Вчора минуло сорок днів після відходу у вічність професора медицини, літератора і громадського діяча Олександра Кіцери. Символічно, що в цей день відбулася перша презентація його книжки спогадів під назвою "Мандрівка під лелечим крилом". На жаль, автор не встиг побачити її, але ця праця стала продовженням голосу прикметного представника покоління львівської інтелігенції. Велич особистості, досвід та непересічний літературний талант професора Кіцери роблять книжку не лише унікальним документом доби, а й захопливою історією Людини на тлі часу.Олесь Кіцера був найстаршим автором журналу "Локальна історія". І майже до кожної теми номера у нього знаходився матеріал: Пласт, Січові стрільці, Андрей Шептицький чи Леся Українка. Останній його спогад — про Великдень ми встигли помістити в журналі, який невдовзі вийде з друку. Він ніколи не говорив про когось зле. І це не була зовнішня стриманість чи "добрий тон", це була глибока внутрішня позиція. У його спогадах — десятки імен, десятки постатей: художники, композитори, літератори, музиканти, вчені, релігійні діячі. Але там немає осуду. Є уважність. Є спроба зрозуміти і показати світлу сторону Людини. Це дуже рідкісна форма культури — культура неосудження.Світ, про який він говорив, відходить разом із такими людьми. Але поки звучить його голос — у спогадах, текстах, нашій пам’яті, цей світ ще присутній. І це, мабуть, найважливіше.