вона виродилася в оргію одних і тих самих карнавальних масок.