Це Діма. Йому 28.

Він з Одеси, приїхав в Україну з робочого відрядження 23 лютого 2022 року, за день до початку вторгнення. Через 3 місяці після початку повномасштабного вторгнення - пішов добровольцем служити. Служив на кількох напрямках. Служить вже 3й рік. багато втрат і болю. Ми працюємо.Він каже, що його мотивує, щоб звичайні люди не бачили війну.

“Я коли приїжджав в Одесу — мені гріло душу, що люди не знають військовий сленг.” Вирішив чимось займатись і бути корисним в армії. Він отримав книгу. Читав потроху. Але читати важко, важко фокусуватись то книгу повернув. Ми працювали майже місяць. Зараз він виписується. В кінці нашої роботи він подарував мені патч. І це чесно, кажучи, найбільша подяка, яку я міг отримати. Бо патч - це про довіру.

Яку не можна купити. Я так хочу, щоб якомога більше людей розуміли військових і допомагали їм відновлюватись. Або як мінімум не травмували своїми недоречними словами, діями і зневагою. Тому і пишу про це. І веду цю рубрику «Військові у шпиталі»Я продовжую збирати на книги і ліки для військових. Якщо хочете підтримати - це можна зробити на банку. Скоро книги закінчуються, планую закупити нові.

🔗

Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAPКожна історія і фото розміщується з дозволу. P. S. Він дозволив написати про нього.

Якщо це корисно — поставте ❤️

І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.#ВійськовіуШпиталі@BagnenkoPsy