Лікарі без кордонів/Médecins Sans Frontières

«Лікарі без кордонів» транспортували двох пацієнтів у дуже важкому стані двома автівками швидких з Харкова до лікарні у Вінниці. В одного з них було 97% опіків тіла 2-3 ступеня, в іншого – 94%. «У дорозі вони були на штучній вентиляції легень, седації та знеболенні. Кожен з пацієнтів отримав по 10-12 літрів необхідних ін'єкцій і крапельниць», – каже Ольга Горенко, лікарка з медицини невідкладних станів «Лікарів без кордонів». В одній швидкій медичну підтримку надавала Ольга, в іншій – її чоловік Роман Горенко, який працює анестезіологом в «Лікарях без кордонів».Один з пацієнтів вже лікується за кордоном. Інший продовжує отримувати медичну підтримку у вінницькому закладі. Транспортування цих пацієнтів наша команда здійснила у межах прицільної евакуації. Це – перевезення пацієнтів з важкими травмами від лікарні, де їхній стан стабілізують, до лікарні, де їм можуть надати вузькопрофільну допомогу. Ми працюємо в координації з Центрами екстреної медичної допомоги і медицини катастроф МОЗ України.📸© MSF

«Саду нема, проте є гарне підвіконня. На день народження мені подарували величезний букет, і в ньому ще були корінці! Тепер у мене перед вікном стоять сім великих кущів у воді», – розповідає пані Наталія, 55-річна пацієнтка «Лікарів без кордонів» у Вінниці. Вона – з Херсона, опинилася тут через війну.Наталія відвідує жіночу групу підтримки для вимушених переселенців з Херсонщини: тут роблять творчі поробки. Підвіконня кімнати заповнені квітами, які вирощує Наталія. Вона розповідає про свій сад у Херсоні: 200 квадратних метрів абрикосових дерев, виноградників, квітів; її улюблені – рожеві троянди.«Квіти – це як спогади про дім, спокій... Це спогади про життя, яке у нас там було. Тут ми просто в очікуванні. Моя душа – у саду вдома, в Херсоні». Свою історію пані Наталія та інші пацієнти черкаського й вінницького проєктів «Лікарів без кордонів» розповіли відомій британській ілюстраторці Еллі Барон. Вона занотувала деталі, якими хотіли поділитися ці люди, і зобразила їх на ілюстраціях. 📸© Елла Барон

У Вінниці діє наш центр «Відновлення». Там психологи, психіатри, лікарі та соціальні працівники «Лікарів без кордонів» надають підтримку пацієнтам з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) та комплексним ПТСР, отриманими через війну. Ветерани, родини вимушених переселенців, люди, які пережили полон, окупацію, втрату близьких – основні пацієнти цього центру. Але також наші фахівці співпрацюють і з місцевою громадою, аби підтримати ініціативи, покликані допомагати людям долати ПТСР.«Окрім роботи з пацієнтами, нас оточують чудові історії співпраці, яку ми будуємо з місцевою громадою, – розповідає Елена Бутта, медична менеджерка проєкту «Лікарів без кордонів». – Це підтримка громадських ініціатив і малого бізнесу, які виконують неймовірну роботу і за нашої підтримки мають ресурси та досвід для зростання». У картках цього посту – лише деякі зразки нашої співпраці у Вінниці. Нам важливо, щоб люди знали, що допомога – поруч.* Ми не називаємо деяких імен з міркувань безпеки.📸© Юлія Трофімова/MSF

Фотографії з проєктів «Лікарів без кордонів» у різних країнах побачили відвідувачі найбільшого фотофестивалю Норвегії «Oslo Negative», який відбувся у колишній Національній галереї мистецтв Осло. Серед світлин виставки було й фото, яке зробила комунікаційниця «Лікарів без кордонів» Юлія Трофімова у Черкасах. На ньому вона зафіксувала підтримувальну сесію з фізичної терапії, яку проводили пацієнтові наші фахівці проєкту гострої реабілітації людей із важкими травмами та ампутаціями.Загалом «Лікарі без кордонів» презентували на фестивалі 42 фото, зроблені тридцятьма фотографами у 22 країнах. Збір коштів не був головною метою фестивалю, але люди, які побачили фото з наших проєктів, захотіли підтримати діяльність «Лікарів без кордонів». Два окремі донори пожертвували нам понад 10000 євро разом, а також майже 900 євро ми отримали від продажу листівок з виставковими фото. Ми працюємо завдяки пожертвам донорів і не залежимо від урядів. «Лікарі без кордонів» приймають пожертви від звичайних людей.📸© MSF

Морози тривають. Російські військові продовжують атакувати енергетичну інфраструктуру України, позбавляючи мільйони людей опалення, електроенергії та водопостачання. Правцівники та пацієнти «Лікарів без кордонів» живуть і працюють без предметів першої необхідності, дехто – у будинках, вже пошкоджених ударами. Нещодавно у Дніпрі у квартирі Ксенії Ліпинської, молодшої менеджерки з постачання «Лікарів без кордонів», внаслідок удару дрона розбилися вікна. «Дрони атакували електростанцію поблизу. Я вийшла на кухню, і побачила полум’я пожежі за вікном. Вибухи лунали все ближче, ми з батьками вискочили до під’їзду, – згадує Ксенія. – Зранку після обстрілу ми закрили розбиті вікна плитами, але це не допомагає. Доводиться закладати вікна подушками і ковдрами. У кімнаті настільки холодно, що на жалюзі утворився лід». Більшість наших пацієнтів біля лінії фронту має хронічні хвороби. Їхній стан здоров’я погіршується через постійний сильний холод та відсутність належних житлових умов. 📸© Ксенія Ліпинська/MSF

«Останні кілька тижнів життя у Києві більше нагадуває виживання, — каже комунікаційниця «Лікарів без кордонів» Ангеліна Щорс. – Відчуття постійного холоду переслідує, температура на вулиці сягає -20°C, а зігрітися вдома неможливо. Здається, що весна ніколи не настане». Поблизу лінії фронту наші команди приймають пацієнтів з переохолодженням. «Ми працювали в селі, де електроенергія була лише півтори години на добу. Навіть наша медична команда змерзла – уявіть, як доводиться місцевим мешканцям! – каже лікар мобільної клініки «Лікарів без кордонів» Іван Афанасьєв. – Звісно, такі умови негативно впливають на людей з хронічніми хворобами. Пацієнти не можуть, наприклад, контролювати рівень глюкози в крові та свій тиск. Дуже мерзнуть люди з інвалідністю, які не можуть рухатися, щоб зігрітись».Більшість пацієнтів «Лікарів без кордонів» біля лінії фронту мають хронічні захворювання: стан їхнього здоров’я погіршується через постійний сильний холод та відсутність належних житлових умов. 📸© Ангеліна Щорс/MSF

«Лікарі без кордонів» працюють на більшій частині лінії фронту в Україні. Із наближенням бойових дій багато населених пунктів стають надто небезпечними. Там, куди наші медичні команди не можуть потрапити фізично, ми застосовуємо телеконсультації – віддалені консультації лікарів.У цьому нам допомагають представники громад. За можливості, ми працюємо з людьми, які мають медичну освіту – з медсестрами або помічниками медсестер. Ми вчимо їх допомагати нам користуватися базовим медичним обладнанням та спілкуватися з пацієнтами. Таким чином, представники громад можуть на місці допомагати нам знімати основні показники пацієнтів та повідомляти наших медиків під час сеансів консультацій. «Віддалені консультації дозволяють нам надавати допомогу людям там, де закрились усі медичні заклади та аптеки, і не лишилось жодного медичного працівника, – пояснює супервайзер парамедиків «Лікарів без кордонів» Євген Огневий. – У таких населених пунктах ми залишаємось єдиною організацією, що надає підтримку людям». 📸© MSF

Медсестра «Лікарів без кордонів» та директор місцевої лікарні потрапили під атаку російських військових у Лимані на Донеччині 29 вересня 2025 року. Після тривалого відновлення лікарі розповіли, що бойовий дрон врізався в службову автівку, в якій вони їхали за ліками для пацієнтів. Медсестра Валентина Коломацька отримала термічні опіки, забої, садна і струс головного мозку. У директора Лиманського центру первинної медико-санітарної допомоги Андрія Реброва – травматична ампутація ноги.«У той день ми зустрілися з пацієнтами в іншій частині міста, адже звідти вже евакуювалися всі медики. Тож ми прибули з’ясувати, які ліки потрібні», – згадує Валентина. Андрію Реброву провели операцію у лікарні в Слов’янську, потім команда швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» транспортувала його до Дніпра для подальшого лікування. Наразі він проходить реабілітацію на Львівщині та звикає користуватися протезом. Валентина Коломацька працює у Слов’янську, в медкабінеті для переселенців з Лиману.📸© MSF📸© Міккель Хьорлік

Елена Бутта – медична менеджерка проєкту «Лікарів без кордонів». Вона родом з Італії, до України працювала у наших проєктах в Афганістані, Південному Судані та на Гаїті. З квітня 2025 року працює у центрі «Відновлення» у Вінниці. Це простір, де людям, які мають стресові розлади через війну, надають психологічну допомогу.До команди центру входять лікарі, психологи, психіатри та соціальні працівники. Разом вони підтримують вимушених переселенців, ветеранів, тих, хто пережив полон, окупацію, втрату майна.«Психологічні наслідки війни триватимуть роками, поколіннями. Україні знадобиться довгострокова підтримка, особливо для лікування невидимих ран, тих, які не відображаються у статистиці смертей і поранень, але які можуть визначити майбутнє суспільства. – Каже Елена. – Я сподіваюся, що завдяки таким проєктам, як наш центр у Вінниці, ми зможемо побудувати модель догляду, здатну супроводжувати людей не лише у фізичному, а й у емоційному та психологічному відновленні». 📸© Юлія Трофімова/MSF📸© Єгор Звонарьов

«В моєї родини є будинок за містом. Ми переїхали туди з початком повномасштабної війни, бо через обстріли пошкоджені квартири у місті – і моя, і доньки, і сина. Але нещодавно обстріляли ферму в нашому селі. Багато корів загинуло, було дуже страшно. Після цього мені стало гірше, тому вирішила, що треба вже їхати до лікарні», – розповідає пані Віра, пацієнтка «Лікарів без кордонів» на Миколаївщині. Жінка приїхала до лікарні, яку підтримує наша команда, зі скаргами на слабкість та двоїння в очах. Але після огляду її скерували до приймального відділення на госпіталізацію. У пані Віри – цукровий діабет. Внаслідок стресу, отриманого через нещодавній обстріл, її стан значно погіршився. Люди з хронічними захворюваннями на Миколаївщині часто не можуть вчасно отримати медичні консультації через брак сімейних лікарів та амбулаторій. Через постійні обстріли, повітряні тривоги та безпекову ситуацію вони мають систематичні проблеми зі сном, що також впливає на перебіг хронічних захворювань. 📸© Марія Нагорна