«У березні, коли ми виїздили, було холодно, мороз на вулиці. У квартирі були вибиті вікна», – згадує Любов Кузьменко. Їй 65 років, вона з Сіверськодонецька, що на Луганщині. Жінка розповідає: «Наше місто стояло на піску, тому воно було чисте і охайне. Хоч дощ, хоч сніг – у нас ніколи не було бруду, ми просто не знали, що це таке – брудні чоботи». Любов з особливим щемом згадує рідний дім, адже зараз вона – вимушена переселенка. Мешкає у Дніпрі – прихистку, який розташували у колишньому науковому інституті. До цього прихистку приїжджають «Лікарі без кордонів». Жінка показує фото своїх батьків у молодості – його змогла врятувати з дому й оцифрувати її сестра. Російські військові після окупації Сіверськодонецька вибили усі двері у під’їзді Любові. Її квартира цілий рік простояла відчинена, її розграбували.Зараз Любов знаходить розраду в малюванні картин за номерами. Любов каже: «Наприкінці, коли робиш останні мазки, картина складається, стає цілісною. Я дуже люблю це відчуття». 📸© Юлія Кочетова