1. Абсолютно надмірна централізація у сфері переговорних процесів всіх рівнів, яка фактично призводить до ситуації, коли будь як життєво важливі переговори, так і переговори другорядні врешті решт  замикаються на особі Президента України, який вимушений разом з ближнім оточенням опікуватися проблемами, які апріорі не повинні вимагати їх участі.2. Нівелювання ролі МЗС яке перетворилося на технічний придаток ОПУ.3. Погана професійна підготовка ключових довірених посадовців Президента України, яким той делегує свої переговорні повноваження (Умеров, Єрмак). 4. Відсутність у МЗС впливових інституцій, які б займалися профільним вивченням напрямків можливих у майбутньому переговорів, та особливості персоналій з якими такі переговори повинні проводитися. Така відсутність призводить до неякісної підготовки і часто до невдач у переговорних процесах,, особливо з країнами "Глобального півдня". 5. Незрозуміла кадрова політика вищого керівництва України при призначенні на посади у дипломатичному корпусі яка, вочевидь, не направлена на призначення на ключові посади достатньо підготовлених кар'єрних дипломатів, проте орієнтована на сумнівні призначення на посади осіб, які мають протекцію з боку ОПУ та особисто Президента України.6. Слабка маневреність президента України як вищого переговорника від імені Держави - вкрай важко змінює своє амплуа пристосовуючись до особливостей характеру співрозмовника та його манери ведення переговорів, і це все частіше призводить до непорозумінь у його спілкуванні з представниками світового бізнесу та політикуму. Далі буде.