«Сталін, мастак політичних маніпуляцій, представив український голод через призму особистих мотивів та звинувачень. Першим його імпульсом і тривкою тенденцією було розглядати голод українських селян як зраду українських комуністичних партійців. Він не визнавав, що до цього призвела його політика колективізації; проблема полягала в її виконанні, у місцевому керівництві, у чому завгодно, але не в самій концепції. Навесні-влітку 1932 року Сталін, схоже, міркував, що якщо не визнавати голоду, то проблема зникне сама собою. Можливо, він вважав, що Україна і так перенаселена, а смерть кількох сотень тисяч людей у довготерміновій перспективі не матиме великого значення. Він наполягав, щоб місцеві українські партійні активісти, попри низькі врожаї, все-таки виконували плани хлібозаготівлі. Довкола місцевих партійних активістів панувала смерть, а над ними її заперечували. Від якогось моменту голодний селянин більше не міг ефективно працювати, і жодні ідеологічні вказівки чи особиста відданість не могли цього змінити. Однак коли цю інформацію переказували нагору, вищому керівництву, в неї не вірили. Правдиві звіти про голод від місцевих партійців зіткнулися з політичним тиском вищого керівництва на пленумі центрального комітету української партії 6–9 липня 1932 року в Харкові. Українські промовці скаржилися на неможливість виконати річний план щодо реквізицій зерна.Однак Лазар Каганович і В’ячеслав Молотов, члени політбюро та посланці Сталіна з Москви, їх не слухали. Сталін велів їм угамувати «українських панікерів». Молотов і Каганович служили Сталіну та служили революції, вони ототожнювали ці поняття. Каганович уже називав Сталіна «нашим батьком». У липні 1932 року в Харкові вони обидва заявили українським товаришам, що розмови про голод — це тільки виправдання ледачих селян і партійців, які не хочуть примушувати селян працювати й виконувати плани заготівлі зерна.На той час Сталін перебував у відпустці, подорожував поїздом (у якому подавали вишукані наїдки) на південь — з Москви через голодну Україну до чудового чорноморського курортного містечка Сочі. Сталін і Каганович регулярно листувалися, у листах погоджувалися, що голод був частиною змови, спрямованої проти них особисто. Сталін вдало перевернув ситуацію з ніг на голову, визнаючи, що це селяни, а не він, використовують голод як зброю. І Сталін, і Каганович погодилися, що єдине раціональне рішення — це продовжити політику реквізицій та якнайшвидше експортувати зерно. На той момент Сталін, схоже, зрозумів, принаймні для себе самого, зв’язок між голодом і нелояльністю українських комуністів: голод був результатом саботажу, місцеві партійні активісти — саботажники, а зрадливе партійне керівництво прикривало своїх підлеглих — і все це на користь польської розвідки».Про те, як Сталін свідомо заперечував Голодомор читайте у книзі Тімоті Снайдера «Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним» → https://publishing.localhistory.org.ua/product/kryvavi-zemli-yevropa-mizh-gitlerom-i-stalinym/ [ «Криваві землі» Тімоті Снайдера виходять друком українською у співпраці видавництва «Човен» та видавництва «Локальна історія» за ексклюзивної підтримки книгарні Сенс]