У ХІХ столітті гаївки біля церкви на Великдень водили лише дівчата. Хлопці мали свої забави: будували «Вежу» чи бавилися у «Кота». Однак на початку ХХ століття у гаївках брали участь вже всі охочі. Їх вивчали у захоронках (дитсадках) і школах, розучували до свят. Цьому сприяла поява добірок гаївок із нотами та сценаріями ігор. Року 1910 «Гагілки для школи» видав у Львові український педагог Іван Ющишин. А 1922-го з’явився популярний збірник «Ягілки: 51 українських народних пісень і забав на Великдень» від упорядника Михайла Миханька. У роки Першої світової війни до великодніх забавах долучалися і січові стрільці. Адже якщо через село не пролягала лінія фронту (на Великдень зазвичай було перемир’я), то місцеві селяни старалися відзначати всі релігійні свята та супроводжували їх традиційною народною обрядовістю.У радянський час почався процес нищення українських народних традицій. Фактично неможливо стало проводити великодні гаївкові ігри. Було заборонено й досліджувати ці твори. Усі напрацювання, опубліковані до 1939 року, були вилучені та замкнені у спецфондах наукових бібліотек. Попри такі заборони, як згадують старожили, після смерти Сталіна у Львові на площі перед Собором святого Юра та поблизу у сквері молодь таки збиралася на гаївки. Хоча міліція особливо ретельно охороняла порядок.У селах традиції оберігали старші жінки. Часто вони з онуками водили «Подоляночку» чи «Голубку». А молодь збиралася на гаївки, коли стемніло. Уперше після десятиліть заборон гаївки знову водили на Великдень 1988 року у Львові. Дійство організувало молодіжне «Товариство Лева» у Шевченківському гаю. 👉🏼Дізнавайтеся більше про давні традиції та обряди гаївок у матеріалі Орисі Голубець. Стаття увійшла до нашого нового Великоднього номера, який вже доступний в онлайн-крамниці: https://publishing.localhistory.org.ua/.../velykden-2-2026/