Лікарі без кордонів/Médecins Sans Frontières

Міжнародна медична гуманітарна організація «Лікарі без кордонів» закликає уряди держав дотримуватися зобов'язання – захищати медичні заклади і систему допомоги людям. 10 років тому – у травні 2016-го – Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила Резолюцію 2286. Понад 80 держав-членів зобов'язалися захищати медичний і гуманітарний персонал, інфраструктуру, транспорт та обладнання. Але навіть лише протягом одного 2025 року, за даними ВООЗ, у світі сталося 1348 атак на медзаклади, в результаті загинула 1981 людина.«Те, що колись вважалося винятком, тепер стало звичним, — каже Джавід Абдельмонейм, міжнародний президент «Лікарів без кордонів». – Ми бачимо ігнорування захисту медичної допомоги у країнах у стані війни. Держави, які зобов’язалися захищати медичну допомогу ще у 2016 році, повинні перестати ховатися за виправданнями».«Лікарі без кордонів» працюють у 70+ країнах світу. Протягом останнього 10-ліття 21 наш працівник загинув під час виконання роботи.📸© Дієго Рафалес/MSF📸© Колін Делфосс📸© Лорель Хор

«До нашої медичної команди потрапив фермер, який продовжував працювати на Херсонщині, попри активні бойові дії. Він займався скотарством та виробництвом продуктів харчування». Євген Жук, ортопед-травматолог «Лікарів без кордонів», згадує один з випадків зі своєї практики. Він у нашій команді з вересня 2023 року, нині надає допомогу пацієнтам в одній з лікарень Херсона: там «Лікарі без кордонів» працюють з ротаціями команд кожні два тижні.Пацієнт отримав поранення під час обстрілу:«У нього була уламкова рана та відкриті переломи кісток руки, пошкоджені судини і нерви. Також були пошкоджені променева артерія, променевий і серединний нерви, сухожилля першого, другого і третього пальців, а також згиначі цих трьох пальців. Я вирішив оперувати, зробити якомога більше на першому етапі, тобто відновити цілісність нервів, відновити кровообіг, з'єднати кістки за допомогою голок і максимально закрити дефекти шкіри». Спогадами про цю операцію Євген ділиться у картках до посту.📸© Жульєн Деваріше/MSF

Пані Ірині – 64 роки, вона мешкає на Миколаївщині. Її госпіталізували через загострення хронічної хвороби.«У нас тут дуже хороші лікарі. Чесно кажучи, їх зараз мало лишилося: багато людей покинули місто, – розповідає жінка. – Сподіваюся, що після кількох днів у лікарні я почуватимуся набагато краще».Пані Ірина каже: «Ситуація у нашому місті не дуже обнадійлива, але ми тримаємося. Раніше це був приморський курорт. Люди приїжджали сюди відпочивати, а я працювала кухаркою в одному з туристичних центрів. Але з початку повномасштабної війни все зупинилося, і, здається, життя теж. Зараз у місті часто обстріли, я дуже хвилююся за свою родину. Дуже не хочу залишати рідне місто. Вірю, що ми все це переживемо». «Лікарі без кордонів» підтримують лікарню на Миколаївщині від квітня 2025 року. Цей медзаклад – один з небагатьох, який продовжує працювати та надавати допомогу в регіоні, тоді як багато лікарень від початку великої війни зачинилися, а лікарі поїхали до безпечніших регіонів. 📸© Марія Нагорна

«У березні, коли ми виїздили, було холодно, мороз на вулиці. У квартирі були вибиті вікна», – згадує Любов Кузьменко. Їй 65 років, вона з Сіверськодонецька, що на Луганщині. Жінка розповідає: «Наше місто стояло на піску, тому воно було чисте і охайне. Хоч дощ, хоч сніг – у нас ніколи не було бруду, ми просто не знали, що це таке – брудні чоботи». Любов з особливим щемом згадує рідний дім, адже зараз вона – вимушена переселенка. Мешкає у Дніпрі – прихистку, який розташували у колишньому науковому інституті. До цього прихистку приїжджають «Лікарі без кордонів». Жінка показує фото своїх батьків у молодості – його змогла врятувати з дому й оцифрувати її сестра. Російські військові після окупації Сіверськодонецька вибили усі двері у під’їзді Любові. Її квартира цілий рік простояла відчинена, її розграбували.Зараз Любов знаходить розраду в малюванні картин за номерами. Любов каже: «Наприкінці, коли робиш останні мазки, картина складається, стає цілісною. Я дуже люблю це відчуття». 📸© Юлія Кочетова

Олександр Гуділін – колишній військовополонений. Він з Маріуполя, у полоні був впродовж 2 років і 8 місяців. Зараз Олександр – соціальний працівник «Лікарів без кордонів» у Вінниці. Там діє наш центр психологічної підтримки «Відновлення», де вимушені переселенці, ветерани, а також люди, які втратили близьких через війну, можуть отримати необхідну підтримку.За фахом Олександр – психолог, також раніше працював журналістом. У складі нашої команди він проводить зустрічі для людей, які чекають на повернення рідних з полону – ділиться своїм досвідом. Зустрічі відбуваються у громадах Вінниччини. Для «Лікарів без кордонів» цінно, що з пацієнтами працюють люди, які пережили схожий досвід: це об’єднує і допомагає у роботі.«Люди, які очікують рідних з полону, просять порадити: що варто та не варто питати після їхнього звільнення, у якому психологічному стані вони повернуться», – каже Олександр. І зазначає: надаючи консультації, відчуває, що допомагає людям, громаді та країні у ці важкі часи. 📸© Ангеліна Щорс/MSF

Від хронічного до критичного стану. «Лікарі без кордонів» заявляють про кризову ситуацію навколо хронічних захворювань поблизу лінії фронту. Через бойові дії люди звертаються до лікарів надто пізно — з ускладненнями, яких можна було б уникнути. Часто вони шукають медичну допомогу за десятки кілометрів від дому, коли їхній стан уже близький до критичного. Людям доводиться долати великі відстані — іноді 20, 30 або й до 100 км — пошкодженими дорогами, під постійною загрозою атак дронів. Громадський транспорт здебільшого не працює. Щоб заповнити ці прогалини, «Лікарі без кордонів» підтримують лікарні біля лінії фронту, організовують виїзди мобільних клінік у села й містечка Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей.«Через нестабільність, зокрема атаки на цивільну інфраструктуру, залізничні станції та пасажирські автобуси, люди бояться виходити з дому», — каже Каца Джуліана Шей, менеджерка з питань промоції здоров’я «Лікарів без кордонів». 📸© Марія Нагорна

Ще одна руйнівна ніч атак по Україні. Наразі, за повідомленнями, внаслідок російських ударів загинуло щонайменше 15 людей, зокрема дитина. Понад 100 людей отримали поранення у Києві, Одесі та Дніпрі.Серед постраждалих – парамедики екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва. Вони отримали поранення під час того, як рятували життя. Люди не перебувають у безпеці – ані у своїх домівках, ані під час отримання чи надання допомоги.У Києві удари понівечили будинки у кількох районах, зокрема у тому, поряд з офісом «Лікарів без кордонів».«Минулої ночі всі 90 працівників «Лікарів без кордонів» у Києві, а також їхні родини та друзі, відчували суміш страху та тривоги», – каже Робін Мелдрам, координатор програм «Лікарів без кордонів» в Україні. – У районі, де є наш офіс, будівлі здригалися від вибухів ракет. Це можна було відчути на відстані понад 1 км». «Лікарі без кордонів» висловлюють глибокі співчуття родинам загиблих та сподіваються на безпечне одужання всіх поранених.📸© Ангеліна Щорс/MSF

Недільний ранок у прихистку для переселенців у Дніпрі починається рано. Кухня купається у сонячних променях, і наразі це єдине світло, доступне мешканцям, адже електрики немає. Юлія Мурашкіна починає готувати млинці: її онука Саша, щойно прокинувшись, попросила її про це.Кілька чистих електричних плит наразі марно стоять вздовж стін. Юлія дістає невеликий пальник з червоним газовим балоном, розігріває воду. Сусіди потроху сходяться до кухні: гріють їжу за допомогою таких самих червоних балонів, миють посуд у холодній воді.Жінці вже двічі доводилося залишати своє минуле життя позаду через війну. Спершу, у 2014 році, вона з родиною виїхала з Фащівки, що на Луганщині. Тоді вони переїхали до Кремінної, але після початку повномасштабного російського вторгнення їм знову довелося тікати.«Навіть через стільки років я могла б пройти своєї вулицею із заплющеними очима», – каже Юлія. У прихистку, в якому вона зараз мешкає, терапевти та психологи «Лікарів без кордонів» надають консультації.📸© Юлія Кочетова

Дев'ятирічний хлопчик отримав поранення під час обстрілу міста Слов'янськ, що на Донеччині. Російські війська здійснили атаку 6 квітня. Швидка «Лікарів без кордонів» транспортувала поранену дитину з місцевої лікарні до медзакладу в Харкові, де хлопчик отримає спеціалізовану діагностику та лікування. Під час медичної евакуації його супроводжувала мати.«Дитина отримала уламкові поранення стегна і тулуба, також є підозра на уламок в коліні, який ще потребує оцінки», – каже парамедикиня «Лікарів без кордонів» Ліна Ворожеіна. Наша бригада швидкої допомоги також транспортувала ще одного пацієнта, пораненого під час цього обстрілу. «Чоловік під час удару був у себе на подвір'ї. Він отримав уламкове поранення стегна і тулуба. Спершу його доставили до місцевої лікарні, а потім ми перевезли його до Дніпра для подальшого лікування», – каже парамедик «Лікарів без кордонів» Ростислав Литвин.Бригади «Лікарів без кордонів» продовжують бачити наслідки посилення атак на житлові райони на сході України.📸© MSF

Пані Зінаїда виходить з кабінету терапевта. У її руках – пакунок ліків: вона обережно кладе його у кошик до хліба. Жінці – 71 рік, вона приїхала до мобільної клініки «Лікарів без кордонів» на велосипеді. До села Чорноморка, що на Миколаївщині, наша мобільна клініка приїжджає двічі на місяць. У команді – терапевт, гінеколог, психолог та соціальний працівник. Поки люди очікують, з ними працюють наші соцпрацівники.«Сьогодні ми з пацієнтами розмовляли про гіпертонічну хворобу та робили сидячу фізкультуру. А також разом з психологом проводили сесію про сон, – каже Ганна Удовиченко, супервайзерка соцпрацівників «Лікарів без кордонів». – Ця громада – за менш ніж 15 км від лінії фронту. Мешканці постійно чують обстріли, над їхніми будинками щоночі пролітають дрони, ракети. Це викликає тривогу, ментальні проблеми та труднощі зі сном».Пані Зінаїда розповідає: «З того часу, як до нас почали приїжджати «Лікарі без кордонів», я стала краще почуватися. Нам безоплатно видають ліки після огляду». 📸© Марія Нагорна